7) Близькі відносини з Ісусом

«А Хома, один з Дванадцятьох, званий Близнюк, із ними не був, як приходив Ісус. Інші ж учні сказали йому: Ми бачили Господа!… А він відказав їм: Коли на руках Його знаку відцвяшного я не побачу, і пальця свого не вкладу до відцвяшної рани, і своєї руки не вкладу до боку Його, не ввірую! За вісім же день знов удома були Його учні, а з ними й Хома. І, як замкнені двері були, прийшов Ісус, і став посередині та й проказав: Мир вам! Потім каже Хомі: Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого. І не будь ти невіруючий, але віруючий! А Хома відповів і сказав Йому: Господь мій і Бог мій!» (Ів. 20:24-28).

Родинні зустрічі воскреслого Ісуса з учнями

У зустрічах воскреслого Ісуса з жінками, Марією Магдалиною, апостолами, Хомою, Петром, Іваном вражає надзвичайна атмосфера близькости, сердечности, інтимности. Ці зустрічі не мають характеру урочистих «об’явлень», як було на горі Сінай, коли Ягве вручав Мойсею Десять заповідей. Вони також не схожі на об’явлення Ісуса на горі під час Переображення. Об’явлення воскреслого Ісуса – це невеличкі родинні зустрічі в колі друзів. Під час цих зустрічей панує атмосфера тепла, миру, розради. Це дуже інтимні зустрічі. Ісус поводиться як дуже близька людина, член родини, друг сім’ї. Він безпосередній і привітний.

Учням важко увійти в цю близькість з Ісусом. Вони бояться такої близькости Ісуса. Тому захищаються і не довіряють. Христос повинен докласти зусиль, щоб поконати їхні страхи, невіру і сумніви. Аби переконати їх, що Він не дух, а «жива Особа», воскреслий Ісус просто запитує: «Чи не маєте тут чогось їсти?» (Лк. 24:41). І на їхніх очах споживає їжу.

Основним ворогом близькости завжди є страх. Саме через страх ми зберігаємо дистанцію, певну відстань, холод. Ми боїмося чергових ран. Людина боїться, що, зближуючись із кимось, знову зазнає ран. Неможливо створити атмосферу близькости, якщо одна сторона керується підозрілістю, недовірою, зберігає холодні відносини, вагому дистанцію.

Просімо про благодать прагнути близької зустрічі з воскреслим Ісусом. Він прагне бути нашим Другом, Нареченим, Батьком, Матір’ю, Братом. Просімо також, аби ми зуміли побачити, яким чином ми захищаємося від близькости із Ним. Просімо, щоб ми помітили власну підозрілість, невірство, недовіру.

Близькість Ісуса – це чистий дар і благодать. Ми не мусимо її заслуговувати. Інколи нам здається, що приязнь Ісуса треба собі відкупити, заробити. Але опір благодаті й дару, на який ми не заслуговуємо, є реакцією нашої людської гордині, яка не хоче ні від кого залежати, а водночас нікому належати.

Дякуємо за близькість з Ісусом. Просімо про готовність серця прийняти Його з цілковитою довірою. Просімо про відкритість і відвагу, які дозволять нам увести Ісуса в наше життя, у всі наші справи і проблеми, зокрема в ті найважчі, найбільш болісні. Просімо, щоб ми зуміли побачити увесь нонсенс втечі від близькости з Ісусом.

Пригадайте собі, як промовляв до вас

Воскреслий Ісус приходить до тих, які Його знали, любили, слухали Його Слово, ходили з Ним, намагалися наслідувати Його. Після Свого воскресення Він звертається до їхньої пам’яти. Коли після суботи на світанку жінки поспішили до гробу Ісуса, то побачили, що камінь відкочений. Вони були безпорадні. «Ось два мужі в одежах блискучих з’явились при них. А коли налякались вони й посхиляли обличчя додолу, ті сказали до них: Чого ви шукаєте Живого між мертвими? Нема Його тут, бо воскрес! Пригадайте собі, як Він вам говорив, коли ще перебував в Галілеї. Він казав: Сину Людському треба бути виданому до рук грішних людей, і розп’ятому бути, і воскреснути третього дня. І згадали вони ті слова Його!» (Лк. 24:4-8).

Жінки, учні можуть пригадати собі, що Ісус їм казав, адже вони Його слухали. Його слова були записані в їхній пам’яті, хоч жах, пережитий через Його жорстоку смерть на хресті, спричинив хвилеве «забуття» про Його слова. Воскреслий прагне видобути їх з глибини серця, пам’яти й душі.

Близькі взаємини, які Ісус будує з учнями, базуються на спільно пройденому шляху, довгому шляху, на їхній спільній історії. Близькість можна витворити тільки між тими людьми, які йдуть разом однією дорогою, бажають пізнати одне одного, мають спільні цілі, стремління, наміри, прагнення. Близькість також передбачає взаємне зацікавлення, участь у діялозі, у зустрічі.

Прагнімо усвідомити собі, що ми вже давно слухаємо Ісусове Слово, розважаємо над ним, адже носимо в серці бажання, аби повніше Його пізнати, більше любити, ревніше йти за Ним. За нами також довга дорога, пройдена з Ісусом і за Ісусом.

