«Ісус же сказав: Пустіть діток, і не бороніть їм приходити до Мене, бо Царство Небесне належить таким» Матвія 19:14.
Жодна дитина, яка померла не є втраченою для вічності. Кожна перебуває з Ісусом та втішається Його присутністю. Я часто бачив там Господа, який пригортав дітей до Себе. Він обіймав дитину руками, розмовляв з нею. Здавалося, що Він особливо радіє, що діти перебувають з Ним.
До мене підійшла світловолоса дівчинка віком близько одинадцяти років. Вона мене знала, і я теж упізнав її. Пригадую, що вона померла від раку. Думаю, що в Небі вона була кимсь на кшталт посланця. Вона постійно ходила від однієї групи людей до іншої, наспівуючи чудові пісеньки.
“Брате Річарде, хочеш побачити, що я можу?” – запитала вона, розтріпуючи своє волосся, яке випало в неї під час хвороби. Коли ж перестала, волосся відразу знову уклалося в бездоганно гарну зачіску.
НАДЗВИЧАЙНІ ЗДІБНОСТІ ДІТЕЙ
Після цього вона запитала: “Брате Річарде, хочеш почути, як я співаю?” І почала співати таким гарним сопрано, який тільки можна собі уявити. Небесна посланниця співала, а ангельські хори приєдналися до неї. Це була найпрекрасніша пісня, яку я колись чув, а великий талант дівчинки в такому юному віці відразу привертав увагу.
Вона була не єдиною дитиною, яку я там зустрів. Чимало інших дітей були обдаровані такими великими талантами, з якими не міг би зрівнятися жоден дорослий на землі. Якщо в земному житті людина була співаком, то у вічності вона зможе співати в мільйон разів краще. Талант цієї маленької дівчинки перевершував усе, що я колись бачив на світі.
В одному місці в Небі я бачив молодого хлопчину, який сидів біля фортепіано; інструмент за розміром сягав декількох десятків метрів. Він мав вигляд фортепіано, проте посередині була велика арфа. Хлопець сидів біля нього, але ще не розпочав гру. Це було серед великого майдану посеред декількох будинків. Зрештою, коли він почав грати, я почув неймовірно чудову музику, яка немовби поєднувала в собі твори Баха, Бетховена і Брамса. Тепер я не в змозі відтворити почутої мелодії. Вийшовши з Неба, я залишив там і цю музику.
Багато людей приєднувалося до співу, підхоплюючи цю мелодію і слова. Коли хлопець грав, ангели стояли в урочистих поставах, а дехто – з піднятими вгору руками, і славили Бога. Звуки, які видавав цей хлопець, поширювалися по цілому Небі. До співу постійно долучалися нові хори. Цей хлопчина керував якимсь неймовірним і дивовижним дійством.
– Як таке може бути?! – запитав я.
Один з ангелів відповів:
– Вони грають цю пісню тому, що ти є тут. Вони хочуть, щоб ти знав, що в Небі навіть дитина може навчитися того, чого не могла навчитися на землі.
Тоді я почув голос:
– “Поглянь на цю дитину”.
Я побачив дитину 7-8 років. Хлопчик повернувся і з усміхом помахав мені правою рукою, не припиняючи грати лівою. Коли він зупинив гру, фортепіано й арфа на ньому затихли, а разом з ними – люди. Кожен посміхався і славив Господа. Пісня закінчилася, а я ще деякий час чув її відлуння. Хлопець промовив: “Я можу заграти, що тільки захочу”.
У Небі співали хори дітей. Кожен мав такі дари і здібності, які в багато разів перевершували все, що тільки можна зустріти на землі. Кожна дитина вміла співати. Мені було відкрито, що таланти, якими Бог обдарував їх під час народження, в Небі були збільшені й помножені на мільйони разів.
Якось я зустрів там дитину, яка сиділа перед мольбертом, а на вигляд мала близько п’яти років. Вона малювала природу. За бажанням дитини пензель змінював колір фарби. Я чув, як хлопчик говорив: “Ні, темніший. Дерево має бути темнішим”. За бажанням дитини пензель змінив колір, а хлопчик, провівши ним по полотні, залишив на ньому дерево. У Небі все можливо.
ДОРОСЛІШАТИ В НЕБІ
Дехто з-поміж дітей, яких я там зустрічав, виглядав цілком немовлям – немовби вони померли під час пологів або відразу після них. Такою була дитина, яка чекала на свою матір та яку я зустрів спочатку. У Небі такі дітки могли говорити і розуміли все, що їм казали. Без жодних труднощів вони відповідали на звертання. І це надзвичайно вражало.
Яселка
Я бачив там таких діток чимало. Їх тримали на руках ангели або інші люди. Крім того, там були своєрідні ясла-садок, де було тисячі, а може й мільйони немовлят. За ними доглядали ангели, їхні близькі та різні інші люди. Цікаво, що ці дітки швидко зростали. У стані немовляти вони перебували недовго. Інколи мені траплялися невеличкі групки дітей, а подекуди я зауважував більші зібрання їх. Усі дітлахи були дуже щасливі. Їхнє волосся, вигляд, одяг були бездоганними. Декотрі з них носили кумедні костюми, інші – звичайний одяг.
