Час і об’єм книги не дозволяють мені повністю викласти всі аспекти допомоги людям, які борються з емоційними проблемами. Натомість, я розкрию біблійні принципи стосовно чотирьох основних типів емоцій, які переплітаються з багатьма негараздами, що змушують людей звертатися до вас за порадою: гнів, страх, хвилювання та депресія.
Емоції в житті, наче барвник у фарбі: вони роблять життя яскравим та гарним, або ж темним та нещасним. Звичайно, без емоцій життя стало б механічним, у ньому не вистачало б гостроти. Однак, якщо емоції пошкоджені, подібно до річки, яка вийшовши з берегів несе руйнування, те, що було прекрасним, стає огидним. Коли емоції охоплюють людину, страждає сім’я, друзі та знайомі. У результаті її внутрішній розлад і надалі погіршується, і доводиться боротися з цим сам-на-сам, часто без підтримки та розуміння з боку інших.
Але перш за все, перед тим, як ми підемо далі, я хотів би звернути увагу ось на що: чи хоче Бог, щоб Його діти страждали емоційно; чи подобається Богові, коли нас переповнює хвилювання чи страх; чи до вподоби Йому, коли двоє, які колись покохали один одного, страждають від постійних емоційних конфліктів; чи йде Йому на славу те, що люди, які колись приносили плід, наближаються до емоційного зриву? Питання не в тому, чи повинні в нас виникати емоційні конфлікти, а в тому, чи подобається Богові те, що ми потрапляємо під вплив емоцій.
Як завжди, ми можемо звернутися за відповіддю до Біблії. В горниці, незадовго до того, як Ісуса повели на Голгофу, Він говорив учням: «Страждання зазнаєте в світі, – але будьте відважні: Я світ переміг!» (Ів. 16:33). Слово «страждання» перекладається в Новому Заповіті також, як «утиск, скорбота та тяжкі обставини». Все це означає емоційне пригнічення, або стрес, як ми часто називаємо цей стан сьогодні.
Апостол Павло переніс чималу кількість емоційних конфліктів. Його навернення до Ісуса Христа та відданість справі проголошення Євангелії породжували конфлікти, так само як у деяких ситуаціях сьогодні їх породжує наша віра.
Послання, відоме, нам як 2 Коринтян, називають «серцем Павла». У цьому чудовому листі Павло викладає всі доктринальні концепції, які займають значне місце в його попередніх посланнях, і відкриває своє серце людям, які були в борінні причиною якого була незрілість і нестача християнського досвіду. Можливо, Павло хотів, щоб вони знали, що і йому доводилося проходити через емоційні проблеми та конфліктні ситуації; проте він намагався пояснити їм, що головне – не боротьба, а перемога. Він писав: «А Богові подяка, що Він постійно чинить нас переможцями в Христі» (2 Кор. 2:14).
Замисліться на мить над цими словами:
«Від євреїв п’ять раз я прийняв був по сорок ударів без одного, тричі киями бито мене, один раз мене каменували, тричі розбивсь корабель, ніч і день я пробув у глибочині морській; у мандрівках я часто бував, бував у небезпеках на річках, у небезпеках розбійничих, у небезпеках свого народу, у небезпеках поган, у небезпеках по містах, у небезпеках на пустині, у небезпеках на морі, у небезпеках між братами фальшивими, у виснажуванні та в праці, часто в недосипанні, у голоді й спразі, часто в пості, у холоді та в наготі. Окрім зовнішнього, наполягають на мене денні повинності й журба про всі Церкви» (2 Кор. 11:24-28).
У цьому ж послані Павло сказав: «…як сумні, але завжди веселі; як убогі, але багатьох ми збагачуємо; як ті, що нічого не мають, але всім володіємо» (2 Кор. 6:10). Які протилежні почуття!
Павло, ймовірно, пережив і те, з чим ми зустрічаємося сьогодні. Незадовго перед смертю старий загартований воїн писав із тюрми до юнака: «Бо не дав нам Бог духа страху, але сили, і любови, і здорового розуму» (2 Тим. 1:7). А той здоровий розум забезпечується такими факторами:
- Взаємовідносини з Ісусом Христом вирішують фундаментальне питання вини та прощення.
