Ісус застосував до Своїх учнів дуже особливу педагогіку, очікуючи, що і вони, своєю чергою, вчинять так само. Він не лише навчив, а й навчив навчати. Завважимо декілька аспектів Ісусової педагогіки.
а) Ґрунтується на реальних подіях
Ісус ґрунтувався на реальності. Він дбайливо спостерігав за природою та за найбуденнішими подіями щоденного життя.
Одного дня Вчитель зі Своїми учнями сів навпроти скарбниці храму. До неї підійшла жінка і вкинула дві монети. Ісус помітив це, звернув увагу Своїх учнів і зробив висновок: «Поправді кажу вам, що ця вбога вдовиця поклала найбільше за всіх, хто клав у скарбницю» (Мт. 12:41-44).
Ісус бачив Божу вістку в будь-чому:
- природних явищах: блискавка, котра неочікувано з’являється на небі, є для Нього прикладом Його раптового приходу:
- звичайних рослинах, використовуючи їх як приклад для об’явлення тайни Царства: зерно гірчиці, виноградна лоза, смоківниця, поле і т.д.;
- характерних рисах кожної тварини як механізмі передачі звістки: верблюд, лис, горлиця, гадюка і т. д. У Євангелії згадується понад 20 тварин;
- подіях: весілля, бенкет, напад у безлюдному місці.
Ісус використовував конкретні речі, щоб сформулювати певний принцип чи вартість. Його шлях завжди пролягав від доступного почуттям до абстрактного. Через це Він наголошував учням: «Уважайте, що чуєте» (Мр. 4:24). Не йшлося лише про слово «бачити» (horao), а про «спостерігати» (blepo): польові лілеї, птаство небесне, навіть бачити німих, що говорять (Мт. 15:31). Його місія – це, власне, відкрити людям очі, щоб вони могли відкрити для себе звістку, присутню в життєвих реаліях. Деколи Ісус розповідав історію, щоб інші могли з її допомогою зробити висновок:
- добрий самарянин: роби ти так само (Лк. 10:29-37);
- немилосердний боржник: із серця пробачати (Мт. 18:23-35);
- десять дів: чувати (Мт. 25:1-13).
Справжньою книгою для Нього була природа. В Ісуса не було величезної бібліотеки з книжками на всіх мовах. Повсякденні речі служили Ісусові мостом зв’язку з іншими. Його базою даних була природа.
б) Діалог із запитань
Запитання Ісуса учням
Його педагогіка не визнавала пасивності учнів. Ісусова педагогіка змушувала їх думати, робити глибокі висновки. Це був не шкільний клас, де вчитель спонукає всіх мислити тими ж критеріями, що й він. Також Ісус не встановив догм, а лише через запитання намагався спонукати кожного дійти до запропонованої мети. Закладав їм сумніви, щоб вони в глибині свого єства знаходили відповіді. Його методологія ґрунтувалася на антропологічних і теологічних принципах: Бог не перебуває десь далеко; у Ньому ми живемо, рухаємося й існуємо, бо Він Сам вибрав собі за оселю наше серце і перебуває не лише з нами, а й у нас.
Безліч запитань ставить Ісус у Євангелії. Понад двісті. Лише в тексті від Мр. 8:16-21 міститься дев’ять запитань поспіль.
Ісус не хотів давати рецептів чи формул. Хотів, щоб із серця учня вийшла належна відповідь.
З іншого боку, Його наука, а над усе – Його життя змушували ставити собі запитання (Мт. 13:55-56; 8:27; 21:10).
Навіть більше, коли Його про щось запитували, багато разів Ісус відповідав також запитанням (Мт. 9:14-15; 12:26-27; 15:1-3; 15:33-34; 19:16-17; 21:15-16).
Учень вдається до Вчителя, бо хоче знати правду. Однак стосовно Ісуса, у Нього не лише правда, Він Сам – правда (Ів. 14:6). Тому бачимо, що учні запитують Його в ситуаціях, які лише Він може вирішити:
- Скільки разів брат мій може згрішити проти мене, а я маю прощати йому? (Мт. 18:21).
- От усе ми покинули, та й пішли за Тобою слідом; що ж нам буде за це? (Мт. 19:27).
- До кого ми підемо, Господи? (Ів. 6:68).
