В. Перед дверима (Мр. 1:32-34)
«А як вечір настав, коли сонце зайшло, то стали приносити до Нього недужих усіх та біснуватих. І все місто зібралося перед дверима».
Увечері Ісус іде до міської брами, де засідали старці і голови сімей, щоб розсуджувати усяку суперечку (Втор. 12:19; 22:15). Там чинили суд (Зах. 8:16) і укладали торговельні договори (Бут. 21:10).
Євангеліє досягло також і торговельного життя, і судів. Воно не обмежувалося стінами синагоги ані середовищем друзів: воно мало перемінити суспільство. Ісус не заточив Добру Новину в певній структурі чи в певному місці, а уприсутнив його в найзвичніших людських стосунках. Воно втратило запах кадила і перетворилося на піт робітників, протистоячи тим, котрі топчуть убогого і використовують беззахисну вдову (Ам. 5:10-15). Євангеліє охоплює своєю звісткою як побожних мужів, так і мирян, бо «Царство Боже не пожива й питво, але праведність, і мир, і радість у Дусі Святім» (Рим. 14:17). Добра Новина спасіння лунає не лише в особистому колі друзів. Також її не може утримувати в собі жодний храм ані вона не може належати лише певному класу людей. Вона не має меж.
«І Він уздоровив багатьох, на різні хвороби недужих, і багатьох демонів повиганяв».
Заведено вважати, що у світі бізнесу і торгівлі працюють найученіші та найпідготовленіші, із чого можемо виснувати, що Ісус оздоровив інший вид болячок – хвороби політичного і комерційного середовища: несправедливість і пограбування, хабарництво та наклепи. Власне, це жахливі хвороби. Ісус прийшов, щоб оздоровити від них. З іншого боку, Ісус виганяє злих духів, котрі заміняють Бога в торгівлі й економіці, – бога мамону. Визволяє людину від жадібності, від якої походить усе зло.
Г. У пустелі (Мр. 1:35-39)
«А над ранком, як дуже ще темно було, уставши, Він вийшов і пішов у місце самітне, і там молився».
Такій популярній і публічній людині конче було потрібно побути на самоті. В іншому разі Він вичерпався б і спустошився б. Ісусові необхідно було щодня знову й знову зустрічатися з таємницею власної істоти – Втіленим Словом, Богом, приниженим до людської обмеженості. Через Його людську природу, постійно стикаючись із людськими болем та бідністю, легко було впасти в песимізм. Або, упиваючись успіхом, заспокоїтися, здобувши світове визнання.
Ісус – правдивий Бог, але Він не перестає бути й правдивою людиною, яка піддається спокусам диявола. Не можна нехтувати жодним із цих двох виявів однієї особи. Це наче балансувати на тонкому канаті, – досягти рівноваги можливо лише з допомогою постійної молитви. А ще має бути присутнє натхнення Духа, котре вело Його до кінця місії.
У тиші, де слабне сила почуттів, Ісус зустрічається зі Своїм улюбленим Отцем. Ісус, перебуваючи з побожним людом у синагозі, зі Своїми друзями в домі Петра і з усіма біля міської брами, зараз звертається до святості власної особи, в якій перебуває Отець, котрий послав Його і любить як Сина, котрого вподобав.
Кожного дня Вчитель вибирав частину доби, особливо вночі, щоб побути на самоті зі Своїм улюбленим Отцем. Можна було скасувати будь-що в розпорядку дня, але ніколи – молитву.
Так само, як учні завжди перед Учителем, Учитель, Своєю чергою, перебуває в постійному зв’язку і сопричасті зі Своїм Отцем. Власне, тут Він набував сили, щоб любити без меж і могти максимально випробувати Свою любов. У сопричасті зі Своїм Аввою Ісус гартувався, щоб зійти на гору довіреної Йому місії.
Ось секрет плідності й ефективності Його служіння. Якщо Ісус проповідував іншим Добру Новину Божої любові, то це тому, що Він постійно її відчував. У цій тиші визрівало Слово, живе й ефективне, здатне перемінити серця і світ.
«А Симон та ті, що були з ним, поспішили за Ним. І, знайшовши Його, вони кажуть Йому: Усі шукають Тебе. А Він промовляє до них: Ходім в інше місце, до сіл та околишніх міст, щоб і там проповідувати, бо на те Я прийшов».
Святий Марко дуже тонко відкриває взаємодоповнювальні плоди молитви:
- Люди слідують за тим, котрий молиться, більше, аніж за чудотворцем. Натовп відчуває магніт притягання до чоловіків та жінок молитви.
- З іншого боку, молитва Ісуса не віддаляє Його від інших. Навпаки, вона змушує Вчителя звернутися до найвіддаленіших і дає здатність подолати всі бар’єри та перешкоди на шляху Його місії. Деякі екзегети інтерпретують фразу «на те Я прийшов», мовби Ісус хотів сказати: «Якщо Я віддалився від натовпу і від усіх, щоб бути на самоті, це для того, щоб охопити набагато більшу кількість людей. Я усамітнився для того, щоб набратися сили, аби обійти всі гори та долини».
Рибалка з Капернаума, захопившись визнанням співвітчизників, запропонував повернутися туди, де Ісус матиме успіх та славу. Ісус не піддається спокусі повернутися до звичного. Він радше віддає перевагу незнайомим місцям і неторованим шляхам. Його мета – не зупинятися, перетнути кордони і дійти аж до краю землі. Як Добрий Пастир, Ісус іде шукати овець, котрі навіть не зрозуміли, що заблукали:
«І пішов, і проповідував в їхніх синагогах по всій Галілеї. І демонів Він виганяв».
Якщо Ісус розпочав «Свій день» у синагозі Капернаума, то закінчив його в синагогах галілейських. І знову розпочинає за тим самим розпорядком дня… Це безперервний цикл інтересів Учителя. Святий Марко графічним способом змалював нам Ісусову шкалу цінностей.
Висновок
Ісус – Учитель, котрий навчає нової доктрини, але не з допомогою слів та потужних проповідей, а власним життям. Навіть більше, у цих епізодах Він майже не розтуляє уст, бо стиль Його життя вже є велемовним.
Його особа – це наука.
Він – звістка.
Для того, щоб побачити, чому Він віддає перевагу, досить проаналізувати Його день:
- синагога, із Божим народом, щоб визволити пригнічених дияволом;
- дім Його друзів, де Ісус відновлює сили людини, яка найбільше цього потребувала;
- брама, де вершиться справедливість і зціляється її відсутність;
- пустеля, де Ісус усамітнюється і зустрічається з Отцем, щоб укріпитися у Своїй євангелізаційній місії.
Напрошується висновок, що Ісус умів урівноважити всі елементи історії людства. Він зумів перетворити своє життя на шедевр, поєднуючи, без перебільшень чи пробілів найважливіші аспекти існування. Нарешті, Ісус визначив шкалу цінностей.