З іншого боку, розвиток фізики елементарних частинок і квантової механіки привів до розуміння, що на мікрорівні речовину й поле, ці дві форми існування матерії, розрізнити стає неможливо. Наприклад, ми можемо описати електрон як частинку, а можемо – як електромагнітну хвилю. І той, і той опис буде правильним, однак ні той, ні той не буде вичерпним. Повний і достовірний опис фізичної реальності може бути виражено тільки в термінах інформації. Виявляється, що найфундаментальнішою категорією матеріального Всесвіту є не простір, не час, не речовина, не енергія, а незалежна від них нематеріальна сутність: інформація.
Те, що інформація первинна щодо всієї світобудови, у Біблії повторюється не раз: «На початку було Слово, а Слово в Бога було, і Бог було Слово. Воно в Бога було на початку. Усе через Нього постало, і ніщо, що постало, не постало без Нього» (Євангеліє від Йоана 1:13; переклад І. Хоменка). «Земля із води та водою складена словом Божим… А теперішні небо й земля заховані тим самим словом, і зберігаються…» (2 Послання Петра 3:5,7). «Словом Господнім учинене небо» (Книга Псалмів 32:6). «Віки Словом Божим збудовані, так що з невидимого сталось видиме» (Послання до євреїв 11:3).
А в тому, що інформація – категорія нематеріальна, ви можете переконатися самостійно за допомогою терезів і свого смартфона. Зважте його, потім завантажте яку завгодно кількість даних (книжок, музики, фільмів), а потім знову зважте. Маса смартфона залишиться такою, як і була! А це означає, що нічого матеріального ви до нього не додали. Так, ми передаємо, отримуємо та зберігаємо інформацію за допомогою матеріальних носіїв. Але сама інформація від них не залежить! Одну й ту саму інформацію ми можемо записати на папері чорнилом або на флешці станом її магнітних комірок, передати у вигляді акустичних коливань повітря чи радіохвиль, – сама інформація при цьому залишиться незмінною.
За весь час свого існування людство накопичило велетенську кількість інформації. Якби ми спробувати записати зміст усіх бібліотек світу на мікрочіпи комп’ютерної пам’яті, з них можна було би скласти стос заввишки у відстань між Землею та Місяцем! Однак якби лиш ми зуміли ту саму інформацію записати на молекулах ДНК, їхній об’єм склав би всього один відсоток від об’єму шпилькової голівки. Хоча над мегачіпами трудилися цілі колективи найкращих у світі фахівців у галузі сучасних технологій, «природні» носії інформації, яка міститься в кожній клітині кожного живого організму, виявляються у 1013 разів ефективніші за найкраще досягнення людського розуму! Отож ствердження про їх випадкове виникнення вимагають сліпої віри, ніж припущення про розумного Творця.
Однак і цим не обмежується перевага «природних» методів зберігання та обробки інформації над нашими якнайбільш прогресивними технологіями. Одним із найбільш вражаючих відкриттів генетики за останній час стало виявлення так званих «переплетених генів». До цього відкриття привело вивчення «простого» безклітинного організму – вірусу-бактеріофага jX174. По суті справи, бактеріофаг – це всього лиш укрита білковою оболонкою ділянка ДНК, на якій записано програму зі створення його власних копій із використанням бактерій як «будівельного матеріалу».
Як відомо, інформація на молекулі ДНК записується у вигляді тексту, в якому роль літер відіграють нуклеїнові основи. «Алфавіт» ДНК складається з чотирьох основ, а поєднання якихось трьох «літер» утворює «слово». Проблема з бактеріофагом jX174 полягала в тому, що послідовність нуклеїнових основ («літер») у ланцюжку його ДНК – майже втроє коротша, ніж це необхідно для копіювання власного білка. Ну то як може відтворюватися такий організм?
Виявилося, що довжина ДНК вірусу не кратна трьом. Коли вся послідовність слів зчитана, одна літера залишається зайвою. Вона разом із двома першими літерами цього умовного тексту утворює нове слово, і весь ланцюжок прочитується ще раз – зі зміщенням в одну літеру. Тепер у кінці залишаються два зайві знаки. За третій береться перша літера ланцюжка, і вся послідовність зчитується ще раз – цього разу зі зміщенням у дві літери. Задача вирішується шляхом трикратного зчитування інформації, записаної на тій самій молекулі ДНК, і всі три рази виходять повідомлення, що мають сенс, і всі разом вони становлять виконавчу програму! Можливо, коли-небудь і ми навчимося записувати і зберігати інформацію на молекулярному рівні. Але як її ущільнювати отак – це поки що поза межами людського розуміння.