Часто люди опиняються в ролі духовного лідера, самі того не бажаючи. Вони не прагнуть бути психотерапевтами; однак, викладаючи Біблійні дисципліни, будучи керівниками груп з вивчення Біблії або ж просто приваблюючи людей своєю особистістю, вони стають ними. Інші шукають їхньої поради та допомоги.
Бог благословляє їхні зусилля помірним успіхом, але іноді вони борються з почуттям неповноцінності. Вони часто думають: «Я міг би допомагати людям набагато більше, якби в мене була певна підготовка». Не знаючи, де і як можна здобути таку підготовку, ці люди записуються на курси світської психології в місцевих навчальних закладах.
Я знав деяких людей з Біблійного коледжу чи духовної семінарії, які пройшли курс світської психотерапії, і навіть не усвідомили, що вивчені ними методи суперечили принципам Святого Письма. Безсумнівно, вони проявляли духовну сліпоту, коли справа доходила до поєднання двох точок зору, навіть не помічаючи, наскільки вони були несумісними.
На практиці їм якимось чином вдавалося зводити ці два погляди докупи. Інші ж були переможені силою цього світу і втратили віру.
Таке трапилося й з Олександром. Він виріс у церкві, вступив до семінарії, потім став пастором, який справді серцем уболівав за людей. Коли зросла потреба пастви в душеопікунстві, він вирішив, що потребує більше вмінь. Відчуваючи, що міг би краще допомагати людям, якби був психіатром, Олександр залишив церкву й поступив до медичного коледжу в Берклі. Він став психіатром.
На момент закінчення психіатричної освіти, на превеликий жаль і збентеження його сім’ї та друзів, Олександр відійшов від віри. Сьогодні він уже не вірить у Бога і не відвідує церкву. «Якщо ваша віра – яка б вона не була – допомагає вам, то все гаразд», – говорить він своїм клієнтам.
Часто євангельські віруючі відчувають власну неповноцінність стосовно знань; ми припускаємо, що світ володіє знаннями, яких у нас немає. «Щоб світ визнав нас, – міркуємо ми, – слід взяти найкраще з Євангелія та прикрити його мирським інтелектуалізмом».
Це стара проблема. Пам’ятаєте, як ізраїльтяни хотіли мати царя «як у всіх народів» (див. 1Сам. 8:5,20). «Не тобою вони погордували, – сказав Бог Самуїлові, – але Мною погордували» (1Сам. 8:7). Результатом їх бажання мати царя стало рабство. Кожного разу, коли ми прагнемо чогось, що суперечить Божій волі, ми можемо це отримати, однак ціною за це буде рабство. Це не означає, що невіруючі професори нерозумні; просто вони «знають» дуже багато всього, що суперечить Божим принципам. А істина – одна, і дві думки, що суперечать одна одній, не можуть одночасно бути істинними.
Чим світські моделі психотерапії відрізняються від біблійної моделі?
Можливо, я занадто все спрощую, все ж, хотів би вказати на три головні світські моделі, які використовуються в сучасній психотерапії і цілком та повністю відрізняються від біблійного душеопікунства, про яке я говорив вище. Найближче стоїть моральна модель, але й тут не все співпадає з біблійною. Вона пропонує суб’єктивне поняття етики, неоднакове для різних людей.
1 ФРЕЙДИСТСЬКА МОДЕЛЬ
Корінь проблеми: жертва совісті чи навколишнього середовища.
Лікування: психоаналіз (від 6 до 8 років).
2 МЕДИЧНА МОДЕЛЬ
Корінь проблеми: жертва хімічного процесу; психічна хвороба (як зараження, викликане зовнішніми факторами).
Лікування: психотерапевтичні медикаменти.
