Віч-на-віч
Йосип не контролював усі продажі збіжжя, але опинився в потрібний день у потрібний час у потрібному місці, щоб стати свідком прибуття його братів. Ще одна важлива деталь, влаштована невидимою Божою рукою.
Впізнавши братів за їхніми бородами та ханаанським одягом, Йосип раз у раз крадькома перераховував їх. Прийшло лише десятеро! Серце Йосипа обірвалося – його кровного брата Веніяміна серед них не було.
«І прибули Йосипові брати, та й уклонилися йому обличчям до землі. І побачив Йосип братів своїх, і пізнав їх, та не дав пізнати себе. І говорив із ними суворо, і промовив до них: Звідкіля прибули ви? А вони відказали: З ханаанського Краю купити їжі» (Буття 42:6-7).
Йосип, напевно, відразу ж згадав свій сон. Ось – його брати кланялися йому! Чи було це здійсненням сну? Не зовсім. У першому сні Йосипа під вітром гнулися одинадцять снопів пшениці. Стільки ж зірок надавали йому почесті в другому сні. Але тут були лише десятеро.
Те, що брати не впізнали Йосипа, цілком зрозуміло, враховуючи, наскільки він змінився за двадцять два роки. Ймовірно, він був виголений за єгипетським звичаєм і носив особливий царський одяг. Крім того, вони не очікували побачити свого брата, оскільки вважали його померлим.
Йосип не відкрився їм з однієї вагомої причини: він хотів випробувати їх та побачити, наскільки вони чесні. Йосип бажав зрозуміти, чи пом’якшилися їхні серця або залишилися жорстокими, як раніше. Йому треба було оцінити їхню реакцію.
Він відтворив, наскільки це було можливо, епізод з ямою з далекого минулого в Ханаані. Тільки дійові особи зараз помінялися місцями. Йосип звинуватив братів у шпигунстві – точно так само, як і вони його багато років тому. Нагадаю, що батько відправив Йосипа, наказавши «подивися на стан своїх братів». І він мав принести додому звіт, а отже – шпигувати!
Тоді Йосип благав про пощаду, але його благання залишилися без відповіді. З ним вчинили грубо, геть не звертаючи уваги на його почуття та протести. Тепер брати мали відчути на собі, що значить опинитися неправдиво звинуваченим.
Першим спонуканням Йосипа було посадити до в’язниці всіх, крім одного брата, якого він планував послати додому за Веніяміном. Це, за його словами, мало довести, що вони говорять правду. Але потім Йосип передумав і посадив на три дні до в’язниці всіх десятьох (вірші 14-17).
Не маю жодних сумнівів у тому, що він зробив це не через бажання поквитатися з братами. Перш за все, ніщо не змогло б відшкодувати багато років пережитих ним болю і страждань. Крім того, Йосип не мав у собі мстивої жилки. Пізніше, маючи всі можливості «звести рахунки», він запевнив братів, що не зробить цього, оскільки бачив у всіх стражданнях, що ті принесли в його життя, Божу руку. Ми ще повернемося до цього пізніше.
Опинившись у в’язниці, десятеро братів змогли поглянути на себе в дзеркало. Вони згадали, що зробили колись у Дотаїні. Брати отримали достатньо часу, щоб наодинці зі своїми спогадами перейнятися невідомим їм раніше співчуттям. Бог привернув їхню увагу.
Йосипу був потрібен час, щоб обміркувати свій наступний крок. Третього дня він висунув братам нову пропозицію. «Йосип промовив до них: Зробіть це і живіть. Я Бога боюся, якщо ви правдиві. Один брат ваш буде ув’язнений в домі вашої варти, а ви йдіть, принесіть хліба для заспокоєння голоду ваших домів. А свого наймолодшого брата приведіть до мене, і будуть потверджені ваші слова, а ви не повмираєте» (вірші 18-20).