Можливо, ми не завжди розуміли, що Він нам каже, можливо, не завжди були Йому вірні, але Він не дорікає нам за нашу невірність і гріхи. Ісус будує близькі взаємини також з Петром, який Його зрікся. Мало того, близькість Ісуса з Петром стає після його падіння немовби сильнішою, глибшою.

Ісус запитує, чи сильно любить Його Петро (див. Ів. 21:15). Тяжкий гріх Петра не віддалив Ісуса від нього. Не послабив зв’язок Ісуса з тим, кого називав Скелею. Навпаки, гріх став болісною нагодою побудувати ще міцніші зв’язки з ним. Ісус усвідомлює, що джерелом гріха Петра були його страх перед стражданням і смертю та хвилеве віддалення від Учителя. Щоправда, він продовжував іти за Ним, але – як зауважує євангелист Лука – «здалека йшов слідкома» (Лк. 22:54).

Близькість торкається того, що в нас найглибше і найбільш болюче

Близькість торкається того, що в людині найглибше, найбільш делікатне, витончене, найбільш зранене і сором’язливе. Близькість торкається людської делікатности і вразливости.

Чому ми боїмося близьких відносин? Тому що під час близької зустрічі людина стає перед іншою людиною безборонною, нагою, виставленою на зранення. Атмосфера близькости, яку вибудовує Ісус під час зустрічі з апостолом Хомою, має саме такий характер.

Апостол Хома першим домагається жесту близькости під час зустрічі з Учителем. Він хоче, щоб Ісус дозволив Йому вкласти палець у рани Його рук і в рани Його ніг, а цілу руку – у рану в Його боці. Можна було б сказати: «Оце так сміливість, оце так відвага!» Але Хома не говорив з незнайомцем, він сказав це Приятелеві, Учителю, любов і близькість якого досвідчив. Його сміливе прохання було закорінене в його досвіді спілкування з Ісусом та в історії їхньої спільно пройденої дороги.

Тож Ісус дозволяє Йому вкласти палець у рани Його рук і ніг, а цілу руку – у рану в боці. Розважмо над тим незвичайним жестом апостола Хоми. Уважно придивімося, як він вкладає палець у рани рук і ніг Господа, а цілу руку – у Його бік.

Торкатися зраненого тіла – це вияв особливої близькости і цілковитої довіри. Але що означає для нас – торкнутися ран Ісуса? Це означає торкнутися Його страждання, Його муки, Його хреста, Його безмежного болю, Його безмежної самотности, коли Він волає з жахом, «гідним людини»: «Боже Мій, Боже Мій, нащо Мене Ти покинув?» (Мр. 15:34).

Для Ісуса страждати на хресті означає взяти на себе наші гріхи. А для нас торкнутися Його хреста – це торкнутися наших власних гріхів. Саме вони – наші гріхи – розіп’яли Божого Агнця. Адже в Його ранах є наші гріхи. Адже Він був прибитий за наші беззаконня. Але в Його ранах є також наше здоров’я, прощення наших гріхів, наше примирення з Богом, з ближніми і з самими собою (див. Іс. 53:5). Близькість, до якої нас запрошує Ісус, має технічний характер. Ісус каже Хомі: «Простягни свого пальця сюди, та на руки Мої подивись. Простягни й свою руку, і вклади до боку Мого».

У відповідь на ці слова скажімо Ісусові: «Це Ти, Господи, торкнися Своїми пробитими руками усіх моїх ран. Торкнися Своєю любов’ю ран мого серця, Своїм світлом правди торкнися мого зраненого розуму, моєї зраненої пам’яти».

Ознакою нашої участи в близькій зустрічі з Ісусом буде відкриття перед Ним усіх наших ран серця, душі, думки, пам’яти, тіла. Іноді то бувають давні рани, довго неліковані, неназвані, неоплакані, і тому вони досі гниють, смердять, болять, не дозволяють нам радіти нашим життям, людською любов’ю, дружбою, творчою працею, миром.

Наші неконтрольовані, нав’язливі, непереборні реакції «обжерства, нечистоти, хтивости, гніву, смутку, акедії [духовного лінивства], пустопорожньої похвальби, пихи» (Євагрій Понтійський, Про вісім духів зла), схильності до втечі і закриття в собі часто походять від тих давніх недолікованих, незцілених ран. Торкаючись їх, Ісус не зранить нас ще більше, Він перев’яже рани, пом’якшить біль, зцілить їх. Адже Він – найкращий Лікар, Який прийшов не до здорових, а до хворих (див. Лк. 5:31).

Данський філософ Сьорен К’єркегор писав: «Спасатися болить», – а відтак додає: «Якщо “спасатися болить”, то як же більше болить спасати інших». Тож дякуймо Ісусові за Його «Божественний біль» і «Божественний труд» задля нашого спасення. Розмовляймо з Ним щиро, відкрито і довірливо про все те, що в нашому житті найважче, найболючіше; про те, що ранить й упокорює. Просімо, аби Його глибока близькість, Його довіра до нас зміцнювали нас, розраджували, додавали нам відваги і ставали джерелом щоденної радости.

Попередній запис

6) Господь – то мій пастир

Наступний запис

8) Євхаристія – місце близької зустрічі з Ісусом