УСЕ ПЛИНЕ ДО БОЖОГО ПРЕСТОЛУ І ВСЕ З НЬОГО ВИПЛИВАЄ
У Небі все плине в напрямі до Божого Престолу й усе з нього випливає. Будучи тут, бачиш, що все спрямовує свій рух до Престолу: все, що виходить із хмари, перебуває в русі. Незалежно від того, як ти потрапив у Небо, ти прямуватимеш до цього Престолу.
Люди тут гаряче прагнули дійти до Престолу і поспілкуватися з Ісусом. Стоячи на вулицях, вони здалека бачили Ісуса, який наближався до них. Зачудовані, вони вигукували: “Він іде! Він простує до нас нашою дорогою! Ми зможемо з Ним поговорити!”.
Я часто бачив Ісуса, який розмовляв з людьми. Обертаючись, ми інколи зустрічалися з Ним поглядами. Я також хотів з Ним поговорити, проте знав, що маю чекати своєї черги. Я відчував великий спокій. Щоразу, коли я зауважував Ісуса, мене охоплювало бажання впасти обличчям ниць перед Божим Престолом.
ГОБЕЛЕН
Я рухався прекрасною вулицею, що вела до Тронного Залу, красу якого було видно здалека. З правої сторони від себе я помітив якусь несамовиту красу, від якої в мене захопило подих. У вікні будинку, який тут знаходився, я побачив щось таке, від чого в мені загорілося прагнення безнастанно возносити хвалу Богові. Якась жінка ткала тут гобелен такої дивовижної краси, якої я ніколи в житті ще не бачив. Мені було сказано ввійти досередини цього будинку-палацу, і тут я “побачив славу Божу”. Гобелен висів у повітрі без будь-якої видимої підставки. Це важко пояснити. Я просто переказую те, що було мені показано.
Жінка тримала клубок якоїсь нитки і тихесенько щось нашіптувала йому, розповідаючи про те, що нитка повинна зобразити на гобелені. Тоді матеріал виконував те, що йому було і казано. За одну мить на останньому незакінченому фрагменті гобелена з’явився малюнок. Я зрозумів, що твір представляв те, що було видно з вікна цього будинку.
Мені було сказано, що через те, що люди створені за подобою Божою, то і цей гобелен відображає дійсність, яку видно з вікна цього палацу. Зображення було об’ємним і насиченим.
Здавалося, туди можна ввійти. А все, що відбувалося зовні, відображалося на гобелені. Було видно, як хтось рухався і проходив навпроти вікна. Як деякі люди збиралися групками і співали. І чути їх було так, ніби вони стояли тут же, під вікном. На деревах від подуву вітру рухалися листочки. За якусь мить я навіть побачив на гобелені самого себе, те, як я стояв і приглядався до вікна за мить до цього. Я запитав в ангела, коли ця жінка встигла зобразити мене на гобелені. А той відповів: “Тоді, як ти народився знову”. Емоції оволоділи мною, і я заплакав. Ангел же сказав: “Ходімо, зараз у тебе зустріч із Богом твого дитинства”.
Я хотів щось на це відповісти, проте знову не зміг видавити з себе жодного слова. Тоді ангел лагідно посміхнувся і мені дано було зрозуміти, якою великою є радість ангелів, коли хтось народжується знову (див. Лк. 15:10). Ця мить для них є такою, ніби їх щойно створили і наділили всією силою, якою вони володіють. Адже найбільшою їхньою радістю є служити Богові й бути готовими піти туди, куди Господь захоче їх послати. Вони плачуть від радості, коли хтось із людей приймає Ісуса як свого Спасителя, і відтак відразу беруться до справи. Бог має для нас Свій план. І ми повинні йти за Ісусом. Він ніколи не підведе.
СЛУЖІННЯ ВІЧНОГО СВІДЧЕННЯ
Мене ввели у великий зал, в якому відбувалися свідчення. Там було тисячі людей. Як мені було сказано, це дійство триватиме вічно. Я чув голосні, мов грім, вигуки прослави Бога, а після цього – знайомий голос, який говорив: “Я отримав від Бога обітницю щодо свого внука за тридцять п’ять років до його народження. Мені було сказано, що він стане благословенням для свого покоління і що Бог буде діяти через нього дивовижним і могутнім чином. Він проповідував Слово ще дитиною, а тепер він тут. Наш Бог ніколи не обманює”. Я роздивився довкола, шукаючи особу, про яку розповідав голос. Через те, що я також з юного віку почав своє служіння, то мені було б надзвичайно приємно пізнати таку людину. Може, цей голос говорив про царя Давида? А може про Самуїла? Невже тут можна зустріти Самуїла?! З’ясувалося, що можна, тож я почав кричати: “Я хочу побачити Самуїла! Дозвольте мені побачити того, хто так сильно любив Бога!” Проте я зустрівся не з Самуїлом.
