В Євангелії від святого Луки читаємо, що ангел говорить Марії назвати сина Ісусом, а євангеліст Матвій передає, що Йосипові було сповіщено не боятися взяти Марію за жінку, бо Вона породить сина – Ісуса, який спасе народ від гріхів. Отже, прихід Ісуса – це прихід Спасителя.
«Ти, Божий Святий» – такими словами називає Ісуса чоловік із нечистим духом в Євангелії від Марка та Луки (Мк. 1:24 та Лк. 4:34).
У Діях Святих апостолів прикметник святий неодноразово вжито для опису Ісуса, подібно як у старому Завіті для ознаки Бога:
«Бог Авраамів, та Ісаків, та Яковів, Бог наших батьків, Сина Свого прославив, Ісуса, Якого ви видали, і відцуралися перед Пилатом, як він присудив був пустити Його. Але ви відцурались Святого та Праведного, і домагалися видати вам душогубця. Начальника ж життя ви забили, та Його воскресив Бог із мертвих, чого свідками ми!» (Дії 3:13-15).
«Повстають царі земні, і збираються старші докупи на Господа та на Христа Його. Бо справді зібралися в місці оцім проти Отрока Святого Твого Ісуса, що Його намастив Ти, Ірод та Понтій Пилат із поганами та з народом Ізраїлевим, учинити оте, що рука Твоя й воля Твоя наперед встановили були, щоб збулося» (Дії 4:26-28).
«І тепер споглянь, Господи, на їхні погрози, і дай Своїм рабам із повною сміливістю слово Твоє повідати, коли руку Свою простягатимеш Ти на вздоровлення, і щоб знамена та чуда чинились Ім’ям Твого Святого Отрока Ісуса» (Дії 4:29-30).
Автори Нового Завіту, продовжуючи та розвиваючи ідею святості як відокремлення від зла, часто ототожнюють святість із праведністю (справедливістю), незаплямованістю (безгрішністю) та чистотою й непорочністю:
- «Отакий бо потрібний нам Первосвященик: святий, незлобивий, невинний, відлучений від грішників, що вищий над небеса» (Євр. 7:26).
- «…скільки ж більш кров Христа, що Себе непорочного Богу приніс Святим Духом, очистить наше сумління від мертвих учинків, щоб служити нам Богові Живому!» (Євр. 9:14).
- «І знайте, що не тлінним сріблом або золотом відкуплені ви були від марного вашого життя, що передане вам від батьків, але дорогоцінною кров’ю Христа, як непорочного й чистого Ягняти» (1Пет. 1:18-19).
- «І ви знаєте, що Він був з’явився, щоб гріхи наші взяти, а гріха в Нім нема» (1Ів. 3:5).
- «Бо ми маємо не такого Первосвященика, що не міг би співчувати слабостям нашим, але випробуваного в усьому, подібно до нас, окрім гріха» (Євр. 4:15).
Святість Ісуса проявляється в любові до справедливості та в бажанні викорінити лукавство і зло: «Ти полюбив праведність, а беззаконня зненавидів; через це намастив Тебе, Боже, Твій Бог оливою радости більше, ніж друзів Твоїх» (Євр. 1:9).
Так само, як у Старому Завіті святість характеризує Бога, у Новому Завіті Ісус постає як такий, що має особливу спільність з Богом Отцем, якого Він об’являє: «А Ісус підняв голос, та й промовляв: Хто вірує в Мене, не в Мене він вірує, але в Того, Хто послав Мене. А хто бачить Мене, той бачить Того, хто послав Мене. Я, Світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто вірує в Мене, у темряві не зоставався. Коли б же хто слів Моїх слухав та не вірував, Я того не суджу, бо Я не прийшов світ судити, але щоб спасти світ. Хто цурається Мене, і Моїх слів не приймає, той має для себе суддю: те слово, що Я говорив, останнього дня воно буде судити його! Бо від Себе Я не говорив, а Отець, що послав Мене, то Він Мені заповідь дав, що Я маю казати та що говорити. І відаю Я, що Його ота заповідь то вічне життя. Тож що Я говорю, то так говорю, як Отець Мені розповідав» (Ів. 12:44-50).
У Посланні святого апостола Павла до Филип’ян знаходимо христологічний гімн, в якому святий Павло закликає християн до плекання тих самих думок, що були в Христа, бо Ісус був вивищений через Своє приниження:
«Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі! Він, бувши в Божій подобі, не вважав за захват бути Богові рівним, але Він умалив Самого Себе, прийнявши вигляд раба, ставши подібним до людини; і подобою ставши, як людина, Він упокорив Себе, бувши слухняний аж до смерти, і то смерти хресної… Тому й Бог повищив Його, та дав Йому Ім’я, що вище над кожне ім’я, щоб перед Ісусовим Ім’ям вклонялося кожне коліно небесних, і земних, і підземних, і щоб кожен язик визнавав: Ісус Христос то Господь, на славу Бога Отця!» (Фил. 2:5-11).
Ісус заради справедливості терпів страждання, щоби примирити людину з Творцем:
- «Бо й Христос один раз постраждав був за наші гріхи, щоб привести нас до Бога, Праведний за неправедних, хоч умертвлений тілом, але Духом оживлений» (1Пет. 3:18).
- «Бо Того, Хто не відав гріха, Він учинив за нас гріхом, щоб стали ми Божою правдою в Нім!» (2Кор. 5:21).
Як ми уже бачили в попередніх розділах, святість означає відділення. Саме таке розуміння праведності як святості ми зустрічаємо на сторінках Нового Завіту.
«Коли ж прийде Син Людський у славі Своїй, і всі Анголи з Ним, тоді Він засяде на престолі слави Своєї. І перед Ним усі народи зберуться, і Він відділить одного від одного їх, як відділяє вівчар овець від козлів. І поставить Він вівці праворуч Себе, а козлята ліворуч. Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу» (Мт. 25:31-34).