Ті, хто стверджують, що нині зникла потреба в західних місіонерах і закликають обмежитися фінансовою підтримкою місцевих служителів, підкреслюють відсутність чутливості західних місіонерів до культури та звичаїв народу, серед якого вони працюють. Звичайно, ця проблема повинна викликати в нас занепокоєння, оскільки вона сприяє відмежуванню місіонерів від місцевих церков. І навпаки, місцевим віруючим нерідко бракує чутливості до тих, хто приїхав жити в їхню країну з іншої культури. У виникненні цієї проблеми винні обидві сторони, однак правдою є і те, що часто західні місіонери привозять з собою свій культурний і богословський вантаж, результатом чого нерідко стає законництво та відмова від благодаті. Ми, західні люди, часто не можемо жити простіше і скромніше, не можемо пристосуватися до культури, в якій працюємо. Ми привозимо з собою не лише купу речей, але й масу найрізноманітніших проблем, через які й виникають різного роду ускладнення. Ось що про цю проблему сказано в Лозаннському договорі:
„Дуже часто місіонери привозять не лише Євангелію, але й чужу культуру, ставлячи, таким чином, церкву в залежність не від Писання, а від нав’язаної їй культури. Євангелісти Христові повинні прагнути до смиренного очищення себе від усього, крім істинного смирення, щоб по-справжньому служити іншим. А церкви повинні прагнути трансформувати і збагачувати культуру, і все це заради Божої слави“.
Почасти місіонерів можна навчити цього в період відбору та підготовки. Якщо людина не здатна впокорити себе під час короткотермінового служіння, то їй, може, й не варто планувати місіонерську кар’єру.
У цьому і виявляється ефект короткострокових місій: чимало людей позбуваються свого „місіонерського покликання“ під час короткотермінових програм. Вони розуміють, що не зможуть приносити користь в умовах жорсткої міжкультурної напруги.
Залежність
Наслідком надмірного прагнення західних церков фінансувати місіонерську діяльність християнських громад у тих країнах, які потребують допомоги, замість того щоб посилати туди місіонерів, є матеріальна залежність, яку вони цим створюють. Про цю проблему я дізнався дуже давно. Я вперше поїхав до Мехіко, ще будучи студентом, а тому міг підтримувати місцевих християн лише фінансово та молитися за їхню роботу. Перший місцевий віруючий, з яким мені довелося працювати в команді, приблизно через 15 років звільнився зі штату співробітників місії, оскільки не бажав жити на гроші американців. Коли значні суми грошей доводиться переправляти з однієї країни в іншу за 10 тис. миль виникає чимало труднощів та непорозумінь.
Іноді гроші можна використати й інакше: наприклад, щоб забезпечити місцевих християн навчанням на Заході. Однак я вважаю, що це не кращий варіант, коли братові чи сестрі з Африки пропонують на п’ять або шість років залишити свою культуру і сім’ю, щоб отримати освіту. Ним можна скористатися лише в певних випадках. Найкраще, надати людям можливість отримати хорошу освіту у своїй власній країні або в країні з подібною культурою. Упродовж 40 років я неодноразово був свідком того, як людина повертається із Заходу і не може адаптуватися до власної культури. У Біблійному інституті Муді разом зі мною навчався християнин із Індії. Після завершення навчання він повернувся додому, проте так і не зміг знову призвичаїтися до життя у своїй країні. Він залишив свій місіонерський поклик і відтоді живе в Сполучених Штатах. Тисячі людей по закінченню навчання не повертаються додому, а якщо й повертаються, то незабаром все одно виїжджають на Захід. Не будемо їх звинувачувати. Якщо до цього їх закликає Бог, то й слава Богу. Але не забуваймо й про ті небезпеки, які таїть у собі такий метод навчання.
Я ціную людей і організації, які прагнуть допомогти місцевим християнам, постачаючи їм книги, необхідне обладнання та фінанси. Однак коли крупні суми грошей надходять місцевим віруючим для виконання роботи в їхній власній країні, вони поступово звикають до матеріальної залежності від закордону. Я не стверджую, що таке фінансування варто негайно припинити, але вважаю за необхідне одночасно підраховувати витрати, дивитися правді у вічі та чітко усвідомлювати свою мету. Підтримка місцевих євангелістів і місіонерів допомагає церкві, полегшує її тягар, але не дозволяє церкві досягти свого повного потенціалу: самій посилати місіонерів.