Дитячі забави
Мені доводилося також бачити дітей старшого віку, які мандрували, бігали і гралися. Так само, як на землі. Тут це виглядало як щось для них звичне і природне – адже це діти. Відтак, будучи дітьми, вони мали повне право бути щасливими.
Відомо, що якщо на цьому світі людина не має щасливого дитинства, то існує велика ймовірність, що в дорослому житті вона переживатиме внутрішні психологічні проблеми. Рани, отримані в дитинстві, можуть спричинити те, що людина не зможе стати емоційно зрілою. У Небі ж, де все осягає повноту своєї досконалості, діти мають досконале дитинство. Їх всі приймають з радістю. Тут усі їх люблять, і вони люблять усіх.
Під час одної з дитячих ігор діти ставали в коло – інколи це було лише декілька дітей, а інколи – велика група. З-поміж себе вони вибирали одну дитину, яку підкидали вгору в центрі кола. Хтось із дітей легенько її штовхав, а вона рухалася вперед і назад. Діти в колі й дитина, яка була в центрі, весело сміялися. Для них це була дуже весела забава, як і для мене, який спостерігав за нею з боку.
Іншою приємністю було спостерігати, як далеко можуть стрибати діти. Вони скакали на відстань довжиною декілька десятків метрів легко, немов метелики, підносячись у повітря і приземляючись. Це була цікава картина.
Я не бачив тут нікого, хто грав би в бейсбол, проте я бачив, як діти лазили по високих деревах і стрибали з них, приземляючись, немов пір’їнки. Для дітей це було захоплююче заняття, їм ніщо не загрожувало, не існувало жодної небезпеки.
Я бачив дітей, які бавилися над берегами озер та морів. На Небі особливо багато озер. І тут також не було жодної небезпеки. Діти бавилися у воді, на воді і під водою, вони плавали на хвилях або сиділи на самому дні. Вони чудово проводили час, бавлячись камінцями або будуючи замки з піску на пляжі. Яке ж це чудове дитинство! Ех, якби ж то можна було доростати в Небі!
Я також бачив, як туди прийшов Господь і пригортав дітей до Себе, розповідаючи їм цікаві історії. Вони любили Ісуса, і Він гаряче любив їх.
Дивлячись на дітей, важко було сказати, чи хворіли вони колись на землі. Проте декотрі, без сумніву, хворіли. У Небі ж вони були цілковито здоровими. Їхні щоки були злегка рожевими, як у херувимчиків. А бігати і гратися вони могли без жодних перешкод.
В одному місці діти влаштували собі змагання з бігу. І бігли вони так швидко, наче коні на перегонах. Чудове видовище. Я також бачив дітей верхи на конях. І коням, і дітям усе це надзвичайно подобалося. Їхні ж коні могли думати і говорити.
Якось я бачив, як діти гралися в гру, подібну на хованки. Одна дитина тікала і ховалася, а інші намагалися її знайти. Після цього – все з початку. Було надзвичайно приємно спостерігати за цим.
Школа
Діти трохи старшого віку, як на землі, відвідували школу. Проте школи тут незвичайні. Мені не було дозволено дізнатися, чого в них навчають. Я зрозумів, що діти в Небі мають набагато вищий розумовий розвиток, ніж їхні ровесники на землі. Тому-то в Небі їх навчали таких речей, про які на землі навіть генії не мають найменшого уявлення і не могли б це зрозуміти. Мене все це дивувало і захоплювало. Під сильним враженням я не міг вимовити жодного слова. Розумію, що в усе це повірити важко, проте саме так воно і є.
Здалека я бачив дітей, які виросли вже тут, у Небі. Не знаю, скільки часу це триває. Мені сказали, що знати це – не моя справа.
Вони торкалися до чогось, що виглядало, як біла хмара світла, і наказували їй, чим вона має стати. Там був також Ісус. Він промовив: “Зроби це”, – і дмухнув на хмару, яка відразу і палахнула більш яскравим світлом, а за мить із неї вилетіло дві прекрасні пташки, подібні на папуг. Вони були цілком білими, їхня довжина становила близько двох метрів, а висота сягала людського зросту. Пташки почали співати пісню любові так гарно, ніби ціле Небо долучилося до їхнього співу. Це – тільки одна з безконечної кількості подій, свідком яких я там став і які я не в змозі належно описати. Отож без допомоги Святого Духа важко повірити в усе це.
За винятком співучої дівчинки, мені не дозволили розмовляти з іншими дітьми. У ту мить усе мало свою глибоку мету, яку я дотепер не в змозі пояснити.
ДРУЗІ ТА КОХАНІ
Діти ставилися одне до одного з великою приязню та любов’ю. Вони називали один одного по іменах. Так само, по імені, вони зверталися до ангелів (жодного з цих імен, однак, я не запам’ятав). У Небі всі знають імена. Небо – це місце, в яке всі прагнуть потрапити, а однією з найпрекрасніших, найчудовіших реалій, які там зустрічаються, є діти.