Біль його батька
Що ж було далі? Брати згадали, що їхній батько в Хевроні чекає на повернення улюбленого сина. Вони, звичайно ж, не могли розповісти Якову правду. Як би сини дивилися йому в очі, зізнавшись, що продали Йосипа в рабство?
Один гріх спричинив за собою інший. «А вони взяли Йосипове вбрання, і зарізали козла, і вмочили вбрання в кров. І послали вони квітчасте вбрання, і принесли до свого батька, та й сказали: Оце ми знайшли. Пізнай но, чи це вбрання твого сина воно, чи ні?» (Буття 37:31-32). Вони стояли поруч, з невинним виглядом чекаючи на реакцію батька.
Брехня спрацювала. Яків вигукнув: «Вбрання мого сина… Дикий звір його з’їв… Справді розшарпаний Йосип!» (вірш 33). Старий роздер свій одяг і з одним лише шматком грубої тканини на стегнах багато днів оплакував сина. Коли діти намагалися втішити батька, він відмовлявся прийняти їхні знаки уваги, кажучи: «У жалобі зійду я до сина мого до шеолу. І плакав за ним його батько.» (вірш 35).
Якову й на думку не могло спасти, що сини вигадали всю цю історію! Навіть він, який стільки разів вдавався до обману, не вірив, що вони здатні на такий мерзенний злочин. Яків прийняв історію, яку розповіли сини, за чисту монету і жив з її наслідками.
Брати двадцять років дотримувалися колективної змови приховувати правду від батька. Спостерігаючи за його скорботою, вони зберігали мовчання день за днем, місяць за місяцем, рік за роком. Подібно до зумера, батарейка в якого розряджається, голос їхньої совісті згасав, видаючи все менше децибел. Минули роки – і на поверхні лише зрідка з’являлися легкі сплески почуття провини. Походи до Дотаїна, квітчастий одяг і згорблена постать їхнього старого батька, який оплакував свого сина, викликали в братів похмурі спогади, але вони так довго жили зі своєю таємницею, що після стількох років уже не бачили сенсу відкривати правду. Вони навіть не підозрювали, що одного разу Бог влаштує їм очну ставку з їхнім гріхом. Брати могли брехати Якову, але не Господу.
Йосип, звичайно ж, не міг знати, що брати сказали батькові. Найімовірніше, він здогадувався, що вони збрехали, але не мав ані найменшого уявлення про те, повірив їм батько чи ні. З роками Йосип уже не знав, чи живий взагалі його батько. Завіса невідання, що відокремлювала його від сім’ї, лише посилювала біль.
У нього не залишалося вибору, як тільки звернутися до Бога.
Деякі важливі уроки
З цієї історії можна винести низку фундаментальних уроків. Перш за все, ми бачимо, що гріхи притягуються. Один гріх настільки взаємопов’язаний з іншими, що майже неможливо скоїти його, не взявши участі в усіх інших. Після того, як брати поселили у своєму серці ненависть та заздрість, на черзі була зрада, і навіть планувалося вбивство. Усе це призвело до обману, що став потім способом життя.
Гріх для душі – те ж саме, що вірус для тіла. Невидимий і спершу нешкідливий, він незабаром поширюється та послаблює весь організм. Імунна система, втративши ресурси, не в змозі протистояти інфекції. Без значної дози медикаментів це може призвести до швидкої смерті. Як висловився апостол Яків: «Кожен спокушується, як надиться й зводиться пожадливістю власною. Пожадливість потому, зачавши, народжує гріх, а зроблений гріх народжує смерть» (Якова 1:14-15). Гріх, що приховується, загниває, поширюється і призводить до розкладання.
Брати Йосипа обрали курс, який призвів до того, що з часом їхні серця загрубіли та вже не могли відчувати біль брата. Серця цих людей стали подібні до заліза, як у тих батьків, для яких насильство над дитиною входить у звичку. Вони творили зло рішуче та безповоротно. Час не згладив їхню провину. Бог врешті-решт змусив прокинутися їхнє огрубіле сумління. Брати згадали про свій гріх; роки потому вони знову набули здатності відчувати. Вони віч-на-віч зіткнулися з учинком, який намагалися залишити в минулому.
Плоди Духа проявляються в сукупності. Точно так само й учинки тіла взаємопов’язані. Жоден гріх не коїться ізольовано від усіх інших. Ми або сповідуємо та залишаємо свої гріхи, або приречені повторювати їх більшою мірою.
А ось і другий урок. Ніхто не може вбити мрію, яку нам дав Бог. Злі брати Йосипа думали, що поклали край його мріям. Але вчинки інших людей – навіть членів сім’ї – не в змозі перешкодити Божим намірам та планам.
Крім тих снів, які йому дав Бог, у Йосипа, напевно, були й власні мрії. Він мріяв обзавестися будинком, худобою та землею, одружитися й виховувати дітей, насолоджуватися довгими бесідами з батьком… Усі ці мрії було вщент зруйновано того дня, коли брати продали його. І все ж одна мрія таки вціліла.
Якщо ви росли в сім’ї, де панувала ненависть, то знаєте, що для деяких родичів немає більшої радості, ніж бачити, як руйнуються ваші мрії! Люди, які не вміють визнавати власні недоліки, – перші, хто радіють чужим розчаруванням і трагедіям. Зрозуміло, вони зроблять усе можливе, щоб посприяти стражданням тих, кого мали б любити.
Але їхні ненависницькі зусилля не можуть покласти край тим мріям, які нам дає Бог. Всемогутній робить так, що мрії повстають навіть із нерозуміння та відкидання. Так, є мрії, які з’являються з насильства. Бог вкладає їх у наше серце, щоб здійснити. Це не ті мрії, які ми самі обираємо для себе. Це особливі, Божі мрії, що виростають з попелу поразок та невдач.
Мрія, яку Бог дав Йосипові, продовжувала жити. Він не був полишений Богом, коли його зв’язали і закинули на верблюда для довгої подорожі до Єгипту. Земний батько Йосипа залишився в землі Ханаанській, але його небесний Батько перетнув разом із ним кордон Єгипту. Адже цей Отець занадто могутній і мудрий, щоб жорстокість людського роду могла стримати Його.
Звісно, у той момент Йосип усього цього не бачив. На нього чекало життя, сповнене самотності, нерозуміння та болю відкидання. Минуло довгих двадцять років, перш ніж він побачив здійснення своєї мрії. Але вона все-таки здійснилася.
Ейден Тозер мав рацію, коли сказав: «Сумніваюся, що Бог може як слід використати людину, не заподіявши їй спершу сильного болю». Йосип був на шляху до того, щоб зіграти найважливішу роль в історії народу Ізраїля, що зароджувався, а також великого Єгипту. Але для цього йому належало пройти серйозне випробування.
Цілком очевидно одне: Йосип зрозумів, що в здійсненні Божої мрії ніколи не варто покладатися на допомогу людини. Йому довелося померти для власної сім’ї. Це була перша вибита з-під нього підпора.
У наступні роки він отримав ще кілька аналогічних уроків. В Єгипті Йосип залишився сам на сам із Богом.
Він зрозумів, що здійснення Божої мрії – це справа Самого Бога.