6. ВЛАСНИЙ ДОСВІД

Спокуси, що з’являються під машкарою добра

Перелік восьми поганих думок (або семи головних вад) – це наче підвалина, на яку опираються автори посібників із християнської моралі й на підставі якої намагаються класифікувати всі випадки, в яких люди стикаються з гріхом. Думки, які спонукають до поганих вчинків, є, звісно, аморальними. Втім далеко не всі погані думки, які приходять до голови, можна так легко розпізнати. Досвідчені в духовному житті автори зазначають, що часом “сатана прикидається анголом світла” (2 Кор. 11:14) й обманює, подаючи щось під машкарою добра. Так, якась порада спершу видається доброю, і тільки з плином часу і завдяки набутому досвідові можна побачити, що вона призвела до зла. Якийсь час після навернення св. Ігнатієві здавалося, що суворо дотримуватися посту – то свята справа. Проте наслідком цього стала важка шлункова хвороба. Згодом Ігнатій визнав, що дав обвести себе кругом пальця, не розпізнавши обману, який ховався під облудною видимістю добра. Так сталося тому, що його душа, як він сам визнавав, була на той час ще недосвідченою в мистецтві духовної боротьби.

Чи не може бути надто пізно, коли ми врешті набудемо такого сумного досвіду?

Звісно, може бути й пізно. Саме тому в таких випадках з внутрішніми спонуками рекомендовано боротися за допомогою порад духовного отця. Чуття в досвідчених у духовному житті наставників загострюються, і вони можуть відрізнити ангельську думку від диявольської за її “запахом”. Якось один чоловік сказав мені: “Спочатку в людині я звертаю увагу не на те, що вона говорить, а радше на її голос. Тому мене рідко вдається обманути красними словами. Голос сам по собі може сказати, чи криється тут якийсь обман”. Цікаво відзначити, що такі спостереження можна застосувати і щодо думок, які приходять нам до голови. Св. Ігнатій говорить про правила розпізнавання духів, розраховані на тих, хто вже сягнув певного поступу у внутрішньому житті. У такому разі слід менше уваги звертати на те, до чого спонукає певна думка, а більше – на те, в який спосіб вона з’являється перед душею. Власне так – відзначаючи різні психологічні стани, які спричиняються в душі думками, – навчився розрізняти духи і св. Антоній.

Ми вже згадували про основне правило: те, що непокоїть, походить від диявола…

Однак ми також згадували і про те, що це правило не можна застосовувати механічно. Неспокій, який ми відчуваємо, може бути прихованим, і тоді зауважити його вельми непросто… Св. Ігнатій стверджує: “Душі тих, хто прямує до кращого, добрий ангел торкається солодко й ніжно, як ото губка вбирає в себе краплину води. Злий ангел, натомість, торкається її, породжуючи шум і неспокій, як то буває, коли крапля падає на камінь”.

А якщо такий неспокій спочатку непомітний?

Слід стежити за розвитком думки. Св. Ігнатій описує це так: “Маємо звертати неабияку увагу на перебіг думок. Якщо початок, середина і кінець є добрі й спрямовані тільки на добро, то це ознака роботи доброго ангела. Але якщо перебіг думок, які приходять нам до голови, провадить до недоброї чи легковажної мети або гіршої, ніж та, до якої прямувала душа перед тим, або якщо він послаблює, непокоїть і вносить тривогу в душу, відбираючи в неї мир, тишу і спокій, які вона мала перед тим, то це є виразна ознака, що такі думки походять від злого духа, ворога нашого поступу і вічного спасіння”.

Прозвучав вираз, що деякі думки “провадять до недоброї чи легковажної мети”. Але ж нам до голови приходить стільки легковажних думок! Невже вони такі шкідливі?

Російський духовний автор Теофан Затворник суворо засуджує ці думки. На його переконання, вони можуть бути шкідливішими, ніж думки відверто погані. Чесна людина не повинна перейматися гріховними задумами. Скільки дорогоцінного часу марнується в роздумах про різний непотріб! Про деяких людей кажуть: вони настільки зосереджені, що завжди все помічають. На це Теофан іронічно відповідає: “Так, зосереджені, але на дурницях!”. Якщо справжньої, непідробної спокуси до зла немає, то ми й справді марнуємо в такий спосіб чимало дорогоцінного часу. А опісля приходить, зазвичай, відчуття внутрішньої порожнечі й меланхолія, яка ослаблює душевні сили.

Фантазія – це природна сила, яка розвивається за відповідними законами?

Звісно! Якось один лікар прислав до свого колеги пацієнтку. У супровідному листі мовилося: “Якщо в цієї бідної жінки і є якась хвороба, то занедужала хіба що її фантазія”. Відповідь була такою: “Її недуга дуже серйозна, оскільки йдеться про фантазію, яка має в нашому житті неабияке значення”. Цієї думки дотримується і вже згаданий вище духовний автор Теофан. Він вважає, що надзвичайно небезпечно давати волю породженим фантазією образам, не контролюючи їх розумом. Зовнішні чи внутрішні образи – це наче “сировина”, з якої будуємо здорову думку чи судження. Роль архітектора відведена тут розумові. Якщо він не працює, то образи, чи то пак “сировина”, накопичуються і призводять до замішання. З них не вибудовується “внутрішній замок”, а утворюється щось на кшталт копиці інтелектуальних уламків. Людей, вражених цією недугою, розпізнати дуже легко: їм не вдається ні говорити, ні думати послідовно, вони перескакують з однієї теми на іншу через неспроможність дотримуватися в розмові певного порядку.

Не тільки породжені фантазією образи, а й судження можуть бути пустопорожніми!

