Можливо, ви подумаєте: «А хіба ця проблема не очевидна?» Втім, те, що ясно вам, може бути цілком неясним людині, якій ви намагаєтеся допомогти. А те, що очевидно для неї, може бути незрозумілим для її чоловіка чи хлопця. Колись давно мудрий чоловік написав у книзі Приповістей 16:2 ось що: «Всі дороги людини чисті в очах її». Слово «чисті» тут також означає «праведні» або «оправдані».
Досить часто ми схильні перебільшувати помилки інших і зменшувати свої. У скрутному становищі ми бачимо себе в одному світлі, а люди – зовсім в іншому. Вашому підопічному доводиться мати справу з трьома точками зору: як він сприймає самого себе, як його сприймає дружина (чоловік) чи інші люди, і як його сприймає Бог. Повірте мені, досвід, набутий протягом багатьох років у спілкуванні з людьми, переконав мене, що ці три позиції рідко співпадають.
Однак, доки особа, яка потребує допомоги, не збагне всіх трьох точок зору, вона просто не зможе перейти до другого етапу душеопікунства. Дозвольте пояснити це на прикладі однієї сім’ї, які були одружені вже 18 років. Йому було сорок років, а їй – тридцять вісім. Коли вони побралися, вона важила сорок сім кілограм і мала тонку талію. Зараз же, досягнувши середнього віку, вони обидва змінилися. Він явно втратив форму, і вона поправилася значно більше, ніж хотіла б.
Відразу після одруження вони опинились у скрутному фінансовому становищі. Коли дружина була вагітна вперше, а вагітність була важкою, вони обидва навернулися до Ісуса Христа й почали ходити до церкви. Вона погодилася допомагати глядіти малюків під час богослужінь, працюючи по черзі з іншими молодими мамами, а її чоловік часто відвідував чоловічі зібрання, особливо, коли один його приятель пропонував піти з ним.
Невдовзі дружина пішла працювати, щоб збільшити прибуток сім’ї. Чоловік був за фахом інженером-електриком. Його платня зростала, а з нею – і обов’язки. А коли з’явилася друга й третя дитина, заробіток жінки став просто необхідним. Її життя було переповнене різного роду діяльністю: церква, батьківський комітет у школі, нові комп’ютерні програми на роботі… Тим часом чоловік отримав підвищення. Тепер, займаючи керівну посаду, він мав принаймні раз у місяць їздити на вихідні у відрядження. Якщо ж він не їздив у відрядження, то занурювався з головою в паперові справи.
Отже, їх шлюб занурився в болото нудьги зрілого віку. Спочатку все було начебто нормально, за виключенням того, що їх взаємовідносини стали трохи монотонними, сухими й нецікавими. Будучи наодинці, вони не знали, що сказати один одному, або ж звертали увагу лише на те, що їм не подобалося в іншому.
Вона багато думала про їхні відносини і бажала поговорити про це. Вона хотіла пройтися з чоловіком, тримаючись за руку, як вони робили це раніше. Вона сумувала за тим спокійним життям, яке вони мали щойно після одруження, коли в них не було нічого, крім один одного. Вони щовечора сиділи на старому витертому килимі перед каміном і виливали один одному серця. Вона хотіла б сказати: «Любий, а пам’ятаєш, як ти проводив рукою по моєму волоссю й говорив, що я найвродливіша дівчина у світі? Ти так більше не робиш… «Десь у минулому залишилася їх близькість, яка так багато значила: повну чесність і відкритість у відношенні один до одного. Вона пригадала часи, коли боялася робити укол новокаїну в зубного лікаря; і замість того, щоб сказати: «Яка нісенітниця! Чого ж тут боятися?», він на годину раніше повернувся з роботи, щоб піти з нею до стоматолога. Проте все це вже стало історією.
Одного разу вона перервала футбольний матч по телевізору, випаливши: «Якби ти не настільки захоплювався цим ідіотським телебаченням, то міг би приділити час мені й дітям».
Доливаючи масла у вогонь, він відірвав пустий погляд від гри й промимрив: «Гаразд». І знову втупившись в екран, сказав: «Що ти хочеш?»
Вона намагалася розповісти про свої почуття, але на все отримала відповіді на зразок: «Так. Звичайно. Чому б і ні? Я також цим стурбований».
Вона відчувала, що її не цінують; їй було боляче.
А коли порушила питання про можливість допомоги психотерапевта, він розгнівався: «Для чого мені розмовляти з якимось психом. Наш шлюб не гірший від шлюбів тих пустоголових, які вважають, що все знають про це й здирають по 85 доларів за годину. До того ж, якщо ми самі не можемо виправити власні взаємини, то ніхто цього не зробить за нас».