3 МОРАЛЬНА МОДЕЛЬ
Корінь проблеми: порушник моральності (надто високі норми)
Лікування: психотерапія (лікувальні бесіди)
БІБЛІЙНЕ ДУШЕОПІКУНСТВО
Корінь проблеми: порушник волі Божої
Лікування: сповідання, покаяння, відновлення, відбудова відносин.
Ось приблизний перелік розходжень між основами світських дисциплін та біблійним душеопікунством.
СВІТСЬКІ МОДЕЛІ
- Діють за головними правилами засновників шкіл психології, таких як Фрейд, Мугер, Юнг, Адлер та ін.
- Зосереджують увагу на людині (або клієнті); Бог, таким чином, поза увагою.
- Борються з неясністю у визначенні сфер відповідальності.
- Не дають певної надії на те, що життя зміниться.
- Часто зазнають поразки й можуть призвести до ще більшого відчаю та рабства.
БІБЛІЙНІ АЛЬТЕРНАТИВИ
- Діють за принципами Святого Письма.
- Пов’язують людину з Богом і приймають настанови Святого Письма стосовно відносин з іншими людьми.
- Спонукують людей нести відповідальність і змінюватися. Визнають гріх та прощення.
- Змінюють характер і дають надію на краще майбутнє.
- Ведуть до змін.
Чи не надто жорстоко я висловився щодо світських дисциплін? Я не стверджую, що невіруючі психотерапевти не мають чого запропонувати. Я говорю, що філософські моделі, які виключають Бога, не знайдуть рішення, яке б проникало в суть людської проблеми. Всі людські негаразди, навіть найглибші, починаються з тієї точки, де ми відійшли від Божої волі.
Дехто, звичайно, допоміг багатьом людям, діючи згідно з моральною моделлю. Вони наблизилися до біблійного душеопікунства, проте зупинилися за декілька кроків від того, що Біблія говорить про відповідальність та благодать. Наприклад, доктор Томас Шаш, котрого іноді називають, «анти-психіатричним психіатром», протягом багатьох років критикує безвідповідальність психоаналізу, який, на його думку, є нескінченним пошуком спроби перекласти відповідальність на когось або на щось інше. І він не єдиний, хто так вважає. Принаймні за 20 років до своєї смерті в 1983 році, О. Говард Моурер засудив психоаналітичні теорії Фрейда. Він закликав звернутися до сили совісті й говорив про «пекло, реально присутнє на цій землі, пекло, до якого веде нас неспокутуваний гріх та почуття вини».
Ближче до нашого часу відомий критик психіатрії, Гарт Вуд (не забувайте, що він сам є психіатром), стверджує, що ми надто довірилися ідеї, ніби люди страждають від хвороби, яку називають «неврозом», так само, як і від свинки чи запалення легенів. Він переконаний, що медична модель психічного захворювання (коли психічна хвороба нападає на вас точно так, як і простуда чи грип) практично (а то й зовсім) не обґрунтована. За його словами, неврози – це міф.
Вуд вважає, що психологічне лікування приходить перш за все через визнання провини, а потім через спокутування: певні дії, які виправляють неправильне і ведуть, таким чином, до психічного здоров’я. І все ж, Вуд не досягнув біблійної істини, також зупинившись неподалік від неї. Професор Фуллерівської семінарії, X. Ньютон Мелоні, переглядаючи його книгу, зазначив, що Вуд «швидше зацікавлений не в тому, що правильно, а в тому, що спрацює».
У відмінності між мисленням світської людини та людини, в якій живе Дух Божий, немає нічого нового. Павло випробував цю розбіжність на власному досвіді в коринтян, коли намагався пояснити, які зміни чинить особисте пізнання Ісуса Христа. Ніби відмовляючись від спроби довести щось світським людям, він говорить: «А людина тілесна не приймає речей, що від Божого Духа, бо їй це глупота, і вона зрозуміти їх не може, бо вони розуміються тільки духовно» (1Кор. 2:14).
Отже, чим відрізняється християнське душеопікунство від поради психотерапевта?