Реакція Йосипа
Йосип не давав місця подібним міркуванням. Він прямо нагадав мадам Потіфар, що її чоловік віддав йому все… крім неї! Цілком очевидно, що, вдавшись до розпусти з нею, Йосип зловживав би величезною довірою пана. Але потім, як ми вже побачили, він пояснив справжню причину, через яку відкинув знаки уваги дружини Потіфара: «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» (Буття 39:9).
Сьогодні нам нерідко радять утримуватися від розпусти через очевидні наслідки, які зазвичай тягнуть за собою такі стосунки: небажана вагітність, ганьба викриття або небезпека підчепити якусь хворобу, що передається статевим шляхом. Як стримуючий фактор часто виступає страх перед СНІДом.
Проте на всі ці аргументи легко знайти відповідь. Для запобігання вагітності і деяких форм венеричних захворювань існують контрацептиви. Що ж до страху перед публічним викриттям люди впевнені: якщо вони заздалегідь продумають свою брехню, то ніхто й ніколи не зможе довести існування інтимного зв’язку. Йосип і дружина Потіфара могли б придумати історії, які звучали б правдоподібно та не суперечили одна одній. Вони могли б увійти в змову, обговоривши різні сценарії та можливі реакції на них.
Людський розум здатний знайти виправдання для будь-якого рішення, ухваленого серцем. Йосип міг би легко переконати себе в тому, що впорається з будь-якими небажаними наслідками зв’язку з дружиною Потіфара. За великим рахунком ця жінка виступала в ролі агресора, а отже, захищала б їхні стосунки, і справедливість звинувачень було б складно довести. Але, найімовірніше, ніхто взагалі нічого не дізнався б, оскільки вони були самі в будинку.
Йосип міг подумати про почуття провини, яке буде відчувати після розпусти з дружиною Потіфара. Але, знову-таки, він міг би вирішити, що Бог пробачить його. Зрештою, якщо Бог не може пробачити такий гріх, то в чому тоді взагалі полягає Його милість?
Суть у тому, що всі доводи на користь чистоти тьмяніють у світлі сексуальної спокуси, яка наділена колосальною силою. Кожен перелюбник або розпусник упевнений, що здатний упоратися з наслідками. Відповідь знайдеться на все.
Що ж дозволило Йосипу встояти перед спокусою? Він був зосереджений на тому, що цей гріх означає не для нього, а для Бога. «Як же я вчиню це велике зло, і згрішу перед Богом?» (вірш 9).
У Йосипа були (1) правильні уявлення про гріх і (2) правильні уявлення про Бога. Одне без іншого неможливе!
По-перше, Йосип розумів, що це буде «велике зло». Він не називав це «романом» або виправданим актом людської любові. Він не переймався питанням: «Як я можу задовольнити потреби цієї вродливої жінки та не нажити проблем?» Йосип називав аморальність її справжнім ім’ям.
Ми живемо в часи евфемізмів – ухильних виразів, які покликані нікого не зачепити. Злочинців називають правопорушниками; люди тепер не вмирають, а покидають цей світ; розбещеність же визначають як недоречну поведінку. Але Біблія відкидає всю цю лексику і називає зло його справжніми іменами. Розпуста – це не «роман», а перелюб; гомосексуалізм – це не «альтернативний сексуальний спосіб життя», а мерзота перед Богом. Коли ми називаємо гріх його справжніми іменами, зазвичай це стає першим кроком до повного покаяння.
По-друге, Йосип знав, що гріх засмучує Бога. Хоча в нього не було Нового Заповіту, він розумів, що всі розпусники «позбавлені Божої слави» (Римлян 3:23). І що це сильно зашкодило б його стосункам із Всемогутнім. І нічого не зміниться, навіть якщо вдасться тримати наслідки під контролем.
Припустимо, батько наказав вам не грати з м’ячем перед будинком. Як дитина, ви могли вирішити, що зможете уникнути згубних наслідків, до яких здатен призвести непослух. Якщо розіб’ється вікно, то у вас у скарбничці є гроші на його ремонт. Якщо м’яч викотиться на проїжджу частину, то ви простежите, щоб, побігши за ним, ніхто не опинився під колесами машини. Наслідки можна утримати під контролем.
Але відповідальна дитина знає, що існує ще один факт, який не можна ігнорувати: встановлений батьком закон забороняє грати з м’ячем перед будинком. Незалежно від тяжкості наслідків (і навіть якщо взагалі жодних негативних наслідків не буде) факт залишається фактом: дитина дуже засмутить батька.
Коли Давид вчинив перелюб з Вирсавією і влаштував убивство Урії, щоб приховати гріх, він урешті-решт покаявся у своїх злочинах. «Тобі, одному Тобі я згрішив, і перед очима Твоїми лукаве вчинив, тому справедливий Ти будеш у мові Своїй, бездоганний у суді Своїм» (Псалом 51:6). Давид, нарешті, зрозумів, що його вчинок – це гріх, і не тільки тому, що постраждали люди (і їх було чимало), а тому, що він не послухався Бога. Верховний Законодавець всесвіту був відкинутий і проігнорований, а Його законом знехтували.
Йосип з молодості розумів те, що Давид дізнався лише з роками: сексуальний гріх – це зло, навіть якщо ніхто на землі про нього не дізнається. Він образливий для Бога. Ті, хто шанують Бога, намагаються не засмучувати Його; ті ж, хто мало цінують або взагалі ігнорують Його слова чи особистість, нехтують Його законами. Щоразу, піддаючись спокусі або тікаючи від неї, ми показуємо, наскільки шануємо та любимо Господа. У Новому Заповіті апостол Іван висловив це таким чином: «Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської» (1Івана 2:15).
Можливо, в очах людей Йосип якось зміг би уникнути наслідків, але засмутити Бога для нього було нестерпним. Він вважав перелюб великим злом саме тому, що воно глибоко засмучувало Господа, Якого він любив.
З Йосипа зірвали одяг, але не його характер. Хоча він і позбувся свого статусу перед людьми, але зберіг його перед Богом. Відповідь була «ні», незважаючи на ціну.