Через півроку вона поправилася ще на п’ять кілограмів. Вона почала відвідувати якусь групу, щоб схуднути, але справи не покращувалися. Тоді в її чоловіка з’явилася нова секретарка. Розлучена, з двома маленькими дітьми, гарна та елегантна жінка.
«Ти знаєш, моя дружина завжди скаржиться… Ну, вона каже, що я нікчемний співрозмовник, і я вважаю, що вона права», – сказав він якось секретарці після того, як закінчив диктувати листа.
«Нісенітниця, – відповіла та. – На мій погляд, ви цікавий, знаючий і… приємний чоловік».
«Справді?» – тішився він компліментом.
Отак все і почалося. Після того їх розмови ставали дедалі довшими й інтимнішими. Зрештою, вона розповіла, як чоловік залишив її, знайшовши кращу. Він поділився тим, яким нудним став їх шлюб.
Спочатку це були просто розмови. Втім, не усвідомлюючи своїх дій, він почав шукати привід, щоб побути разом зі своєю секретаркою: попрацювати разом увечері над річним звітом; пообідати разом, щоб обговорити конференцію.
Все змінилося одного разу ввечері, коли вона ненароком випустила аркуш паперу, і він впав біля його письмового столу. Вона нахилилася, щоб підняти папірець, і її довге русяве волосся торкнулося його щоки. Він, не думаючи, наблизив її обличчя до свого і поцілував.
Замість того, щоб відштовхнути його, вона промовила: «Не слід було цього робити. Але це було чудово. Мене так давно ніхто не цілував». А вже через кілька днів, під час конференції, яка проходила в іншому місті, виявилося, що їх номери в готелі знаходиться поруч. І покоївці довелося міняти білизну лише на одному ліжкові.
Півроку його дружина навіть не підозрювала, що ділить чоловіка ще з кимсь. Коли він почав ходити в гімнастичний зал і схуднув на сім кілограмів, вона припустила, що він став серйозно піклуватися про здоров’я. Він продовжував регулярно відвідувати церкву, і здавалося, ще більше занурився в роботу.
Коли вона, зрештою, дізналась про все, її охопили відчай і злість. Були сльози, багато різких та грубих слів. Обоє звинувачували один одного в тому, що сталося.
«Давай поговоримо з пресвітером!» – прохала вона.
«Ще чого! Ми ж не будемо виносити сміття з хати!»
Він розривався. Він сам не розумів своїх почуттів. Іноді шкодував про скоєне, особливо, коли брав на руки трирічне дитя. Він пам’ятав, як вони з дружиною гаряче молилися на шостому місяці її вагітності, коли була загроза втратити дитину.
А вночі, чуючи, як дружина плакала уві сні, він розумів, що завдав їй великого болю. Він би й не визнав цього, та в нічній тиші, він відчував, що Бог говорив до його серця: «Це ж зовсім не те, чого ти хочеш, і чого Я хочу. Те, що ти робиш – неправильно. Ти зайшов надто далеко. Я вже багато в чому допоміг тобі, щоб ти міг відмовитися від усього зараз. Виправ своє життя. Звернися за допомогою!»
Все це вплинуло й на його роботу. Він не міг зосередитися. Фотографія жінки з дітьми все ще стояла в нього на письмовому столі; але ж секретарка була поруч, у сусідній кімнаті… така доступна.
У наступні вихідні було відкриття рибальського сезону. Він і його давній приятель завжди приймали в ньому участь, із самого дитинства це було для них щось на зразок ритуалу. Цього разу він також не збирався його пропускати. Отож ввечері, у день відкриття, вони сиділи в рибальській хатці, перед старим кам’яним каміном, і розмовляли. Пригадавши всі історії, пов’язані з уловом «величезних рибин», його приятель зрештою запитав: «Гей, про що ти думаєш? Ти в такому напруженні, наче загнаний пес».
Того вечора він про все розповів, усе до дрібниць: про те, що їх шлюб став нудним, що дружина занадто поправилася, що відносно всього вона висловлювала невдоволення, і якою гарною та доступною була його секретарка. І о другій годині ранку прозвучало, нарешті, запитання: «Друже, у тебе розумна голова. Що мені слід робити, на твою думку?»
Нізащо у світі наш герой не звернувся б за порадою до професіонала. Але другові, з яким він почувався зручно, відкрив своє серце й щиро попросив допомоги. Яка прекрасна нагода в давнього приятеля-рибалки, який брав його з собою на чоловічі зібрання до церкви!
Тепер першочергове завдання приятеля, як друга й душеопікуна, допомогти йому подивитися на ситуацію прямо. Для цього приятелеві необхідно допомогти герою нашої історії побачити себе очима його жінки (а можливо, й очима дітей). І що найважливіше, він має допомогти другові побачити себе з Божої позиції.