5.1 Церква як грань між видимим і невидимим

Віра не є почуттям тільки індивідуальним і дуже особистим: це була б понівечена, егоцентрична віра. Вона, навпаки, закликає до конкретного звернення твоїх дій на Бога і твоєї відкритости на людей і на реальний світ.

«Покажи мені віру свою без діл твоїх, а я покажу тобі віру свою від діл моїх» (Як. 2:18)

В іншому разі, якби твоє християнство було звичайною «мораллю» чи зовнішньою «практикою», то воно було б нестійке і формальне: йому бракувало б цієї таємничої рани в самій глибині серця, яку може викликати тільки зустріч з Ісусом, котрий хоче спасти тебе і з любови віддати тобі Себе.

Тайна Церкви саме тут, на межі твого найглибшого єства та найбільш конкретної зовнішньої реальности. І справді, Дух, Якого ти приймаєш, Який чинить тебе Божим сином чи донькою, той самий Дух дає тобі за братів і сестер усіх тих, яких Він перед тим обновив: і всі разом ви покликані формувати єдину сім’ю, Церкву Ісуса. Щобільше, Святий Дух повинен «обновити лице землі», а Церква є тим новим світом у його зародженні. Ця нова сім’я, новий світ були тобі дані; тому ти внутрішньо не можеш мати частки у всьому багатстві Божих дарів, не маючи живого зв’язку з Церквою.

Багато людей вірять в єдиного Бога; натомість менше визнають в Ісусі Христі Сина Божого, Який помер і воскрес, а ще менше визнають себе справді членами Церкви. З чим це пов’язане? З певною оптичною ілюзією: те, що «духовне», мало б залишатися «суто внутрішнім», і, внаслідок цього, невидимим і нематеріяльним. Тому людина остерігатиметься всього того, що «зовнішнє» (Церкви з її обрядами, її мораллю…) і бажатиме зберегти лише «індивідуальні релігійні почуття».

Втім Бог є Любов, а справжня любов не може жити без конкретної дії. Справжнім друзям не вистачає лише невидимого почуття: їм ще потрібно виражати цю дружбу і жити нею в зустрічах, писати один одному листи, виявляти звичні емоції (потискання рук, подарунки в дні народження тощо), взаємно собі допомагати… Що сильніша і глибша любов, то вона конкретніша: поміркована дружба веде до стриманих взаємин; а от порив любови веде чоловіка й жінку до єднання усім тілом. Найскромніші конкретні дії стають видимими тоді, коли вони зроблені з любови і в ім’я любови.

«Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх» (Ів. 15:13), – казав Ісус. Та Він здійснив це не з «виключно внутрішньої позиції», а жертвуючи Своє тіло на хрест і даючи Свою плоть на поживу в Пресвятій Євхаристії. Уже раніше Він торкався людських сердець за допомогою конкретних дій: навчав у синагогах, покладав руки на хворих, робив грязиво зі слини, щоб зцілити незрячого (див. Ів. 9), розділяв трапезу з грішниками (див. Мт. 9:10) тощо. І коли Він вознісся на Небо, то пообіцяв зіслати Духа Святого і зробив це в день П’ятдесятниці не для того, щоб викликати в кожній окремій людині суто внутрішні почуття, а щоб зібрати усіх тих, які приймають Його в єдиному Тілі (див. 1Кор. 12), тобто у видимій спільноті, об’єднаній конкретними зв’язками взаємної віри, надії й любови: у Церкві.

Отож, якщо Ісус жертвує Себе тобі через конкретні вчинки і знаки, у Церкві, то ти по-справжньому будеш вірним Йому лише тоді, коли відповідатимеш тим самим: слухаючи і приймаючи у своє серце Його слово там, де Він промовляє; приймаючи своїми вустами і у своє серце Його життя там, де Він тобі його дає в поживі; приймаючи Його прощення там, де Він прагне тобі його дати. Таким є сенс «релігійної практики»: не порожній і лицемірний формалізм й обрядовість, а фізичні дії вірности Ісусові, Який хоче віддати Себе саме тобі; прийняття Ісуса не як сумнівного уявлення, а як такого, яким Він хоче віддати Себе насправді тобі, зі всіма твоїми братами і сестрами в Христі.

Попередній запис

4.3 Дух, Який відновлює лице землі

Наступний запис

5.2 Ісус дає тобі Церкву, щоб ти знайшов у ній Його життя