(Прочитайте, будь ласка, Буття 40)
Лист до редакції газети мав таку назву: «Мрія про любов, розбита добромисним батьком».
У ньому жінка писала:
“Під час Другої світової війни я жила в Лос-Анджелесі. Нудьгувати нам не доводилося. Місто було заповнене тисячами солдатів, матросів та морських піхотинців, які очікували на перекидання до південної частини Тихого океану.
Мені було 19, і Бада, з яким я зустрічалася зі школи, вже відправили на війну. Ми не були заручені, але писали одне одному три-чотири рази на тиждень. Потім, в один із вечорів, я зустріла в «Голлівуд Палладіум» Кена Моррісона – вродливого морського піхотинця. Це була казка! Ми годинами танцювали та розмовляли впродовж усієї ночі. Кен був чоловіком, про якого я мріяла все своє життя. Ми проводили разом кожну можливу хвилину протягом трьох тижнів, поки він не пішов у море.
Ніколи не забуду його посмішку крізь сльози, коли він обіцяв, що писатиме. Ми знали, що створені одне для одного і молилися про те, щоб одного разу знову возз’єднатися.
У той час я жила з батьком (мама померла) і працювала секретаркою. Минуло кілька тижнів, протягом яких я щовечора запитувала в батька: «Є для мене пошта?» Приходило багато листів від Бада, але від Кена не було нічого.
Щоразу, коли я читала про якусь жахливу битву, в якій брали участь морські піхотинці, у мене стискалося серце. Не отримавши за півроку від Кена жодного слова, я була впевнена, що він загинув. Бад повернувся додому 1946 року, і ми одружилися. У нас народилися троє дітей, і я знала, що мені доведеться задовольнятися стабільним, але похмурим існуванням. Я ніколи не припиняла сумувати за Кеном. Він був справжнім коханням мого життя.
Після смерті тата 1958 року я приїхала в його будинок, щоб перебрати речі. На горищі я знайшла стару скриню. Переглядаючи папери та особисті речі батька, я натрапила на пачку листів, адресованих мені. У ній десятки конвертів були складені разом і перемотані шкіряними ремінцями. Коли я побачила, що вони від Кена, моє серце ледь не зупинилося. Потім я почула голоси дітей у сусідній кімнаті й зрозуміла, що мені доведеться викинути ці листи, не розкривши. Мені знадобилися всі сили, на які я була здатна, але таки я зробила це.
Ми розлучилися з Бадом, коли старшій дитині виповнилося 18. На той час мій шлюб став настільки сірим та млявим, що я вже не могла цього виносити. 1970 року я вийшла заміж вдруге. Це був помилковий вибір, і ми розлучилися в 1985-му. Зараз я займаюся волонтерською роботою в лікарні та викладаю декілька курсів у місцевому коледжі.
Мені самотньо та дуже гірко, коли я розмірковую про те, яким могло бути моє життя. Я часто думаю про Кена і сподіваюся, що він знайшов гарну дівчину, щасливий у шлюбі та, як я, оточений улюбленими онуками. Мені не дає спокою думка про те, чи згадує він про мене». (Газета Chicago Tribune, 17 вересня 1989 року)
Трагедія розбитої мрії! Її зруйнував батько, який, напевно, бажав доньці добра, але позбавив її шансу знайти щастя та здійснити мрію про кохання до юного морського піхотинця. Їй нічого не залишалося крім здогадок про те, яким могло бути її життя, якби вона вийшла заміж за кохану людину. Якби… Якби… Розбиті мрії видно всюди. Мільйони людей залишили, переглянули або згасили свої мрії.
Йосип теж мав свої мрії. У Ханаані він, напевно, мріяв стати фермером, розводити овець, вирощувати хліб та жити в оточенні близьких. Ревниві зведені брати Йосипа, продавши його ізмаїльтянам за двадцять срібняків, розбили ці мрії вщент. Вони зникли, і навряд чи їм судилося колись збутися.
