Попри це, початкові положення теорії природного права (уявлення про Бога-Творця і права, якими Він наділив людину) погано узгоджуються з фундаментальними передумовами атеїстичного світогляду. Тому на рубежі ХІХ-ХХ століть усе більшу популярність завойовувала альтернативна теорія позитивного права. Відповідно до неї, абсолютного морального закону не існує – суспільство саме створює всі закони. Уряд наділяє підданих тими чи іншими правами. Він же має право й відібрати їх, а тому ніяких невід’ємних прав не існує.
В основі ідеї позитивного права лежить філософія утилітаризму, яка стверджує, що добро – це досягнення якомога більшого блага (корисності). Оскільки ж уявлення про благо як про відповідність абсолютній, благій та довершеній волі Творця при цьому не визнається, люди самі, як боги, мають свободу вирішувати, що для них є корисним, тобто що є добро, а що – зло (Буття 3:5).
Так, якщо за благо вважати виживання людства в умовах змін оточуючого середовища, то провідною ідеологією суспільства буде поміркований екологізм – максимально можливе збереження оточуючого середовища заради здоров’я людей. Якщо ж благом вважається саме збереження оточуючого середовища як таке, то ми маємо справу із радикальним екологізмом; а оскільки головною загрозою природі є сама людина, то суспільство при цьому підході має докладати всіх зусиль для зменшення впливу людської популяції на оточуюче середовище – аж до цілеспрямованого зменшення самої популяції.
Якщо під благом розуміти загальну соціальну рівність, то провідною політичною ідеологією буде соціалізм; якщо ж благом вважається рівність економічна, то ідеалом суспільства стає комунізм. Адже, як зазначив Уїнстон Черчилль, «капіталізм породжує нерівне багатство, а комунізм – рівну злиденність».
До речі: Біблійний комунізм
Якщо вже йдеться про комунізм, варто звернути увагу на популярну в певних колах ідею, що саме комунізм, із притаманним йому відкиненням приватної власності, є найвищою формою громадянського суспільства, яка передбачена Писанням. Прихильники такого підходу посилаються на зразок Єрусалимської церкви, де «люди, що ввірували, мали серце одне й одну душу, і жаден із них не вважав що з маєтку свого за своє, але в них усе спільним було… Бо жаден із них не терпів недостачі: бо, хто мав поле чи дім, продавали, і заплату за продаж приносили, та й клали в ногах у апостолів, і роздавалося кожному, хто потребу в чім мав» (Дії 4:32,34-35).
Чи є цей прецедент моделлю для побудови громадянського суспільства? У жодному разі! Мета правильно організованої політичної системи – забезпечення стабільності, добробуту й безпеки для своїх громадян. Що ж ми бачимо в Єрусалимі? Минає трохи часу, та Церква, члени якої ще недавно жили на повному самозабезпеченні, стає нужденною. Відтак стає залежною від фінансової підтримки спочатку сирійських, потім галатійських та ассирійських, а згодом ще й македонських церков. Великий шмат місіонерського служіння апостола Павла внаслідок цього складає «виповнення недостачі святих» (2 Коринтян 9:12, див. також 8:4, Римлян 12:13, Дії 24:17 тощо). Приклад Єрусалимської церкви підтверджує лише одне: комунізм економічно нежиттєздатний. Він «з’їдає сам себе».
Виникає питання: навіщо ж тоді Господь допустив такий устрій для Єрусалимської церкви? Адже це, направду, був комунізм за Божим задумом! Відповідь на це дуже проста. Богу було відомо те, що люди не могли й припустити: мине небагато часу, і від Єрусалима не залишиться й каменя на камені.
Коли 70-го року Єрусалим був зруйнований армією Тита Флавія, ті, хто накопичував багатства, купував нерухомість, збільшував свій добробут, утратили все, що мали, зокрема – власні життя. Церква ж усе, що мала, уклала в розповсюдження Доброї Новини, і не втратила нічого. Більше того, за твердженням античних істориків, зокрема – нехристиянських, учні Христові покинули місто, лише побачивши знамення, передбачені їхнім Учителем (Луки 19:43-44, Матвія 24:15-20).
А коли прийшли в інші землі, вони знайшли і доми, і братів, і сестер, одержавши в сто раз більше (Матвія 19:29, пер. Івана Хоменка).
* * *
Отже, теорія позитивного права як така спирається на суб’єктивний характер уявлення про те, що є благо. Адже якщо нема Божого задуму, нема й призначення. Тоді нема й об’єктивних критеріїв, що є добро і що – зло. На практиці ж уряд сам вирішує не лише те, що вважати добром, а й те, хто гідний звання та прав людини, а хто – ні. Навіть якщо йдеться про такі фундаментальні права, як право на життя чи на свободу.
Так, на залізничних платформах табору смерті Освенцим стояли вповноважені державні службовці з СС і на власний розсуд проводили відбір нових ув’язнених – кого одразу відправити в газову камеру, а хто ще може попрацювати на благо Третього Рейху. Причому всі ці офіцери були зразковими законослухняними громадянами, які добросовісно виконували свою роботу. Гітлерівські табори смерті функціонували цілковито відповідно до німецького законодавства того часу. З погляду теорії позитивного права жодних злочинів вони не коїли.
Саме це стало головною завадою для військового трибуналу, який відбувся після закінчення Другої світової війни в місті Нюрнберг. Оскільки переможці зібралися судити переможених, правила гри були обговорені заздалегідь. Було досягнуто угоди не згадувати такі «незручні» факти, як пакт Молотова-Ріббентропа про розподіл Польщі, знищення Дрездена авіацією союзників, атомне бомбардування японських міст американцями тощо. Процес мав зосередитися виключно на злочинах німецьких нацистів. Але й тут сталася заковика: як можна судити німецьких громадян за законами Америки, Англії, Франції чи Радянського Союзу? При тому, що німецькі закони вони не порушували – діяли відповідно до них.
Згідно з теорією позитивного права дії підсудних були абсолютно законними, не було ніяких логічних чи юридичних підстав висувати їм звинувачення. Саме на цьому будував аргументацію в суді їхній захист. Підсудні були звинувачені в злочинах проти людяності. Саме ж поняття «злочини проти людяності» стосується порушення прав людини. Але якщо нема природних прав, то нема і прав людини; тоді неможливі й злочини проти людяності.
Урешті-решт всі сторони звинувачення, включно із безбожним Радянським Союзом, були вимушені визнати як існування вищого абсолютного морального закону, який має пріоритет над будь-якими національними та міжнародними законодавчими положеннями, так і сам факт наявності у людей рівних та невід’ємних природних прав.
Прецедент Нюрнберзького процесу мав поховати теорію позитивного права назавжди. Однак ця теорія досі дуже популярна. Цьому факту важко дати якесь інше пояснення, як усе те ж прагнення людини бути богом, самостійно вирішувати, що є добро і що – зло.