Ймовірно, згадка про Бога звернула їхню увагу на той факт, що тут, в Єгипті, вони зустріли людину, яка вірить у Бога їхнього батька Якова. Якщо вони виявляли хоч якийсь інтерес до Всемогутнього, то повинні були усвідомити, що перед ними той, хто поділяє схожі переконання. Поруч був присутній Бог, щоб підтвердити їхню порядність або непорядність залежно від обставин.
Отже, Йосип висунув свої остаточні умови. Один з братів мав залишитися у в’язниці, а решта дев’ять – вирушити додому і знову прийти до Єгипту разом із Веніяміном. Це поставило їх у жорсткі рамки. Брати були зобов’язані повернутися до Єгипту, якщо їх цікавила доля заручника. До того ж вони розуміли, що їхній запас збіжжя швидко вичерпається і вони знову стикнуться з голодом.
Звісно, брати не знали, що Йосип розуміє їхню мову, тому без жодного побоювання обговорювали події минулого. «Справді, винні ми за нашого брата, бо ми бачили недолю душі його, коли він благав нас, а ми не послухали… Тому то прийшло це нещастя на нас!» (вірш 21).
«Ми бачили недолю душі його, …а ми не послухали». Наче ведмідь, який виходить із зимової сплячки під променями весняного сонця, дрімаюче сумління цих жорстоких людей, нарешті, прокинулося. Гріх, який вони посилено намагалися забути, скочив на них із високої трави, що росте вздовж узбіччя життя. Брати вирішили, що Бог почав вершити суд над ними за гріх, який вони так ретельно приховували.
Зверніть увагу: вони визнали, що їх спіткало те саме горе, яке колись пережив Йосип! Вони на власній шкурі відчули, як це.
Рувим, первісток, який виступив проти плану вбивства або продажу Йосипа, тепер, по суті, сказав своїм братам: «Я ж попереджав!» – або дослівно: «Чи не говорив я вам, кажучи: Не грішіть проти хлопця, та ви не послухали. А оце й кров його жадається…» (вірш 22). У них раптом почала різко поліпшуватися пам’ять! Так, виявилося, що для цих закоснілих грішників ще не все втрачено, якщо їхнє огрубіле сумління почало пробуджуватися.
Йосип не хотів передчасного здійснення свого сну. Бог чекав двадцять два роки, а отже, й він міг почекати ще кілька тижнів або навіть місяців. Йосипові треба було з’ясувати, чи справді в його братів змінилися серця.
У цій історії ми бачимо Йосипа з двох боків. Він усамітнюється, аби приховати сльози від почуттів, що переповнювали його, але в присутності братів поводиться суворо і жорстко. У Біблії сказано: «А він відвернувся від них та й заплакав… І вернувся до них, і говорив із ними. І взяв від них Симеона, та й зв’язав його на їхніх очах» (вірш 24).
Брати бачили тільки грубість недоброзичливої людини. Не дивно, що вони всерйоз злякалися. Однак вони не знали, що за цією маскою ховається добре та співчутливе серце. Брати навіть не підозрювали, що Симеона зв’язали та посадили до в’язниці, щоб привести їх до місця благословення та майбутнього примирення. Вони бачили лише жорстку руку Йосипа, але не його пекучі сльози.
Так само і ми часто вважаємо Бога суворим та байдужим до наших випробувань. Ми бачимо «грубий» аспект Божих стосунків з Його народом. Якби ми тільки знали про Його страждання і скорботу в моменти нашого болю, то зраділи б Його ніжній турботі. Фредерік Маєр зауважив: «Якби ми змогли розгледіти за цим заборолом добре обличчя й пізнати, наскільки шляхетне серце б’ється під бронею обладунків, то почувалися б у безпеці посеред Його докорів так само, як і посеред Його найніжніших пестощів».
Отже, Симеон залишився у в’язниці, щоб гарантувати повернення братів. Але, крім цього, Йосип влаштував для них особливий іспит, який вони могли або скласти, або провалити.