3) ІСУС, ЛЮДИНА РАДОСТИ

Це Я вам говорив, щоб радість Моя була в вас, і щоб повна була ваша радість! Ів. 15:11

Боїться сміятися серце, яке невпевнене у своєму Богові. Джордж Макдоналд

Гадаю, одна з причин того, чому ми забуваємо, що Біблія – це книга радости, полягає в тому, що ми не вважаємо Ісуса, головну дійову особу в Біблії, людиною радости. Багато хто з вас уже добре знає Христа. Він був поряд з вами в найкращі часи, дні, коли ваше серце спалахувало радістю. Це вершина. Кульмінація. Я така щаслива! І тоді Ісус був з вами. Але Ісус був з вами також і в найгірші часи, часи, коли ваше серце розривалося від горя, коли біль був таким спустошливим, що ви не знали, чи проживете ще хвилину, вже не кажучи про решту життя. Він був з вами.

Ісус може розрадити нас у горі, тому що Він страждав сам. У Книзі пророка Ісаї читаємо: «Він погорджений був, Його люди покинули, страдник, знайомий з хоробами» (Іс. 53:3). З цього уривка легко зробити висновок, що Ісус був лише людиною скорботи. Але якщо ми будемо дивитися на Нього тільки в такому світлі, то дуже недооцінимо Його, тому що Христос був також людиною радости.

Ісус сміявся

Бог сотворив небо і землю, а також людство; на жаль, наші перші людські батько і мати повстали проти Бога, через що гріх і смуток поширилися по нашій планеті. Втілюючи задум, що далеко вищий від нашого обмеженого розуміння, Бог Отець дав Ісусові роль Спасителя світу, який мав відновити остаточно розірвані взаємини між нами й Богом. У тій ролі Ісус покине досконалість небес і зійде на землю, де пізнає величезне страждання, біль, горе, смуток, зраду і втрату. Він стане людиною скорботи. Але у Своїй суті Ісус був людиною радости.

Це критичний момент: у Своїй ролі Він був людиною скорботи. Але у Своїй суті – Своїй незмінній природі – Він був людиною радости. У Біблії написано: «Прийшов же Син Людський, що їсть і п’є» (Лк. 7:34). Отож! Син Людський не прийшов, зігнутий від страждань. Він не прийшов зі скривленим лицем, скиглій, який не проживе без хустинки і дня. Він прийшов, щоб їсти і пити, тішачись життям – «святкуючи», як говорить ще одна версія перекладу.

Тож чому впродовж усієї історії Ісуса зображали сумним, серйозним, похмурим? Чому ми звели Його до одновимірного персонажа, замість того щоб розуміти і як людину скорботи, і як людину радости?

Погляньте на поширені образи Христа, такі, як шляхетне зображення Ісусової голови, що висить у класах недільних шкіл по цілій Америці. З цим зображенням виростала і я у своїй Церкві, і можливо ви також. На цьому зображенні Ісусове волосся ідеально стилізоване і м’які кучері обрамляють Його обличчя. На цьому обличчі не має поту, пилу чи недосконалости, жодної розширеної пори на щоці. Жодного прищика чи зморшки, жодної складки від сміху на Його рівному лиці. З дитинства я пам’ятаю, що поряд з Ісусовим зображенням треба було бути дуже серйозною; можна було сміятися будь-де в класі, але не поряд з Ісусом!

Хоча в багатьох євангельських церквах зображено «лагідного Христа, тихого і ласкавого, який навіть мухи не скривдить», та є й такі, де святі місця заполонені зображеннями Ісуса в найболісніші хвилини Його життя. По суті, майже все красне мистецтво впродовж століть зображає Ісуса в найскорботніший день Його перебування на землі – той день, коли Він був побитий і закривавлений, з терновим вінцем на голові, жорстоко напнутим Йому на голову; день, коли Він упав під вагою дерев’яного хреста, який ніс на Своїй зраненій спині вулицями Єрусалиму; день, коли Його брутально убито.

У деяких добре відомих зображеннях Христа увагу зосереджено на наслідках Його розп’яття, коли Його знято з хреста, обм’яклого і розбитого. Одним із найзворушливіших творів мистецтва є Pieta Мікеланджело, де безживне тіло Ісуса огортає материні коліна. Кожна жінка, що колись народжувала дитину, усім серцем співчуватиме горю матері, яка бажає пригорнути мертве дитя свого лона ще один раз.

Pieta, Мікеланджело

Я розумію, чому красне мистецтво зображало Ісуса в найтрагічніші моменти Його життя – і це аж ніяк не таємниця. Саме тому Він прийшов на землю; Ісус прийшов умерти. Він прийшов, щоб стати нашим Спасителем, і це означало, що Він мусив спізнати біль. Кривду. Горе. Страждання. І цілком доречно, що мистецтво відображає це; все це справді сталося, і було значно гірше, ніж видається.

Проблема в тому, що ми не врівноважуємо ці зображення закривленого Ісуса іншими безтурботними зображеннями, і нам зостається лише дійти висновку, що Він жив життям, сповненим печалі, яке завершилося трагедією. Докладаючи неабияких зусиль, щоб навчитися вибирати радість – навіть у цьому недосконалому світі, – я стала шукати зображення, які змальовують Ісуса в радісні моменти і відбивають Його суть, а не тільки роль.

І перше зображення, яке я знайшла, мабуть, найвідоміше з усіх. Воно зветься «Христос, який сміється». Ви не повірите, де воно з’явилося уперше: у номері журналу «Плейбой» за січень 1970 року. (Зовсім не обов’язково шукати це видання, щоб перевірити, чи я кажу правду. Просто повірте мені). Г’ю Гефнер захопився ідеєю, що Ісус міг сміятися. Вона настільки вразила його, настільки суперечила всьому, що йому довелося бачити ціле своє життя, що він опублікував її.

Ще одна радісна картина зветься «Ісус, що сміється». Я спробувала знайти її в християнській книгарні кілька років тому, але мені відповіли, що на місці її немає. То було особливе замовлення, і мені довелося чекати три тижні. Я подумала: «Що відбувається? Я можу знати стільки зображень стражденного, закривавленого, зраненого, вмирущого Ісуса, що не згледиш очима, але не можу знайти для свого дому одної-єдиної картини, що зображає, як Він сміється і тішиться життям?»

Ісус був життєствердною, чуйною людиною, людиною і скорботи, і радости, яка могла сповна тішитися життям, попри всі Свої страждання. І це, безумовно, та людина, яку я б хотіла пізнати.

Якщо Він був людиною скорботи і міг відчувати радість, то я, мабуть, зможу також.

Тож я захотіла ґрунтовно перетрусити сприйняття Ісуса, якого вас навчали ціле життя. Я дозволю Ісусові довести вам це самому – душевною поставою, словами і діями. Я вже згадувала про брак радісних людей, які могли би слугувати нам прикладом у житті – але немає нікого кращого за Ісуса Христа. Його життя є взірцем для всіх тих, хто прагне жити життям радости.

Попередній запис

Задивлений світ

Наступний запис

Радість у Його внутрішній поставі