5. ВІСІМ ПОГАНИХ ДУМОК

Хіба можна укласти перелік усіх поганих думок?

На перший погляд, це неможливо. І справді, спокус вчинити погано є стільки і вони такі різні, що нікому не до снаги перелічити їх усіх. Проте деякі вади зустрічаються, безперечно, найчастіше. Тому вже в літературі елліністичної доби зустрічаються переліки вад. З часів Нового Заповіту таких переліків з’явилося чимало, і щойно в кінці IV століття Євагрій уклав список восьми “загальних думок”, який із плином часу став традиційним, позаяк дає змогу локалізувати й описати різні спокуси, які переважно зазнає людина.

Що входить до цього традиційного переліку?

У своєму творі “Спротив покусам або Проти вісьмох головних покус” Євагрій пише: “Загальних думок, які охоплюють всі [погані] думки, є вісім: перша спонукає до ненажерливости, друга – до перелюбу, третя – до захланности, четверта – до суму, п’ята – до гніву, шоста – до лінивства, сьома – до марнославства, восьма – до гордости”.

Але ж він збігається з переліком “семи головних гріхів”…

Справді, це те саме. Тільки св. Григорій Великий змінив порядок розташування. Гордість він поставив на перше місце як корінь усіх гріхів. Крім того, марнославство і гордість вважалися одним гріхом, тому число головних гріхів скоротилося до семи. Негативний сум, який відчуваємо, журячись через успіх свого ближнього замість того, щоб цим успіхом тішитися, стали називати заздрістю. Таким чином приходимо до списку, наведеного в катехизмах. Не має значення, в якому порядку розташовано його складові елементи, важливо те, у чому полягає той чи інший гріх, які думки до нього спонукають і якими засобами можна скористатися для боротьби з ними. Саме це намагаються проаналізувати духовні автори.

Ненажерливість

Прислів’я каже: “Людина живе не для того, щоб їсти, а їсть для того, щоб жити”. Отже, ми їмо задля тілесного здоров’я. Тіло слід утримувати в доброму стані для того, щоб воно могло належно служити душі. Тілесні потреби різняться залежно від стану, в якому перебуває людина, від роботи, яку вона виконує, від обставин, за яких споживає їжу. Сама природа на прикладі тварин і рослин показує нам, як маємо поводитися. Та й справді, рослини і тварини беруть у природи тільки те, що потребують, не більше і не менше. Св. Василій Великий підтверджує чинність цього закону природи за допомогою численних конкретних прикладів. Тож людині слід дотримуватися цього закону свідомо і добровільно, згідно з Божою волею. Думка, пов’язана з ненажерливістю, пише Касіян, підштовхує нас сісти до столу у встановлений час, спонукає їсти надто багато і віддавати перевагу певним стравам не з огляду на їхню поживність, а щоб вдовольнити свій вибагливий смак. Кажуть, що коли за столом сидить надто вихована людина, то складається враження, наче вона завжди готова піднятися й охоче піти туди, куди її покличуть. Християнин повинен відзначатися готовністю в будь-яку мить віддати перевагу духові, а не чуттєвим задоволенням.

Перелюб

Будді приписують слова: “Статевий потяг сильніший за палицю, якою приборкують диких слонів, він палає сильніше за вогонь, а його стріли проникають у самісіньку душу”. Сила цього інстинкту не повинна дивувати, позаяк йдеться про інстинкт збереження людського роду. Та все ж варто уточнити, що люди мають дбати про самозбереження і розмножуватися, приймаючи рішення добровільно та на підставах моралі. Є дуже багато книг на тему моралі, де розглядаються питання статевого утримання.

Першою і головною підмогою для дотримання цнотливости є вміння добре розрізняти. Тим, хто відчуває сум’яття і сумніви, Церква не втомлюється повторювати: хіть від гріха походить і до гріха призводить, але сама по собі не є гріхом. Здатність не відчувати спокус порушити чистоту є винятковим Божим даром. Ми повинні навчитися зупинятись, коли наша фантазія витворює нечисті образи, коли нам до голови приходять думки, які підштовхують до аморальних учинків, і запитувати в себе:

“Чого я хочу і яке рішення прийму? Тільки не те, до якого мене спонукає ця думка. Навпаки!”. Існують також певні засоби, які допомагають уникати надміру статевих емоцій: охорона почуттів, молитва, але в першу чергу – постійна праця. Якщо неробство є батьком гріха, то праця дає змогу забути про нього і заспокоює душу.

Захланність

Бережливість є чеснотою. Однак дуже нелегко визначити, коли вона переходить у захланність. Ось чотири пункти, які мають насторожувати і застерігати тих, хто відзначається надмірною ощадливістю:

  1. Не можна привласнювати собі речі всупереч законові, всупереч десяти Божим заповідям, за допомогою крадіжки.
  2. Майно можна здобувати тільки чесним шляхом. Скнара гадає, що все його добро належить йому і тільки йому, а отже, він не зобов’язаний ні з ким ділитися, хоч би й мав усього з лишком.
  3. Працьовита людина шукає можливости заробити гроші. Скнара ж при цьому втрачає інтерес до всього, крім заробітку. Його цікавлять тільки ті заняття, які приносять прибуток.
  4. Не тільки ченці, а й миряни мають до певної міри дотримуватися чесноти вбогости, тобто прагнути добробуту, який відповідав би їхньому становищу, відкидаючи надмірність. Скнара надто покладається на свої гроші й забуває про Бога, він суворий до ближнього; усе це, зрештою, завдає шкоди йому самому. Крім грошей, у нього немає інших зацікавлень, пов’язаних чи то з культурою, чи з якимись іншими здоровими розвагами. Він оберігає свій скарб на землі, а не на небі (див. Мт. 6:19 і наст.).

Сум, заздрість

Сумуючи, ми виражаємо своє незадоволення наявністю чогось. Можна, таким чином, сказати, що це різновид ненависти. Але християнин має ненавидіти тільки гріх як єдине справжнє зло. Якщо ж нас натомість охоплює сум, спричинений життям, відносинами, самотністю і т. ін., то це завжди до певної міри пов’язано із нестачею віри в Боже Провидіння і Його працю. Сум небезпечний. Він паралізує прагнення поступу в роботі та молитві, породжує неприязнь до ближніх. Автори-ченці, які присвячують цьому гріхові розлогі описи, називають його найгіршим ворогом духовного життя.

Існує чимало різновидів суму. Один із них є згубним від самого початку: це сум через добро, яким тішиться хтось інший. Такий різновид суму називаємо заздрістю. На думку св. Івана Золотоустого, заздрісник гірший за скнару. І справді, якщо скнара вдовольняється тим, що має, то заздрісник здатний докласти зусиль задля того, щоб в інших не було нічого: “Сам, либонь, і пальцем не ворухне, бо ледачий, але може постаратися, щоб упав той, хто стоїть”. Якщо ми часто відчуваємо хоча б слабке невдоволення, коли хтось інший сягає успіху, то слід бути обережними й, озброївшись доброю волею, намагатися не піддаватись таким почуттям.

Попередній запис

РОЗПІЗНАВАННЯ ДУХІВ_2

Наступний запис

ВІСІМ ПОГАНИХ ДУМОК_2