«Багато осель у домі Мого Отця; а коли б то не так, то сказав би Я вам, що йду приготувати місце для вас?» Івана 14:2.
Під час своєї мандрівки до Божого Престолу я бачив широку алею, що вела вправо і виходила на іншу широку вулицю. Здавалося, її ширина мала метрів сто, а довжина – багато кілометрів. Попри це я з легкістю міг бачити протилежний кінець алеї. Люди прогулювалися чистими, золотисто-кришталевими вулицями, що були немовби з діамантів, а може – з якогось великого шляхетного каменя. Крізь нього можна було бачити. У ньому виділялися шари золота, срібла та інших дорогоцінних каменів.
ПАЛАЦИ МІСІОНЕРІВ
Саме на цій вулиці знаходилися надзвичайно красиві палаци. Мені було сказано, що вони призначені для місіонерів, бо ті віддали Господу все, що мали, а Господь у Небі нагороджує всім тим, чого ми не мали на землі.
Я не впізнавав імен тих, хто тут проживав. Я не отримав дозволу на те, щоб їх відвідати, проте я знав, що дехто з мешканців належав до місіонерів сучасності. Багато з них померло останніми роками. Коли вони проходили крізь заслону, у Небі їх очікували натовпи людей. Отож я був свідком приходу одного з них. Він з’явився в прегарних шатах, зітканих із золотих ниток. Зауваживши це, місіонер вигукнув: “Яке ж це гарне вбрання! Більше я не ходитиму в лахмітті”. Тисячі людей вітали його. Нагорода тих, хто все пожертвував Богові, несучи людям Добру Новину, є великою. Бог любить тих, які вирушають у світ із місіонерським запалом.
Мене таки ввели в будинок на вулиці, якою я мандрував. Це був справжній палац, зроблений з однієї гігантської перлини. Довжина будинку була близько 100 метрів, а його висота – близько 30 метрів.
Меблі та оздоблення будинку були зроблені ангелами, які надавали перлам форму і різьбили по них візерунки. Навіть люстра, що випромінювала світло в помешканні, була з перлин.
Будинок із перлин належав жінці на ім’я Перла. Ангели розповіли мені її історію. Вона була місіонеркою, яка відзначалася жертовністю щодо вбогих, сама ж померла від недоїдання. Цей будинок став їй нагородою за чистоту серця.
На цій вулиці стояло чимало різноманітних будинків. Важко собі уявити інше місце, ніж Небо, де б могли постати такі оселі.
Я повернув за ріг вулиці – не можу сказати чи я йшов, чи, може, перенісся в повітрі, бо ангел увесь час тримав мене за руку. Мені захотілося відвідати ще один надзвичайний палац, що належав іншому слузі Божому. Ми на мить призупинилися. Здавалося, що оселя зроблена з чистого золота і дерева. У будинку перебувало сотні людей. Усіх привів сюди власник помешкання. Він відіграв значну роль у житті кожної із присутніх сімей. Тепер же вони створили одну велику родину і перебували в стані досконалої радості. Спокій та ласка, які панували в будинку, були просто надзвичайні. Коли я проходив повз них, мене привітали: “Привіт, Річарде! Приємно тебе бачити!” Вони мене знали, проте я не пам’ятав, що колись зустрічався з котримсь із них.
У Небі всі надзвичайно приязні. Часто на вулиці люди віталися зі мною, кажучи: “Привіт, Річарде! Як справи!?”
“ДЕ ЗЛОДІЇ НЕ ПРОБИВАЮТЬ СТІН І НЕ КРАДУТЬ”
На вулиці знаходилися й інші будівлі. Та жодна з тих, що я бачив у Небі, не мала замка на дверях. Жодні двері не були зачинені на ключ. Незалежно, чи це палаци, чи невеличкі будиночки, чи навіть квартири (так, у Небі декотрі люди хотіли проживати саме у квартирах) – всі були відчиненими. Декотрі мали вікна, інші – ні. У Небі немає ні негоди, ні злодіїв.
«Складайте ж собі скарби на небі, де ні міль, ні іржа їх не нищить, і де злодії до них не підкопуються та не крадуть» Матвія 6:20.
Кожного, хто приходить, щиро вітають і запрошують всередину, незалежно, чи вдома господар, чи ні. Проте думаю, що з поваги тут ніхто не приходить до іншого додому, коли немає господаря.
НЕЗРІВНЯННА АРХІТЕКТУРА БУДІВЕЛЬ
Там були будинки, що сяяли світлом зсередини і вирізнялися своєю архітектурою. Здається, що в Небі переважає такий архітектурний стиль, в якому важливу роль відіграють масивні колони. Кожен будинок мав великий ґанок під колонами й арочний вхід. Деякі будинки були збудовані з матеріалу, що подібний на цеглу чи каміння, інші виглядали так, наче вони з дерева, проте за моїми спостереженнями були зроблені без жодних цвяхів чи кілків. Ніщо не було обрізане, лише бездоганно підігнане і вирізьблене так добре, що здавалося, ніби ці будинки утворилися самі.
Ґанок одного з будинків був зроблений із матеріалу, схожого на онікс, і прозорого, як скло. Він був оздоблений дорогоцінними каменями, золотом, сріблом та чималими діамантами.
