Провидіння завдає удару
Йосип наказав підлеглим наповнити мішки братів зерном, вкласти туди гроші, заплачені ними за хліб, і ще додати провізії для подорожі. Брати про це, звісно ж, не знали і вирушили в дорогу, не здогадуючись про те, який сюрприз на них чекає.
На шляху один із них розв’язав свій мішок, щоб дати корм ослу, і знайшов там гроші. «Повернене срібло моє, і ось воно в мішку моїм!» – здивовано вигукнув він. У звичайній ситуації така знахідка викликала б радість, але тепер вона змусила братів жахнутися. Їхні серця остаточно втратили спокій. Здивовано переглядаючись, вони з тремтінням запитували один одного: «Що це Бог нам зробив?» (Буття 42:28). Вони точно не помилилися адресою стосовно Всемогутнього.
Після прибуття додому кожен з братів виявив у своєму мішку повернуті гроші! Вони опинилися в розумовому глухому куті. Що Бог робив з ними?
Фредерік Маєр каже, що нечисте сумління не знає, як витлумачити Божу милість, і здатне «цідити отруту з найзапашніших квітів». Брати розуміли, що заслужили на зло, і тому губилися в здогадах стосовно того доброго, що сталося з ними. Багато років тому вони раділи двадцяти срібнякам, які виручили від продажу брата, але ці гроші викликали в них лише страх.
Як далеко просунулися брати у своїй готовності визнати помилки минулого? Чи викликали смутні підозри, що Бог почав розбиратися з ними, у братах дух покаяння? Поки що ні.
Оцініть іронічність цієї ситуації. Коли повідомляли своєму батькові про те, що трапилося, брати повторили брехню, яку сказали Йосипові: «Ми правдиві, не були ми шпигунами! Ми дванадцятеро братів, сини нашого батька. Одного нема, а наймолодший тепер з нашим батьком у ханаанському Краї» (вірші 31-32). Вони згадали про свого брата Йосипа, але ще не були готові розповісти правду про нього. Старий Яків все ще думав, що його сина вбив якийсь дикий звір. Брати заявляли про свою чесність, продовжуючи мовчати про стару брехню, яку зберігали в серцях понад двадцять років.
Тим часом в Єгипті Йосип знав, що примирення ґрунтується на довірі. Він міг би відкритися братам у той момент, коли побачив їх, але вирішив спочатку поспостерігати за ними. Перш ніж сказати їм, хто він такий, Йосип хотів з’ясувати, що було в їхніх серцях.
Зрештою він побачив, що їм можна довіряти, але для цього знадобився час. «Розлючений брат протиставиться більше за місто твердинне» (Приповістей 18:19). Власні провини ми забуваємо швидко, але ті, що були скоєні проти нас, постійно прокручуємо в голові. Минають роки, але спогади продовжують жити.
Запитайте в будь-якої жінки, якій зрадив чоловік, і вона скаже вам, наскільки крихка річ довіра. Розбити її легко, а відновити дуже складно. Але без неї неможливі жодні значущі стосунки. Щирість – це будматеріал для спілкування, що приносить взаємну радість.
Йосип також зрозумів, що примирення потребує часу. Зараз, коли читаєте ці сторінки, ви, можливо, боретеся з наслідками зла, що сталося у вашій родині. Поки сторони конфлікту живі, надію не втрачено. Хто знає, що зробить Бог у наступні двадцять років? Він може створити такі обставини, які змінять серця ваших батьків, братів чи сестер.
Нещодавно до мене прийшов один юнак і сказав, що його гризе сумління через те, що близько п’ятнадцяти років тому він списував на іспиті в коледжі. Він отримав диплом з відзнакою, але в його серці повисла хмара, яка ніяк не розсіювалася. Хоча цей молодий чоловік прийняв Боже прощення, він хотів вибачитися перед університетом та особливо перед своїм професором.