Але в Бога була мрія для Йосипа, що одного разу він посяде високе положення, і його сім’я поклониться йому. Потім, як ми вже знаємо, дружина Потіфара неправдиво звинуватила його в спробі зґвалтування. Йосипа кинули до в’язниці, і його мрія здавалася більш далекою від здійснення, ніж будь-коли раніше. Там, у смердючій єгипетській ямі, його мрія померла.
Чи не померла? Ми не знаємо, про що думав Йосип. Як чоловік віри, він, можливо, продовжував зберігати мрію у своєму серці. Якщо це так, то Йосипове серце виявилося єдиним місцем, де його мрія змогла вижити, оскільки з усіх боків його оточували красномовні ознаки занепаду та смерті. Дружина Потіфара привела його мрію до безславного кінця.
Чому Бог допустив, щоб Йосипа не розуміли, принижували та зневажали у в’язниці? У цьому був божественний задум. Прочитаємо, що сказано про Йосипа: «Кайданами мучили ноги його, залізо пройшло в його тіло, аж до часу виповнення слова Його, слово Господнє його було виявило» (Псалом 105:18-19).
Бог випробовував його! Йосип був вірним у палаці, але чи зможе він бути вірним у в’язниці? Він був вірним, коли його звеличували. Чи залишиться він вірним, коли його будуть принижувати? Йосип умів жити в достатку. Чи зуміє він жити в нестатках? Як висловився про це Фредерік Маєр: «Ми повинні зійти в похмуру долину, щоб випробувати на собі надійність жезла та посоха, перш ніж нас визнають гідними надлишку та розкоші».
З того моменту коли Йосипа кинули в яму в Дотаїні, минуло близько одинадцяти років, і ось його кинули в іншу яму в Єгипті. Два роки він зазнавав жорстокого ставлення, але пройшов випробування, яке послав йому Бог. Йосип вийшов переможцем у своєму ставленні до трьох важливих аспектів життя. Посеред найбільшого приниження у своєму житті він обрав найбільш піднесений шлях.
Ставлення до Бога
Про дні його перебування в домі Потіфара сказано, що «і був Господь з Йосипом» (Буття 39:2). Ми можемо зрозуміти це, бо в ті дні Йосип користувався повагою. Це був період кар’єрного зростання та набуття гідності. Так, ми згодні, що Бог з нами, коли отримуємо всілякі благословення, коли все складається якнайкраще.
Але ось Йосип зазнав неправдивих звинувачень, у результаті яких постраждав. Показово, що тут ми зустрічаємо таку саму фразу: «А Господь був із Йосипом, і прихилив до нього милосердя, та дав йому милість в очах начальника в’язничного дому» (вірш 21). Несправедливість щодо нього не вислизнула від Божої уваги. Становище Йосипа драматично змінилося на гірше, але Божа присутність залишалася незмінною.
Напевно, голі стіни тюремної камери перенести було легше, ніж усвідомлення своєї зруйнованої репутації. Звичайно, думка про те, що наші друзі вірять брехні про нас, завжди болісна. Бажання виправдати себе настільки величезне, що нами легко можуть оволодіти ненависть і жага помсти. Однак для Йосипа все це теж було лише частиною Божого випробування. Де б він не перебував – у палаці чи в’язниці, – Бог був із ним. Всемогутній перетнув разом з Йосипом кордон Єгипту, а тепер переступив разом з ним поріг в’язниці. Бог присутній у наших приниженнях так само, як у наших піднесеннях. Він з нами в процвітанні та лихах. Хоча у своїх негараздах ми бачимо Бога не так чітко, як в успіхах, Він, тим не менш, з нами.
Позбавити нас Божої присутності може тільки гріх, але не тюремна решітка. Як сказав Давид: «Куди я від Духа Твого піду, і куди я втечу від Твого лиця? Якщо я на небо зійду, то Ти там, або постелюся в шеолі ось Ти! Понесуся на крилах зірниці, спочину я на кінці моря, то рука Твоя й там попровадить мене, і мене буде тримати правиця Твоя!» (Псалом 139:7-10). Оскільки Бог усюдисущий, Він супроводжує Свій народ усюди.