- Біблія вчить нас, як справлятися з розчаруваннями та важкими ситуаціями, які складають значну частину нашого гріховного світу.
- Віра позбавляє страху смерті, що дозволяє нам сконцентруватися на подіях, значенні та цілі життя.
Павлові послання відбивають те, що він випробував у житті: у світі ми будемо зустрічатися з негараздами та гнітом, однак через віру в Бога ми можемо подолати емоційні проблеми і конфлікти та стреси, які для багатьох стають фатальними.
Одного разу в Америці повітряну кулю накачували гарячим повітрям, готуючи її до польоту. Але раптом куля відірвалася від платформи. Деякі люди відразу ж пустили мотузки, які кріпили повітряну кулю до платформи. Інші ж – міцно тримали, вважаючи, що можуть утримати її. Але повітряна куля продовжувала підніматися, піднімаючи їх за собою. Зрештою, дехто уже не міг утримуватися на мотузці, здавався і відпускав її, щоб впасти на землю і розбитись. Проте, були і ті, хто врятувався; вони підтягнулися по мотузці і, зробивши на ній петлю, піднімалися догори разом з повітряною кулею, яка ліниво рухалася за вітром.
Павло був схожим на цих людей, яким вдалося оволодіти ситуацією. Він відмовлявся здаватися, коли йому було важко, у той час, як слабкіші здалися б – «будь що буде». «Умію я й бути в упокоренні, – писав він, – умію бути й у достатку. Я привчився до всього й у всім: насищатися й голод терпіти, мати достаток і бути в недостачі». А потім він додав: «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, – в Ісусі Христі» (Фил. 4:12-13).
«Так-то воно так, – подумаєте ви. – Все це прекрасно, але то ж апостол Павло. А я не з тих героїв, які лізуть вгору по мотузці, щоб покататися». Однак, Павлове життя та вчення перш за все, показує, що обставини життя не повинні визначати наш емоційний та духовний стан. Або ми стаємо переможцями, або ж ми переможені обставинами.
Якщо хтось звертається до вас за порадою, а ви відчуваєте, що свідомість цієї людини отруєна ненавистю та злобою, то з самого початку зрозуміло, що така ситуація суперечить Божій волі. Бог не хоче, щоб ми піддавалися емоціям. Тому в такій ситуації ви можете бути впевненими, що, допомагаючи другові залишити гнів та прийняти прощення, ви співпрацюєте з Духом Божим.
Коли ви зустрічаєтеся з мамою, охопленою безпідставним страхом, який тримає її в полоні в її власному домі, руйнуючи душевний спокій, так, що вона навіть не може сісти за кермо автомобіля і відвезти дітей до школи, ви маєте справу із ситуацією, яка суперечить волі Божій (Пам’ятаєте 2 Тим. 1:7, яке наводилося раніше в цьому розділі?).
Коли ви розмовляєте зі своїм колегою по роботі, який невдало вклав гроші і тепер так за них хвилюється, що не може спати ночами і їсть самі крекери та приймає сильне снодійне, ви розумієте, що маєте справу з тим, кому перш за все необхідний мир, який може дати лише Ісус Христос.
Коли християнська віра стає основою нашого життя, наші емоції також змінюються, і наш світогляд починає значно відрізнятися від світського. Як і писав Павло: «Нехай у вас будуть ті самі думки, що й у Христі Ісусі!» (Фил. 2:5).
Один із наших добровільних співпрацівників ще підлітком, займаючись спортом, отримав травму і був у комі 29 днів. На одужання пішли довгі роки фізіотерапії та поїздок до різного роду спеціалістів. Незважаючи на фізичні вади, з якими йому доведеться миритися, він оптимістично дивиться на життя, і такий світогляд – результат його віри. Якось знайомий звинуватив його в тому, що він перетворив віру в таку собі «милицю», на що той відповів: «Милиця? Нічого подібного! Ісус Христос замінив мені цілу лікарню!»
Христос не ґарантує, що Його послідовники ніколи не знатимуть стресів чи інших емоційних проблем. Проте Він обіцяє, що у важких ситуаціях ми можемо перемагати емоції.
А зараз, давайте дослідимо деякі емоційні стани, з якими ви зустрінетеся, допомагаючи іншим.