Мене привели в місце, подібне на сцену. Подивившись угору, я побачив свого дідуся. Це був його голос, це він промовляв! Він показав на мене і промовив: “Ось цей чоловік!” Я заплакав від радості, знову побачивши свого дідуся. Я став на коліна, але мене підвела чиясь рука. Це був дідусь. Ще тут були: бабуся і їхні діти, Лестер і Маріон з родинами, та багато інших людей, які мені не знайомі. Вони не підходили до мене, а я інстинктивно дізнався, що Бог ще не дозволяє мені їх обійняти. Усі вони аж світилися радістю.
Я зустрівся із групою з чотирнадцяти ангельських воїнів, які йшли зі сторони Престолу Божого. Їхній зріст був близько шести метрів, а ширина їхніх плечей – три метри. Їхні очі блистіли палаючим вогнем, який горить на Божому вівтарі, а їхні мечі були з вогненних променів. Земля двигтіла, коли вони проходили повз мене.
Я відійшов убік, а ангели, що були зі мною, схилили свої голови на знак поваги. Я подумав, що ні за що на світі не хотів би бути демоном, який стане на їхньому шляху. Кожен з тих ангелів сам міг би здолати цілу армію.
Після цього я почув сильний, упевнений та одночасно лагідний голос. Ісус стояв позаду мене. Він промовив: “Я хотів, щоб ти їх побачив. Їх було вислано у твоє майбутнє. Вони будуть там, коли потребуватимеш допомоги”.
Мені пригадалися слова Святого Письма: “Чи не всі вони духи служебні, що їх посилають на службу для тих, хто має спасіння вспадкувати?” (Євр. 1,14).
Згодом у своєму подальшому житті я часто потребував їхньої допомоги й отримував її – інколи вона приходила дуже особливо, індивідуально і конкретно. Тоді я був упевнений, що все це відбувається для того, щоб приготувати мене до майбуття, яке запланував для мене Бог. Тут я знову не зміг втриматися від сліз. Ангели ж обійняли мене руками і в один голос промовили: “бо Господа, охорону мою, Всевишнього ти учинив за своє пристановище! Тебе зло не спіткає, і до намету твого вдар не наблизиться, бо Своїм Анголам Він накаже про тебе, щоб тебе пильнували на всіх дорогах твоїх, на руках вони будуть носити тебе, щоб не вдарив об камінь своєї ноги!” (Пс. 91:9-12).
“Слава Богу!” – скрикнув я, сповнений великої радості.
Тоді я знову побачив Ісуса в оточенні людей. Довкола Нього стояли діти. Я почув, як Він сказав: “Подивіться на це”, – і підкинув угору велику кулю, що в польоті мала вигляд хмари світла. Коли куля знялася вгору на відстань близько п’ятисот метрів, вона вибухнула, як відомі нам феєрверки, утворивши цілу палітру кольорів. Проте замість того, щоб згасати, ці кольори ставали щораз яскравішими. Потім вони набрали форму дерева і повільно опустилися на землю. Це велике дерево на очах пустило коріння і почало рости. Воно було схоже на дерева, що росли довкола. Воно, як і решта, було просто прекрасним.
Усі діла Ісуса є досконалими. Це – своєрідний Небесний закон.
Пригадую, що люди стояли і дивилися на все це з великим зачудуванням.
ВЕСІЛЬНА ГОСТИНА АГНЦЯ
Ісус обернувся в мій бік і промовив до ангелів: “Заберіть Річарда на Мою весільну гостину, дозвольте йому побачити це. Він уже майже готовий”. Умить, ще до того, як усвідомив значення почутих слів, я опинився там.
Я побачив дуже високий будинок, в якому були опори у формі арок і колони, розташовані на відстані близько п’ятнадцяти метрів одна від одної. Бенкетні столи, оздоблені дорогоцінним камінням, були із золота. Уздовж столів були крісла, що мали форму королівських тронів. Вони здалися мені такими і поки що я не можу знайти більш відповідні слова для того, щоб описати цю красу. На мій погляд, бенкетний зал простягався десь на 30 кілометрів. У ньому були три ряди столів, розміщених півколом. Удалині ж височів Престол.
З внутрішнього боку кожного крісла було вигравіруване ім’я. Я запитав, коли ці імена було написано. На що Господь відповів мені: “Тоді ж, коли їх було вписано в Книгу Життя Агнця”.
Я замовк, схиливши голову із вдячністю. Потім я випростався і побачив на одному з крісел своє ім’я. Я відчув сильне бажання сісти в нього, проте Ісус сказав: “Ще ні. Зможеш там сісти, коли Мій Отець промовить до тебе: “Сядь на весільному банкеті Мого Сина”. Наречена має одружитися з непорочним Нареченим”. Тоді знову, з великої радості, на мої очі навернулися сльози.
На столах стояли чаші, наповнені солодким нектаром Неба. На золотому посуді красувалися райські делікатеси. Все було зроблено досконало. Не було лиш Нареченого й усі чекали на Його прихід. Місця ж там було стільки, що вмістилися б мільярди людей.