Ми схильні піддаватися спокусі вважати, що коли все добре, то Бог з нами, але якщо ґрунт йде з-під ніг, то Він полишив нас. Однак Псалом 139 запевняє нас, що Бог поруч завжди.
Прагнучи зняти з плечей читачів тягар фінансових тривог, автор Послання до Євреїв вказує на Божу присутність: «Будьте життям не грошолюбні, задовольняйтеся тим, що маєте. Сам бо сказав: Я тебе не покину, ані не відступлюся від тебе! Тому то ми сміливо говоримо: Господь мені помічник, і я не злякаюсь нікого: що зробить людина мені?» (Євреїв 13:5-6).
Кожне випробування пропонує іспит нашій вірі в Божу присутність та божественну турботу. Якщо ми досягаємо успіху, то іспит полягає в тому, чи припишемо ми цей успіх собі, чи віддамо всю славу Богові. У моменти ж невдач перевіряється наша віра в те, що Богу видніше – навіть у наших негараздах.
Йосип був зразковим керівником, але також – і зразковим в’язнем. Де б він не перебував – у палаці чи в ямі, – Йосип радів, що Бог був поруч. Це значно полегшило йому перехід від палацу до темниці.
Ставлення до обставин
Йосип не дозволив обставинам контролювати його мислення. Там, у в’язниці, він служив на «відмінно», не втрачаючи оптимізму. Він був налаштований позитивно, хоча його звідусіль оточував лише негатив.
Як, по-вашому, виглядала та в’язниця? На думку істориків, Єгипет ніяк не можна було назвати оплотом тюремних реформ. З ув’язненими поводилися грубо, надаючи їм лише мінімум необхідного для виживання. Як каже псалмоспівець: «Кайданами мучили ноги його, залізо пройшло в його тіло» (Псалом 104:18). Йосип перебував у кайданах та зазнавав жорстокого поводження.
Навіть перебуваючи у в’язниці, Йосип зберіг владу над своїм серцем. Він знав, що нікому не під силу змусити нас злитися, ненавидіти або впасти у відчай. Обставини не мають такої сили, якщо тільки ми самі не дозволимо їм. Принаймні Йосип відповідав прийняттям, а не ворожістю. Якщо Бог мав план його порятунку з ями в Дотаїні, то, можливо, у Нього є й план порятунку з єгипетської в’язниці.
Так само, як свого часу Потіфар, начальник в’язниці, помітивши порядність та проникливість Йосипа, почав надавати йому все більше свободи та влади. Йосип умів керувати своїм серцем і незабаром здобув право керувати ув’язненими. У Біблії сказано, що після того, як у в’язниці опинилися фараонові виночерпій та пекар, «начальник царської сторожі приставив Йосипа до них, і він їм услуговував. І були вони деякий час під вартою» (Буття 40:4).
Боб Вейланд, якому відірвало обидві ноги, коли він наступив на міну у В’єтнамі, пізніше почав займатися важкою атлетикою. Під час національного чемпіонату з жиму штанги лежачи він здобув чотири перемоги, але вони стали предметом суперечок, бо правила вимагали від учасників змагань бути у взутті! Після четвертої перемоги йому зателефонував один із суддів. Боб очікував почути, що правила змінили, аби його могли визнати переможцем на законних підставах. Але не так сталося, як гадалося. Боба вирішили довічно дискваліфікувати за те, що він не міг носити взуття! Замість того, щоб розлютитися на таку несправедливість, він відповів: «Незалежно від того, дасте ви мені нагороду чи ні, я все одно задоволений, бо вся принадність була в процесі».
Обставини не можуть позбавити людський дух свободи. Суть не в тому, переможете ви чи програєте, а в тому, як ви ведете гру! Деякі живуть у палаці, але їхнє серце у в’язниці; інші ж сидять у в’язниці, але їхнє серце в палаці!
Уся різниця – у Божій присутності!