На другому етапі процесу душеопікунства повинні були розглядатися неправильні вчинки. Надавання блиску гріхові чи виправдання його під приводом людської слабості не дає ніякої надії на віддалення від гріха чи перемогу над ним. А визнання – коли ви називаєте речі своїми іменами – відкриває шлях до відновлення. У цьому й полягає третя фаза процесу душеопікунства.
Аналізуючи наслідки кожного можливого способу дії, слід підвести людину до усвідомлення Божої волі. Очевидно, що ніколи не буде волі Божої на те, щоб продовжувати будь-які гріховні стосунки чи вчинки.
Грецьке слово harmatia, яке в Новому Заповіті звичайно перекладається як «гріх», означає «промах», «невдача». Неправильні вчинки віддаляють людину від Божої волі, збивають нас з путі, який привів би туди, куди ми повинні прийти за Божим задумом. Щоб виправити кривизни, необхідні дії, які б зламали звички, що вже стали приємними і, можливо, приносять насолоду.
У цей момент ваші взаємовідносини набувають надзвичайної важливості. Іноді сама ваша присутність – заохочення, любов, підтримка без осуду – додасть другові сили, яка необхідна для того, щоб зробити правильний вибір, особливо, якщо він чи вона знає, як вчинити правильно, але йому (їй) бракує сміливості зробити перший крок.
Шлюби багатьох християн підпадають саме під таку категорію. А друг, який допоможе комусь із подружжя взяти на себе відповідальність, може врятувати шлюб, який під загрозою.
Що необхідно для того, щоб зцілити розбиті стосунки?
Процес примирення можна проілюструвати так:
| ЛЮДИНА. ЯКА ОБРАЗИЛА | ЛЮДИНА. ЯКУ ОБРАЗИЛИ |
| Сповідання | Прощення |
| Покаяння | Відновлення |
Коли сонце з’явилося з-за горизонту, приятелі стояли на колінах і разом молилися в старій рибальській хатині. Герой нашої історії плакав у каятті. Він чесно казав, що уявляє, як можна відновити шлюб, але він знав, що повинен просити пробачення в неї і попросити дати йому шанс. Замість того, щоб рибалити, двоє чоловіків поїхали додому, де відбулося слізне примирення з дружиною.
Скільки нашому герою та таким, як він, треба розповідати ображеній стороні? Сповідь гріха перед Богом та перед тим, кого образив, необхідна, але вона не має ставати докладним переліком чи списком прогріхів. Я вважаю, що не слід розповідати своїй половині кожну огидну дрібничку. Бог знає все, а чоловік чи дружина знає, що його чи її зрадили. Деталі тільки додадуть болю.
Потрібно знати, що Бог прощає його й очищає від гріха. (Псалом 51; Ісаї 43:25; Псалом 103:12; 1 Івана 1:9). Сповідавши гріх, винуватець має просити свою половину про прощення. Яка радість молитися разом з тим, хто сповідує свої провини перед Небесним Батьком, а потім перед чоловіком чи дружиною!
Зцілення можливе лише при повному прощенні з боку ображеного. Для того, хто винен, недостатньо просто сказати: «Я вчинив те й те і цим завдав тобі болю, пробач мене». Він повинен ще й запитати: «Чи пробачиш ти мене за те, що я зробив?» Процес не можна вважати завершеним, аж доки ображена сторона не скаже: «Так, я прощаю тобі!»
Одного разу до мене звернулася подружня пара з дуже серйозною проблемою. Чоловік намагався переробити кухню, а дружині не дуже подобалися його плани. Будучи в напруженні на роботі і докладаючи, у той же час, усіх зусиль, щоб зробити, насамперед, кухню, чоловік розгнівався, слухаючи протести дружини. Він забув, що саме їй доведеться проводити багато часу в переробленій кухні. У люті та гніві він стиснув кулаки та пустив їх у хід. (Я можу зрозуміти гнів, та ніколи не можу виправдати фізичне насильство в шлюбі).
«Чи трапляюся таке раніше?» – запитав я чоловіка. Він трохи завагався, а потім сказав, що це вперше. Але, коли я запитав дружину те саме наодинці, вона відповіла, що таке траплялося й раніше, тільки не пам’ятає скільки разів.
«Чи прощали ви йому колись?» – запитав я.
«Ні, з мене досить. Я не можу більше цього терпіти», – відмовила вона.
Спочатку я почав працювати з ним, а потім з обома. Нарешті, він зрозумів, що зі стресом можна впоратися, не виливаючи при цьому гнів на дружину чи дітей. Зі слізьми на очах він запитав: «Люба, ти мені пробачиш?»
Вона вагалася, потім тихо відповіла: «Так, я прощаю тобі».
Пізніше та дружина сказала мені: «Знаєте, щось змінилося, коли я промовила: «Так, я прощаю тобі». До цього я ніколи насправді не прощала йому, навіть, коли він просив вибачення. Цього разу все по-іншому!»
Я повторюю: винуватець має вибачитися, і не менш важливо, щоб той, кого образили, пробачив. Каяття слід приймати з примиренням, даючи відносинам шанс на відновлення. Якщо ображений не схоче справжнього відновлення у відносинах, там ніколи не буде істинного зцілення. Рана продовжуватиме гноїтися, аж доки повністю не зруйнує взаємовідносин, яким би глибоким не було каяття винної сторони.