Я порадив йому написати листа викладачеві, який вів той навчальний курс, розповісти про те, що трапилося, і довірити наслідки Богові. Ми повинні відшкодовувати збитки за будь-якої можливості.
Боже прощення не анулює необхідність виправлення помилок у стосунках з людьми. Павло писав: «І я пильно дбаю про те, щоб завсіди мати сумління невинне, щодо Бога й людей» (Дії 24:16).
Сини Якова не тільки повинні були розповісти правду своєму старому батькові, а й молити його про прощення. Хтось скаже, що Якову було легше прийняти брехню щодо загибелі Йосипа від зубів дикого звіра, аніж почути правду про те, що решта його синів настільки порочні, що продали його улюбленого сина в рабство.
Можливо, старому дійсно було б легше зійти в могилу, продовжуючи вірити брехні. Однак знаючи характер його синів, підозрюю, що ті зберігали свою обітницю мовчання не стільки заради того, щоб захистити батька від гіркої правди, скільки себе від його гніву. Вони насамперед думали про власний добробут.
Як Бог ставився до тієї брехні, яку говорили ці люди? Ми ніколи не повинні творити зло заради добра, бо цим ми намагаємося скинути Бога з Його престолу. Хитруючи, ми, по суті, стверджуємо, що благі Божі наміри не можуть здійснитися в цьому світі без допомоги хоча б малої частки зла як засобу досягнення добра. Мета ніколи не виправдовує засоби.
Якби в цих людей були чуйні серця, вони прийшли б до батька з покаянням, благаючи про прощення, і були б готові прийняти будь-які наслідки. Брехня лише озлобила їхні серця. Можливо, вона пом’якшила удар для Якова, але засмутила Бога, перед Яким ми в найбільшому боргу.
Нарешті Йосип зрозумів, що мрії можуть збуватися поетапно. Бог використовував усі ці роки, щоб підготувати Йосипа до здійснення його мрії, але Господу також потрібно було підготувати серця братів. Мрії приходять до нас миттєво, але збуваються через тижні, роки або навіть покоління.
Бог не такий квапливий, як ми. Він не обчислює час днями, тижнями чи роками – іноді Господь відраховує століттями. Давши видіння Авраамові, Він сказав, що нащадки цього патріарха стануть приходцями на чужій землі, де «будуть служити вони, і будуть їх мучити чотири сотні літ» (Буття 15:13). Якщо народу Ізраїля належало провести в Єгипті чотири століття, не дивно, що Бог відвів на виконання сну Йосипа двадцять два роки! Так, Бог не такий квапливий, як ми. Він обчислює час за власним календарем.
На той момент сон Йосипа ще не збувся. Братам довелося повернутися за Веніяміном, і, звісно ж, ще мала настати черга Якова. Драма перебувала в процесі розвитку, і наближався заключний акт. Що стосується десятьох братів, то на зміну їхній бездушності прийшли докори сумління. Вони проявляли занепокоєність щодо батька і молодшого брата. Можливо, їм справді можна було довіряти.
Тим часом Йосип зрозумів, яким чином мав здійснитися його сон. Бог дістав цю мрію з полиці і поставив її на стіл. Він розставив по місцях дійових осіб і спрямував події так, щоб вони зійшлися в потрібній точці і саме так, як треба.
Бог бачив усе це того далекого дня, коли Йосипа продали в Дотаїні. І не мало особливого значення, чи розуміє Йосип, що робить Бог. У той момент від нього вимагалося лише одне: вірити, що Бог знає, що робить! Підводникам не обов’язково бачити, куди прямує судно. Замість них за навігацію відповідає капітан, і цього достатньо.
Нам не обов’язково бачити завтрашній день. Нам просто треба довіритися Тому, Хто бачить.
«Надійся на Господа всім своїм серцем, а на розум свій не покладайся! Пізнавай ти Його на всіх дорогах своїх, і Він випростує твої стежки» (Приповістей 3:5-6).