У Небі я бачив декілька великих міст із широкими вулицями. Зокрема, те місто, через яке я проходив, мало сім широких вулиць, які вели в напрямі до Престолу. Архітектура будівель тут вражала. Отож тут був будинок із великих прозорих каменів, поміж якими росли чудесні троянди, які мали прекрасний запах.
Коли в Небі я прикладав вухо до чогось твердого, то чув тихенький звук найпрекрасніших пісень. Декотрі були подібними до пісень, які я чув на землі, інші – ні. Усе прославляло славу Господа.
УСЯКА КРАСА ТЬМЯНІЄ В БЛИЗЬКОСТІ ІСУСА
Усе було надзвичайно гарним, проте в порівнянні з Ісусом ця краса тьмяніла. Достатньо було лише поглянути на Нього, і все решта втрачало свою красу. Коли я побачив Ісуса та поглянув на Його прекрасне обличчя, то забув навіть про всі дивовижні будівлі на Небі. Він – це образ Отця (пор. Євр. 1:3), і все на Небі обертається довкола Господа та Його безмежного Милосердя.
«Він є образ невидимого Бога, роджений перш усякого творива. Бо то Ним створено все на небі й на землі, видиме й невидиме, чи то престоли, чи то господства, чи то влади, чи то начальства, усе через Нього й для Нього створено! А Він є перший від усього, і все Ним стоїть» Колосян 1:15-17.
КРИШТАЛЕВЕ МІСТО СВІТЛА
Здалека, з-над кришталевого моря, лунав приємний дзвін дзвонів. Здавалося, це дуже далеко, проте для мешканців Неба подолання цієї відстані було мов невеличкою прогулянкою. Мені надзвичайно хотілося побачити це далеке місце. Щось тягнуло мене туди. Однак з причин, відомих одному Богові, мені не дозволено цього. Я запитав, чому не можна? Відповіддю був лише суворий погляд Ісуса.
Мені, одначе, дозволили побачити дещо інше. Це було місто з кришталю, що здалека здавалося збудованим зі світла. Кожен пломеніючий промінь був інакшим. Ці промені випромінювали таке світло, якого ніколи не в змозі було дати навіть сонце на землі.
Усе місто складалося з високих будівель. Декотрі з них висіли в повітрі. Декотрі були круглої форми, а одна мала вигляд гігантського діаманту. І власне її я міг бачити чітко, попри те, що знаходився за декілька кілометрів від неї. Це дуже важко описати. Це нагадує мені пережиття святого апостола Павла, якого було взято в рай і який чув таємні слова, про які не можна говорити людям (2 Кор. 12:4). З цього міста безперервно виходили люди. Я не знав, з якою метою, і не хотів їх про це розпитувати.
У будинку не було жодних дзвонів чи інструментів, які могли б творити таку прекрасну музику. Пам’ятаю тільки хори ангелів і людей, які співали у висотах. Я плакав, радіючи і славлячи Господа, коли споглядав і чув усі ці дивовижі, яких тепер не в змозі описати. Знову і знову з’являється відчуття, що описати це все людськими словами є для мене цілковито неможливим. Якби ж то я тільки міг виразити все те, що я відчував тоді й тепер!
Мандруючи крізь місто світла, я переважно перебував у товаристві Ісуса.
МОЯ ОСЕЛЯ В НЕБІ
Мене завели в інший будинок. Він не був на головній вулиці, якою я простував. Я почувався щасливим, поєднавшись із радістю та щастям, яке тут всі переживали. Будинок був не таким великим, як інші, проте гарним. Якщо б такий збудували на землі, то він би міг коштувати мільярди доларів – якщо взагалі можна було б щось таке створити. Він був більшим за Білий Дім. Ангели сказали, що тут мені потрібно затриматися: “Хтось хоче тут побалакати з тобою”.
Я підійшов до ґанку, на якому сиділи мій дідусь із бабцею. Ось якою була їхня небесна оселя! Пам’ятаю, як я став на коліна і вимовив: “Дідусю!” Той мав на вигляд близько тридцяти років, хоч помер у дев’яносто сім років. Тепер він насолоджувався прекрасним здоров’ям, як і бабця. Я обійняв його, проте не знав, що сказати. Тоді дідусь промовив: “Річарде, ти незабаром зустрінешся з Богом, але ти повернешся, бо твоє місце там”. Він показав мені на вільне місце під забудову на цій вулиці. Я ніколи навіть не думав, що можу заслужити на всі ці блага, які Бог дарував мені, й зокрема на це. Раптом я віддалився від моїх рідних, якимось надприродним способом знаючи, що вони усміхаються мені вслід. Вони ж бо знали, що відбувається зі мною. Їм це було відкрито.
На цій вулиці я бачив багато будинків, призначених для людей, які любили мене і яких я любив. Ісус подивився на мене і посміхнувся, а я якось надприродним способом почув Його слова, промовлені до когось: “Річард повернеться, він тут лише для того, щоб подивитися”.
Я бачив ще й інших людей, які померли і покинули землю, щоб бути разом з Ісусом. Бачив багато таких, які вже століттями служили тут Богові, перебуваючи між людьми, підбадьорюючи їх, розповідаючи про величні чуда Неба і про те, що дарував їм Бог. Дехто з тих, які були тут тривалий час, продовжували далі навчатися. Вони, немов діти, поступово осягали те, що дуже хотіли зрозуміти ще на землі. Ангел, який був зліва від мене, промовив: “Потрібно йти до Престолу”, тож ми продовжили наш шлях.