4. РОЗПІЗНАВАННЯ ДУХІВ

Відкидати думки? Ясна річ, не всі!

Досі ми говорили про погані думки, які спонукають до гріха. Та якщо будь-яке зло починається з думки, то добро також бере початок від думки, доброї думки, яку ще називають натхненням. Потрібно, отже, розрізняти ці два різновиди думки. У життєписах святих розповідається про безліч досвідчень, набутих у цій царині, а також про чимало помилок, які було вчинено через невміння розпізнавати духів.

Якщо тут ідеться про думки, то чому згадано про духів?

У 12-тій главі книги Об’явлення продовжено і доведено до завершення розповідь про походження гріха, яка почалася в книзі Буття. У цій главі підсумовано основні пункти біблійного вчення про диявола і його роль в історії спасіння та описано зустріч, в якій Христа протиставлено “спокусникові”, “князеві цього світу”. Святі тлумачили різні події з життя Христа у світлі зазначеної глави. Духовне життя християнина також розглядається як битва із силами зла. Біблія не раз ставить людину перед вибором, якого годі уникнути. Часом, щоб зробити вибір, треба подолати певні перепони. І справді, всупереч Божому голосу, голосу сумління, чутно інший голос, який спонукає до зла і належить сатані. Як відрізнити перший від другого? У посланнях Нового Заповіту недвозначно вживається вислів “розпізнавання духів” (1Кор. 12:10; пор. 1Ів. 4:1). Говорячи про розпізнавання думок, треба згадати, де саме розпочинається духовна битва і де в основному вирішується її доля.

Як відрізнити добрі думки від поганих?

Завданням пророків було свідчити Божий голос. Щоб навчити людей відрізняти голос мудрости від голосу безумности, було написано повчальні книги, адже в духовній літературі це питання в усі часи є одним із найважливіших. Та передусім мистецтво розпізнавати думки є Божим даром. Для апостола Івана духовний досвід є “помазанням”, станом просвітлення (див. 1Ів. 2:20,27). Св. Антоній говорив: “Потрібно чимало молитов та аскетичних вправ, щоб, отримавши від Духа дар розпізнавання духів, уміти побачити все, що пов’язано з кожним демоном…”. Поза тим, таке вміння з’являється внаслідок тривалих спостережень. І справді, досвід дає змогу набути особливого “чуття”, духовної інтуїції, яка сприяє розпізнаванню того, куди може повести нас певна думка.

Чи є в наш час пророки, здатні тлумачити Божий голос?

Про пророків мовиться в Старому Заповіті, згадуються вони і в Новому Заповіті. Святі ставилися до дару пророкування з великою пошаною. Чому ж сьогодні нам здається, що пророків більше немає? Слово “пророк” набуло негативного відтінку через появу лжепророків з різних сект. Але коли хто пророкує в ім’я Бога, його дар є для Церкви вельми важливим. Цікаво відзначити, що в Східних Церквах пророком називали доброго духовного наставника. Та й справді, основним завданням такої особи було розпізнати і сказати, яке натхнення є добрим, а яке – підступом злих сил. Тому рекомендувалося, особливо молоді, відкривати духовному наставникові кожну думку і прислухатися до його рішень стосовно того, як діяти далі.

Але ж той, кому прийшла до голови підозріла думка, не дуже захоче розповісти про неї іншому!

Це й справді так. Св. Ігнатій наводить приклад: нещирий хлопець, спокушаючи дівчину, завжди воліє залишатися в тіні і тримати усе в таємниці, він-бо розуміє, що якби дівчина розповіла про його домагання своєму батькові, то батько поклав би цій історії край. Так само й диявол, замисливши якийсь обман, намагається переконати нас нічого не казати духовному отцеві. Коли погану думку винести на світло, подолати її не так уже й важко. Тому рекомендується мати досвідченого духовного наставника – особу, якій можна повністю довірити свої думки. Це особливо важливо для того, хто щойно ступив на шлях духовного життя і ще має неабиякі труднощі з розпізнаванням.

Хіба можливо виявляти перед духовним наставником кожну думку?

Треба уникати непорозумінь у цьому питанні. Коли говоримо про “думку”, то не маємо на увазі геть усе, що думаємо. Йдеться тільки про ті навіювання чи натхнення, які спонукають нас прийняти якесь рішення і при цьому визнати свою правоту, справжню чи надуману. Тому важливо радитися не з першим зустрічним, а з духовним отцем – особою, яка, безперечно, покладається на поміч Святого Духа й обізнана з особливостями людського серця; тільки така людина може, як пророк, говорити, чого хоче від нас Бог.

Таких людей небагато?

Правда, вони не зустрічаються на кожному кроці, їх треба пошукати. Вже в давнину монахи скаржилися, що не можуть знайти доброго духовного настоятеля. Тоді з’явилася ідея встановити певні норми або правила, за допомогою яких можна було б розпізнавати: добрі чи погані спонуки приходять до нас ззовні. Цікавий приклад таких намагань знаходимо в книзі “Духовні вправи” св. Ігнатія Лойоли. Він відчував велику потребу опанувати мистецтвом розрізняти два види спонук, позаяк після свого навернення не раз помилявся, вважаючи Божим натхненням те, що було всього лишень ілюзією. Набувши певного досвіду, він уклав для себе “правила для розпізнавання духів”. Ще перед ним це зробили й інші авторитетні в царині духа люди. Таким чином деякі з “правил” стали традиційними.

Яким є основне правило?

Св. Антоній, подавшись у пустелю, поділився своїм першим досвідом у розпізнаванні думок. Їх можна розрізняти за враженням, яке вони справляють на людину. Добрі спонуки породжують “радість, яку годі й виразити, чудовий настрій, сміливість, внутрішнє оновлення, тверді думки, наснагу і любов до Бога”; погані, натомість, приносять із собою “душевний страх, неспокій і безлад у думках, сум, ненависть до аскетів, лінощі, печаль, спогади про рідню, страх перед смертю, а вже насамкінець – погані бажання, боязнь чеснот і безладдя в добрих звичаях”. Це правило спростили, і воно стало аксіомою: “Усе, що турбує, походить від диявола, Бог же дарує серцю мир”.

Як застосовувати це правило?

Його варто застосовувати завжди, але треба вважати, щоб таке застосування не стало механічним. Слід розрізняти відмінні між собою почуття спокою, оскільки спокій не завжди є Божим даром, часом він є оманою, яку породжує світ. Коли хтось засвоїв погані звички настільки, що вже їх навіть не зауважує, то струсонути, “розбудити”, потурбувати його є справою Божої благодати. Тільки Євангеліє обіцяє нам справжній, тривалий мир, що веде до добра.

Попередній запис

ПИЛЬНІСТЬ СЕРЦЯ_2

Наступний запис

РОЗПІЗНАВАННЯ ДУХІВ_2