Безперечно. Теофан застерігає нас і від цієї небезпеки. Розум є коштовним Божим даром, більш коштовним, ніж фантазія, і має вести нас дорогою життя. Ця його функція надзвичайно важлива, і її не можна втрачати. Слідом за грецькими святими і представниками ідеалістичного напряму німецької філософії Теофан спробував розрізнити два поняття: “розум” та “інтелект”. “Розум”, стверджує він, працює механічно, відрізняє правду від неправди, він не переймається вартістю своїх суджень у контексті життя. Натомість “інтелект” зважує вартість думок, які заполонюють наш розум.

Отож, на думку Теофана, ще однією небезпечною епідемією, властивою нашому часові, є “раціоналізм” (попередня епідемія – це зловживання фантазією). Раціоналіст – у негативному контексті – витрачає чимало зусиль, займаючись проблемами, які неможливо вирішити тільки розумом, або ставлячи перед собою питання, які не мають жодного відношення до нього. Тим часом він втрачає відчуття того, що безпосередньо стосується його в житті. Так, у релігійному житті раціоналісти прагнуть пізнати тайни віри, але не замислюються над тим, як жити цими тайнами задля свого ж спасіння.

Як знати наперед, важлива чи неважлива для нашого життя певна проблема?

Духовні автори дають нам практичну пораду, яка відображає глибоку мудрість: “Age quod agis” – “займайся тим, що треба робити зараз”. Кожній хвилині властиві свої потреби. У час, відведений для молитви, не слід думати про роботу. Сумлінна праця вимагає, щоб увага була зосереджена на ній, а не на тому, що робитиметься пізніше. Коли з кимсь розмовляємо, то слід зосередитися на тому, про що йде мова; і варто про це забути, коли готуємося до сну. Один духовний отець у своїх спогадах пише, що якось молодий чернець запитав, чому йому ніяк не вдається знайти в стінах монастиря спокій. Відповідь була такою: “Ти ніколи не будеш спокійним і не здобудеш миру. Взимку ти нетерпляче чекаєш приходу весни. На Пасху розмірковуєш про те, як багато роботи в полі влітку. Коли працюєш, думаєш про те, коли ж скінчиться ця робота, а коли настає час перепочинку, лякаєшся від однієї лишень думки про те, скільки роботи на тебе чекає. Внаслідок цього твої думки постійно тебе випереджають, і тобі годі їх наздогнати”.

З цього випливає, що думки, не пов’язані з поточним життям, слід вважати шкідливими?

Так, це один із важливих принципів розпізнавання духів. Його можна пояснити, навівши аналогію з мистецького середовища. Якось професор Академії мистецтв виставляв оцінки своїм учням за виконані ними малюнки. Один із малюнків він оцінив не вельми високо. Недосвідченому чоловікові, присутньому при цьому, оцінка професора видалася несправедливою; малюнок, який той оцінив так низько, йому сподобався: на ньому було мистецьки зображено дівчину з букетом квітів. Тож професорові довелося пояснити мотиви свого судження, на перший погляд такого суворого. Він закрив частину малюнка аркушем паперу і запропонував глядачеві відгадати вік зображеної на ньому особи, коли видно тільки руку із букетом. То була дівоча рука. Проте потім, закриваючи аркушем різні частини тіла, професор показав, що ноги в героїні малюнка виглядають як ноги дорослої жінки, а плечі взагалі здаються чоловічими. Інакше кажучи, кожна частина окремо виглядала гарно, але не гармоніювала з рештою. Так само й задуми, несумісні з особистим покликанням, руйнують Божий образ, плодом якого є сама людина. У романі “Брати Карамазови” Ф. Достоєвського раціоналіст Іван врешті-решт сходить з розуму, його особистість розколюється на дві частини. До цілком протилежного результату призводить порада, яку Теофан Затворник часто повторює своїм духовним дітям: єднайте голову із серцем, думайте про даровану Духом духовну тотожність, яка оселяється в серці. З огляду на це найкращими духовними отцями є ті, хто володіє кардіогнозою, тобто “знанням серця”, й може, отже, розсудити, які думки треба зберегти, а які – відкинути.

Отже, щоб добре бачити, які думки корисні, а які – шкідливі, треба пізнати свою індивідуальність?

Так, але в духовному сенсі; мова йде радше про Боже покликання. Коли говоримо про покликання зі світського погляду, то маємо на увазі вибір роботи, суспільного становища, способу життя, вибір, який робимо в зрілому віці. Проте в очах Божих наше покликання випереджає наше існування. Бог створює людей, маючи на думці їхнє особливе покликання. Ті, хто вірно його дотримуються, малюють, так би мовити, досконалу картину – образ Божий у собі. Як класичний приклад тут можна згадати Пресвяту Діву Марію: обрана бути Божою Матір’ю, вона дотримувалася у своєму житті всього, що відповідало цьому покликанню.

А як пізнати своє покликання?

Відповідь на це питання неможливо вмістити в кілька слів. Можна, втім, вказати основний принцип, від якого слід відштовхуватися в подальших пошуках: тільки голос серця вказує шлях, визначений для нас Богом. Голоси зла, які намагаються змусити нас зійти з цього шляху, приходять “ззовні”. Цей принцип, вочевидь, потребує подальших пояснень. Ми тлумачитимемо його поступово. Спершу краще описати, як думки приходять “ззовні”, щоб потім було легше почути внутрішній голос, що народжується в серці.

Попередній запис

ВІСІМ ПОГАНИХ ДУМОК_3

Наступний запис

7. ПСИХО-ФІЗИЧНИЙ МЕТОД ІСИХАТІВ