Я казав на початку, що дві версії блаженств про голодних, версія Луки і версія Матвія, не протиставляються як альтернативні, а доповнюють одна одну. Матвій не говорить про фізичний голод, але про голод і спрагу «правди». На ці слова подаються дві основоположні інтерпретації. Перша версія відповідає лінії лютеранського богослов’я та інтерпретує блаженство у світлі того, що пізніше скаже апостол Павло про оправдання вірою. Бути спраглим правди означає усвідомити особисту потребу правди, справедливості й власну нездатність досягнути її самим, за допомогою добрих діл, а, отже, залишається покірно чекати цю справедливість від Бога. Інша інтерпретація бачить у справедливості «не ту, якою оперує сам Бог, чи котрої Він уділяє нам, але ту, якої Він вимагає від людини, тобто тієї, яка надає людині, такій як св. Йосиф, титул праведника»[1].
У світлі цієї другої інтерпретації, набагато більше загальноприйнятої і екзегетично більш обґрунтованої, фізичний голод у Луки і духовний голод у Матвія перестають виглядати без зв’язку між собою. Перебування на стороні спраглих і вбогих належить до діл справедливості й навіть більше, згідно з Матвієм воно стане критерієм, на основі якого станеться в кінці світу розділення між праведниками і грішниками (див. Мт. 25:31-46).
Уся праведність, якої Бог вимагає від людини, зводиться до подвійної заповіді любові: любові до Бога і любові до ближнього (див. Мт. 22:40). І саме любов до ближнього мусить спонукати спраглих справедливості до турботи про спраглих хліба. У цьому полягає важливий принцип, згідно з яким Євангеліє діє в соціальній сфері. Ліберальне богослов’я було коректним стосовно цього, як ми це можемо бачити в словах одного з його найвизначніших представників – Адольфа фон Гарнака:
«У жодному уривку Євангелія не знайдемо, що воно вчить байдужого ставлення до ближніх. Євангельська байдужість (не дбати про їжу, одяг, про завтрашній день) виражає радше те, що кожна душа повинна відчувати стосовно світу, його благ і його спокус. Коли ж йдеться про ближнього, Євангеліє не хоче навіть слухати про байдужість, але накладає обов’язок любові та милосердя. До того ж Євангеліє вважає абсолютно нероздільними духовні та матеріальні потреби наших ближніх»[2].
Євангеліє не заохочує голодних добиватися справедливості своїми зусиллями, піднімати повстання, навіть тому, що на відміну від наших днів, у часи Ісуса Христа вони не мали жодного ні теоретичного, ні практичного засобу, аби здійснити це. Євангеліє не вимагає від голодних непотрібної жертви власним життям, йдучи на смерть за якимось підбурювачем-зелотом, чи якимось доморощеним Спартаком. Ісус кидає виклик сильним, а не слабким. Він сам протистоїть гніву і сарказму багатих, говорячи про «горе вам» (див. Лк. 16:14), і не допускає, аби це робили самі жертви.
Шукати в Євангелії, за будь-яку ціну, приклади або ж явний заклик, звернений до вбогих і голодних, змінити самим своє становище, є безглуздим і анахронічним заняттям, яке призводить до того, що ми губимо з виду справжнє благо, яке Євангеліє може принести в їхній справі. У цьому має рацію Рудольф Бультман, коли пише, що «християнство не цікавить жодна програма переміни світу і воно не подає жодних пропозицій для реформи політичного і соціального становища»[3], навіть якщо його твердження має потребу в деяких застереженнях.
Щодо блаженств, то це не єдиний спосіб вирішити проблему багатства і бідності, голоду і ситості. Існує багато інших способів, які зробив можливими прогрес суспільної свідомості, котрі відштовхуються від історії, а не від віри. Християни справедливо надають їм свою підтримку, а Церква, завдяки своїй соціальній доктрині, дає стосовно них власне судження.
Велика новина, яку несуть блаженства, полягає – незалежно від того, що робитимуть чи не робитимуть багаті та ситі – у тому, що навіть в їхньому актуальному стані ситуація бідних і спрагнених правди є кращою за ситуацію багатих та ситих. Існують такі перспективи і аспекти дійсності, які неможливо побачити неозброєним оком, а тільки за допомогою спеціального світла, інфрачервоних чи ультрафіолетових променів. Їх широко застосовують у фотографіях із супутників. Зображення, отримане з використанням цього світла, є дуже відмінним і незвичайним для тих, хто звик бачити ту саму панораму в природному світлі. Блаженства є своєрідними інфрачервоними променями: вони нам дають відмінне зображення дійсності, єдино істинне, бо показують те, що залишиться в кінці, коли перейде «образ світу цього».
[1] Пор. J. Dupont, op. cit., parte III, cap. V, 3; éd. ital. vol. II, ст. 554 і наст.
[2] A. von Hamack, Il cristianesimo е la società, Mendrisio 1911, ст. 12 і наст.
[3] R. Bultmann, Il cristianesimo primitive, Garzanti, Milano 1964, p. 203 (оригінальна назва: Das Urchristentum im Rahmen der antiken Religionen).