«Через велике милосердя нашого Бога, що ним Схід із висоти нас відвідав, щоб світити всім тим, хто перебуває в темряві й тіні смертельній, щоб спрямувати наші ноги на дорогу миру!» Лк. 1:78-79
Якщо радість не народиться посеред горя, то вона не народиться взагалі. Християнська радість сягає корінням у темряву, хаос, беззмістовність, смуток… Відокремте радість від журби, і у вас не залишиться нічого. Майк Мейсон
То була субота, 11 жовтня 2008 року. У списку моїх справ того дня був візит до мого семитижневого онука Ковла. Ковл народився на п’ять тижнів завчасу і, через критичні обставини, пов’язані з його народженням, ледве зміг вижити. У моєму серці досі відлунювали емоції, які ми пережили після того, як мало не втратили його в день народження, і я просто не могла досхочу натриматися його, надихатися його немовлячим запахом і налоскотатися носом його пухнастої голівки. У мене була ще одна таємна причина зайти до оселі мого сина Джоша і невістки Джейм: я мала сильну підозру, що в Джейм була пухлина мозку.
Уже кілька тижнів після народження Ковла Джейм була як не своя, і видавалося, що кожного дня в неї з’являється новий страшний симптом чогось недоброго: важкість у голові, головний біль, роздвоєння в очах, блювання без нудоти.
Тієї суботи, коли ми балакали в неї в гостях, вона зі сміхом сказала: «Я не можу йти по прямій лінії», і потім підвелася та показала нам, як вона ходить. Коли граціозна, спортивна Джейн не могла вдержати рівноваги, Я ЗРОЗУМІЛА. Вони з Джошем обережно ставилися до цих фізичних симптомів, не бажаючи спішити із зайвими медичними аналізами; також вони ще не отямилися після шоку й травми, пережитих після народження Ковла. Вони пообіцяли, що підуть до лікаря в понеділок, якщо їй не буде краще, але я йшла з їхнього дому, знемагаючи від страху. Люди запитували мене, чому я була настільки впевнена в тому, що Джейм має пухлину мозку. Чи маю я медичну освіту? Я можу сказати лише, що з моєї іпохондрії іноді теж буває користь!
За кілька годин син повідомив мені, що забирає Джейм у відділення екстреної допомоги, але радше з перестороги, ніж зі страху. Але вже невдовзі вельми люб’язний лікар Служби екстреної допомоги з неймовірним жалем повідомив нас, що в Джейм пухлина мозку і їй негайно треба лягати в лікарню. Пухлина надавлювала на зоровий нерв, що могло спричинити сліпоту, а накопичена в мозку рідина була потенційно загрозливою для її життя.
З тієї миті все відбувалося з калейдоскопічною швидкістю. Рішення, чи потрібна додаткова діягностика, де робити цю непросту операцію, як піклуватися про маленького Ковла, цілковито поглинули нас. За тридцять шість годин невістка вже була в Президентському медичному центрі Дональда Рейгана, готуючись до вельми делікатної операції з видалення пухлини завбільшки з тенісний м’яч. Хірург припустив, що це доброякісна пухлина, з якою Джейм жила ціле життя, але вона густо переплелася з важливими частинами її мозку і мала багато судин, а це означало, що операція буде складною, довгою і потенційно небезпечною.
День операції виявився навдивовижу довгим, просто безконечним. Перша операція тривала понад двадцять болісних, страшенних годин – з дуже нечастими звістками з операційної кімнати. Опісля дуже втомлений хірург, доктор Нейл Мартин, прийшов у переповнену кімнату, в яку не змогли вміститися всі родичі та друзі, і сказав нам, що пухлину – за винятком частинки з ніготь при мозочку – було видалено. Ми скрикнули полегшено, хвалячи Бога і тішачись, що вона вижила, і що з нею, мабуть, буде все гаразд.
За годину доктор Мартин повернувся, повідомивши, що в Джейн з’явилася критична мозкова кровотеча і що потрібна термінова операція. Ледве вимовляючи слова, я запитала його, чи ця критична кровотеча може стати фатальною; його відповідь була короткою і до речі: «Все залежить від того, як швидко ми знайдемо кровотечу і як швидко зможемо зупинити її». Вимовивши ці приголомшливі слова, він побіг до операційної.
Ще п’ять годин чекання… чекання… чекання… надій та молитви. Тоді зрештою прийшла добра звістка, що вони знайшли кровотечу і змогли швидко спинити її. Далі ми спитали про ще одну справді страшну річ: яких ушкоджень зазнає Джейм після операції? Надто рано говорити, – відповіли нам.
За два тижні Джейм довелося робити ще одну операцію. Спинномозкова рідина не мала належного відтоку, і невістка потребувала встановлення всередину черепа шунта. З 60 відсотками шансів на успіх, вона повернулася в операційну! І втручання виявилося вдалим!
Упродовж наступного місяця ми з нестямним захватом спостерігали, як день по дневі Джейм перемагала всі несприятливі обставини. Вже за кілька днів її відімкнули від апарату штучного дихання, вона могла самостійно їсти, хоча й мала частково паралізоване горло, поволі відновлювала зір, стала всміхатися і, врешті, здобула велику перемогу – знову змогла ходити. У серці ми думали, що це справжнє чудо, і коли один з лікарів побачив, як вона вперше йде, тримаючись за сестру й ходунці, йому на очі набігли сльози. «Чудо», – прошепотів він ледь чутно. Нині в лівій половині її голови залишилися сліди від негативного впливу пухлини та операції: вона не чує на ліве вухо, не може плакати, не має виділень з носа і смакових рецепторів з того боку – але загалом це все дуже невеликі вади. Вона залишилася тою ж Джейм – без фізичних чи емоційних дефектів, без змін особистости, без порушень психіки.
Упродовж цих трьох місяців моя сім’я гойдалася на емоційній гойдалці: Ковл прийшов у цей світ зарано і мало не помер, Джейм пережила три операції на мозку і мало не померла, і люба нам людина була госпіталізована через психічну недугу. І хоча ми тішилися, що Джейм жива й здорова, що Ковл пережив усі небезпеки після свого народження і що любій нам людині полегшало, три місяці безперервного страху, відчуття близької втрати, травми, драми, болю і страждання не могли не позначитися на нашій сім’ї. Друзі і сім’я надали нам таку колективну допомогу й підтримку, якої ми ніколи не забудемо, але я однаково втратила через стрес третину волосся, травмувала коліно (від довгого стояння на твердій підлозі), яке довелося оперувати, і мала кошмари, в яких переживала кожну ту страшну хвилину.