Ображена сторона часто схильна до того, щоб постійно нагадувати партнерові про його проступок. Я розумію, що коли довіра зруйнована, її відбудування – це довгий та болісний процес. Однак, і за це треба братися.
***
Ще довгий час після того, як стосунки з секретаркою закінчилися, щоразу, коли чоловік пізно повертався додому, чи виїжджав з міста, або якось невідома особа протилежної статі телефонувала йому, у пам’яті дружини відновлювався його минулий роман. Він розумів це, тому робив усе можливе, щоб попередити й про запізнення й пояснити причину. Дружина, у свою чергу, нагадувала собі, що, якщо постійно повертатися в пам’яті до гірких спогадів, які роз’їдають душевний спокій, прощення не можна назвати повним. Невдовзі після тієї важливої бесіди з приятелем наш герой запропонував своїй секретарці пошукати іншу роботу, і дружина сприйняла це як знак відданості їх шлюбові з його боку. Хоча деякі друзі говорили їй, що вона робить дурницю, залишаючись із ним – іноді вона й сама замислювалася, чи правильно вчинила – все ж, у глибині серця вона усвідомлювала, що прощення і бажання відбудувати стосунки буде на користь їй самій.
Пишучи ефесянам про важливість прощення, Павло говорив, що Боже прощення – це приклад того, як ми повинні пробачати один одного. «А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!» (Еф. 4:32). Ісус сказав: «Бо як людям ви простите прогріхи їхні, то простить і вам ваш Небесний Отець. А коли ви не будете людям прощати, то й Отець ваш не простить вам прогріхів ваших» (Мт. 6:14-15).
Чому Бог так наполягає на тому, щоб ми пробачали один одного? Відповідь на це питання – та висока ціна викуплення і його прощення, яку Він заплатив, віддавши Свого Сина на розп’яття. Він хоче, щоб ми зрозуміли, що прощення є справою життя та смерті.
Пошук винуватців руйнує процес відновлення й часто закінчується подальшою невірністю. Хочу навести приклад.
Якось наступного дня після моєї лекції в одній із Біблійних шкіл до мене зателефонувала жінка і крізь сльозах сказала: «Я чула вашу промову вчора, і мені конче необхідна ваша допомога». Вона розповіла, що її чоловік готується нести служіння в церкві, і в той же час він робить її життя нестерпним. Вона казала: «Ще в підлітковому віці я мала сексуальні відносини з хлопцем, з яким зустрічалася. Але потім я прийняла Господа як свого Спасителя і усвідомила, що ми робимо неправильно. Я розірвала наші стосунки. Перед одруженням я відчувала, що маю сказати нареченому, що я вже не дівчина, й розкаятися в тому, що сталося».
Вона додала, ридаючи: «А зараз, коли ми вже одружені, він хоче чути більше подробиць, а я вже розповіла йому все. Він кричить на мене: «Ти погана; ти не варта мене; ти просто шльондра!»
«Чи не могли б ви попросити вашого чоловіка зателефонувати мені взавтра?» – запитав я.
Наступного дня він зателефонував мені. Я почав говорити про прощення, про прийняття один одного, тому що Бог простив нас, але в мене нічого не вийшло. Зрештою я сказав: «Уявіть, що в мене є машина, яка може читати ваші думки, я приніс її на недільне зібрання у вашу церкву і відкрив людям кожну думку, яка у вас промайнула протягом останнього тижня. Чи зручно б ви почувалися?» Я зачепив його за живе, він знав це. Він визнав, що почувався б справді незручно.
Тоді я нагадав йому слова Ісуса: «Ви чули, що сказано: «Не чини перелюбу». А Я вам кажу, що кожен, хто на жінку подивиться із пожадливістю, той уже вчинив із нею перелюб у серці своїм» (Мт. 5:27-28),
«Ви б не тільки засоромилися, а заповзли б під найближчий стілець, щоб заховати лице від сорому, чи не так?»
Він погодився.
Прощення, яке говорить: «Гаразд, цього разу я прощаю тебе, втім, якщо таке трапиться знову, начувайся!» – не є прощенням. Це просто випробування, а випробування і відновлення – різні речі.
У прощенні приймають участь троє – Бог, ображена сторона й винуватець. Щоб отримати справжнє зцілення Всі троє повинні діяти разом.
У даному випадку, який ми розглянули, пройшло біля року, перш ніж прощення та зцілення стало повним. Протягом цього періоду приятель чоловіка багато в чому допомагав їм обом. Він був значно старшим від нашого героя, тому міг давати «батьківські поради». Вони зустрічалися раз на тиждень. Чоловік погодився звітувати приятелеві про те, як йому вдається протистояти певним обставинам і поступово відбудовувати свій шлюб.
Зрада чоловіка принесла багато болю, і відновлення взаємовідносин давалося нелегко – але відбулося. Озираючись на минуле, як чоловік, так і жінка сказали б вам, що це було найкраще рішення в їхньому житті.
Перед тим, як почати новий розділ, я хотів би закінчити на мажорній ноті. Як зауважив Франк Піттман: «Невірність – це головний чинник руйнування сімей, найжахливіший та найбільш спустошуючий досвід шлюбів, і найпоширеніший привід для розлучення». Однак, невірність не обов’язково повинна закінчуватися розлученням. Коли люди прощають один одному, шукають Божої цілющої сили та намагаються відбудувати мости спілкування, зруйнований шлюб можна врятувати. Так трапилося і в цій сім’ї.