- Чи не часу цього відбудуєш Ти, Господи, царство Ізраїлеві? (Дії 1:6).
- Учителю, де Ти живеш? (Ів. 1:38).
Інші особи також ставлять Ісусові фундаментальні запитання:
Пилат: «Що є правда?» (Ів. 18:38); «Так Ти Цар?» (Ів. 18:37).
Книжники: «Котра заповідь перша з усіх?» (Мр. 12:28).
Вороги: Чи дозволено дружину свою відпускати з причини всякої? (Мт. 19:3); «Чи годиться давати податок для кесаря, чи ні?» (Мр. 12:14).
в) Ключові фрази
Коли Ісус навчав Своїх учнів, Він синтезував знання в короткій фразі, щоб вона залишилася в пам’яті слухачів і служила життєвим критерієм. Таким чином вони ніколи більше не забували цього постулату і через ці фрази могли відбудувати основу всієї науки. Ось деякі з них:
- Субота постала для чоловіка, а не чоловік для суботи (Мр. 2:27).
- Я не прийшов кликати праведних, але грішників до покаяння (Мт. 9:13).
- Як Я вас полюбив, так любіть один одного й ви! (Ів. 13:34).
- Тому, хто вірує, все можливе! (Мр. 9:23).
Блаженства складають суть Ісусової проповіді протягом трьох років Його служіння, яку змогли записати багато років по тому богонатхнені автори. Змогли записати, бо ці слова були квінтесенцією Ісусової науки.
«Отче наш» – це не лише формула для постійного повторення, це Ісусова молитва (і через це також молитва Його учнів), яку богонатхнений автор зіткав із фраз, які Ісус постійно повторював. З іншого боку, усі фрази, котрі починаються з: «Поправді ж кажу вам» чи «А Я вам кажу», дуже важливі і повинні вважатися висновками, котрі акумулюють головні аспекти Ісусової проповіді.
г) Повторюючи
Навпаки, Ісус повторював багато разів ті самі речі. Він застосовував техніку повторювання найважливішого багато разів, щоб воно досконало закарбувалося в пам’яті Його учнів. А робив Він так для того, щоб учні ніколи цього не забули, прийняли за життєву програму і потім відтворювали.
Найтиповіший приклад – це розповідь про Страшний суд (Мт. 25:31-46), протягом якої Ісус три рази повторює шість діл милосердя.
ґ) Цитував Старий Заповіт
Ісус зазвичай звертався до осіб, які знали Писання. Тому Він вдавався до уривків, котрі відображались у Його особі й служінні. На такі цитати щедрий євангеліст Матвій, з-поміж яких вирізняються:
- Мих. 5:1, цитована в Мт. 2:6;
- Ос. 1:11, цитована в Мт. 2:15;
- Єр. 31:15, цитована в Мт. 2:19;
- Іс. 40:3, цитована в Мт. 3:3;
- Мал. 3:1, цитована в Мт. 11:10.
З іншого боку, у кульмінаційні і визначальні миті Ісус вдається до авторитету Писання:
- перемагає сатану, ґрунтуючись на біблійних текстах (Лк. 4:1-13);
- у синагозі в Назареті оголошує Свій план дій, цитуючи пророка Ісаю (Лк. 4:16-21).
Іноді не йдеться про посилання, а про порівняння, де Ісус зазвичай переважає Старий Заповіт:
- існує ще перед Авраамом (Ів. 8:57-58);
- Він – Господь Давида (Ді. 2:34);
- Він вищий за Соломона (Мт. 12:42);
- прирівнює Себе до Йони (Мт. 12:41).
У Нагірній проповіді Ісус не лише посилається на давній закон, проголошений на Сінаї, а й поліпшує і замінює його. Його формула така: «Ви чули, що сказано… А Я вам кажу…». Отже, Ісус показує Свою перевагу над Святим Писанням, законом і пророками.
Учитель ніколи не цитував якогось теолога чи психолога Свого часу, лише Писання, котре є Божою силою для кожного, хто вірить, бо воно ефективне саме по собі, бо не повертається до неба порожнім (Іс. 55:10-11). Ісус любив Боже Слово, знав його напам’ять і навіть співав псалми Халлела (Мр. 14:26).