Чи знайоме вам оце дуже цікаве оповідання з книги Йова?
«І сталося одного дня, і поприходили Божі сини, щоб стати при Господі. І прийшов поміж ними й сатана. І сказав Господь до сатани: Звідки ти йдеш? А сатана відповів Господеві й сказав: Я мандрував по землі та й перейшов її. І сказав Господь до сатани: Чи звернув ти увагу на раба Мого Йова? Бо немає такого, як він, на землі: муж він невинний та праведний, що Бога боїться, а від злого втікає. І відповів сатана Господеві й сказав: Чи ж Йов дармо боїться Бога? Чи ж Ти не забезпечив його, і дім його, і все, що його? Чин його рук Ти поблагословив, а маєток його поширився по краю. Але простягни тільки руку Свою, і доторкнися до всього, що його, чи він не зневажить Тебе перед лицем Твоїм?» (Йов. 1:6-11).
Чи задарма він любить Тебе? – сказав Сатана. Він прив’язаний до Тебе, чи до тих дарів, що їх так щедро отримав з Твоїх рук? Це звинувачення – підступне і важке. Чи не є любов Йова до Бога лише нікчемною, вміло замаскованою любов’ю до себе? Йова піддано випробуванню, і він підтверджує, що його любов до Бога – справжня.
Одна фраза з вашого останнього листа мене занепокоїла: «Я не можу позбавитися, – пишете ви, – деякого суму через те, що більше не відчуваю в молитві близькости з Христом, Який протягом останніх років так допоміг мені в моїх родинних випробуваннях, про які вам відомо». Читаючи вашого листа, я запитував себе, чи достатньо ви пильні, щоб виявити у своїй молитві елемент самозадоволення. Хай Бог мене боронить знеохотити якимось чином ваше бажання близькости до Христа: я цілком переконаний, що така близькість є благодаттю. Але чи є вона у вас достатньо вільною? Чи любите ви Христа задарма?
Від часу пам’ятних реколекцій 1949 р., щоб заохотити вас до життя в молитві, Бог часто посилає вам живе відчуття Своєї присутности і Своєї любови; ваша молитва нерідко була радістю і захопленням. Чи не призвичаїлися ви до цього? Чи ви, бува, підсвідомо, не вдавалися до молитви більше задля того, щоб віднайти в ній лагідність присутности Господа, аніж задля чистого прагнення Його прослави? На мою думку, вам слід принаймні поставити собі це запитання. Коли Бог посилає нам благодать, яку ми можемо відчути, то справді доволі важко є не сплутати нашу любов до Нього із витонченою любов’ю до себе, щоб у наше бажання прославляти Його не проникло егоїстичне бажання насолоджуватися Ним.
Тому так необхідне очищення. І, без сумніву, «духовна сухість», яку ви зараз відчуваєте, не має иншого пояснення. Майте довіру до благодаті, що діє всередині вас. Але не можна допустити, щоб їй забракло вашої співпраці.
Ось що я вам пораджу. На початку молитви запевніть Бога, що приступаєте до молитви тільки з Його волі, аби подобатися Йому; що віддаєте себе в Його руки абсолютно безумовно; що наперед згідні не шукати жодної відчутної благодаті, що навіть просите не посилати її, якщо це може послужити приходу Його Царства, наближенню Його слави. О, я добре знаю, коли отак розмовляємо з Господом, то важко уникнути певного інстинктивного розрахунку. Але така молитва в чудесний спосіб очищає серце.
Очищення молитовних душ відбуватиметься значно швидше, якщо вони ось таким чином віддаватимуться в руки Господа, Який прагне обрізати виноградну лозу, щоб вона принесла солодші й щедріші плоди. Але якщо вони втрачають мужність, або, мов зіпсуті діти, вимагають щораз нової благодаті, як тоді вони зможуть духовно розвиватися?
Сміливо ставайте на цей шлях. Я кажу «сміливо» не тому, що в мене така манера говорити, а радше через те, що це слово тут необхідне. Ця фаза очищення – дуже важка. Потрібна велика мужність, щоб її витримати, щоб прийняти оту уявну смерть чутливости, розуму, серця. Бо це є благо: наша чутливість, будучи силою відрізана від лагідности, видається мертвою; наш розум, позбавлений усякого світла, паралізований у своїх духовних роздумах, також видається мертвим, і наше серце стає нечутливим й немов неспроможним любити. Це зрозумів той давній автор, який говорив про «жертву молитви».
Необхідна велика віра, аби не дозволити собі думати, що цей час молитви є втраченим часом, аби переконатися, що ця смерть готує воскресення, що «зерно пшеничне… як умре ж, плід рясний принесе» (Ів. 12:24).
Молитва, разом з випробуваннями, які вона для нас готує, справді є тим горнилом, де наша любов до Бога очищається, стає сяючою, іскристою.