Ціла історія людства – це історія ставлення людини до Бога. Були часи, коли людина усвідомлювала собі цінність Бога і будувала відповідно до цього своє ставлення до Нього, і були часи, коли від Господа відверталася задля якоїсь фальшивої омани, що нібито є самодостатньою для щасливого життя. Оці два способи мислення в різні часові періоди мінялися і перепліталися.
Бог однак постійно виходить назустріч людині. Являється в різних знаках, які людину, якщо вона того хоче, приводять до віри, довір’я і відданости.
Бог являється людині в такий спосіб, в який вона це може зрозуміти. Пристосовується до людської природи і розуміння. Інакше явив себе по-єгипетськи вихованому Мойсеєві, інакше – стражданням випробовуваному Іллі, а ще інакше – ізраїльському народові в той час, коли ним заволоділо користолюбство. Являється просто, прямо. Коли Нааман, воєначальник арамейського царя, був уражений проказою, то вирушив до пророка Єлисея, щоб той вигоїв його від прокази. Гадав собі, що Єлисей призове ім’я Господа, Бога свого, помахає рукою над хворим місцем і вигоїть проказу. Та Єлисей навіть не прийняв його, тільки вислав до нього свого слугу й звелів сказати: “Іди, і вимиєшся сім раз у Йордані, і вигоїться тіло твоє тобі, й очистишся”. Слуги Наамана довго переконували свого невдоволеного начальника підчинитися цьому наказу (2Цар. 5:1-19).
* * *
Знаком була й манна, якою Бог годував ізраїльський народ. Манна була знаком Божої присутности в ізраїльському народі і знаком Божої опіки. Цей знак набув повноти установленням Пресвятої Євхаристії. Бог сам стає знаком. Сам стає поживою. Зодягається скромністю хліба і вина і стає тривалим знаком величі Своєї любови до людей, знаком Своєї опіки над людиною.
Давно це було. Парусне судно близько Південної Америки потрапило в зону безвітря. Дні минали, а судно навіть не рухалося з місця. Поволі закінчилися усі запаси. Моряки вмирали від спраги. Нарешті їм на поміч приплив корабель.
– Дайте нам напитися! – було перше бажання виснажених моряків.
– Чи ви не знаєте, де ви є? – дивувалися рятівники. – Стоїте в солодких водах ріки Амазонки.
Вистачало тільки набрати води і пити.
Скільки терпіння в житті спричинюємо собі лише тому, що не хочемо бачити Господа і Його помічної руки біля себе?
Скільки разів поводимося подібно до тих моряків. Скаржимося на своє життя, простягаємо руки з проханням про поміч, але в неправильному напрямку. А Бог тимчасом так близько біля нас. Хай нас не спокусить те, що нам пропонується так звичайно і просто. Великі істини, великі речі завжди неймовірно звичайні й прості. Бог хоче в нас діяти, але по-своєму. Якщо очікуємо, чи просто благаємо про Божу поміч, то сподіваємося, що Бог явиться так, як це собі у своїй фантазії уявляємо. Та може так статися, що не зрозуміємо і не приймемо Божої помочі.
Розважаймо над Святим Письмом про дороги Божого Провидіння, довіряймо Його знакам у цьому світі і приймаймо їх. Таким чином ніколи не опинимося в “безвітрі”, і час нашого життя буде часом будування прекрасних відносин з Богом, які досягнуть вершини у вічному житті. Амінь.