(Прочитайте, будь ласка, Буття 43:1-45:8)
У світі скільки людей – стільки й мрій, але у своїй більшості ці мрії ніколи не збудуться. Проте мрія Йосипа, як нам відомо, здійснилася. У чому ж полягав секрет його успіху?
Сон про те, що сім’я поклониться йому, був даний Йосипові Богом. Він не вибирав собі настільки пафосну мрію власноруч. Це не було самообманом або плодом його фантазії. Бог на мить підняв завісу, дозволивши Йосипові зазирнути в майбутнє.
Він не вибрав би собі таку мрію і ще з однієї причини. Хоча вона обіцяла наприкінці великі почесті, двадцятидворічний шлях до неї був сповнений душевних мук, розчарування та самотності. Але Йосип любив Бога і тому вірив, що ця мрія врешті-решт дасть йому найкраще.
Дозволяти Богові обрати мрію для нас – це ознака християнської зрілості. Нерідко Він обирає те, що самі для себе ми в жодному разі не вибрали б. Це може бути мрія про шлях страждань, а не сили; про загартований характер, а не комфорт. Але якщо ми віримо, що Бог знає краще, то все віддамо в Його люблячі руки.
Зрозуміло, нас хвилює питання: «Як дізнатися Божу мрію?» Багатьом із нас було б набагато легше справлятися з розчаруваннями, якби ми були впевнені, що все це – частина мудрого Божого плану. Оскільки це питання потребує ґрунтовного обговорення, ми детально розглянемо його в одному з наступних розділів.
Мрія Йосипа не могла збутися доти, доки Бог не здійснив чудо в його родині. Господу потрібно було змінити мислення свавільних братів Йосипа, аби ті почали приймати рішення (чи то свідомо, чи ні), що наближали втілення масштабнішого Божого плану. Бог спрямовував усі ці події.
Іноді кажуть, що людська воля є величезною перешкодою на шляху до сповнення на землі волі Божої. Багато християн вірять, що Бог може керувати зірками на небі та землетрусами в цьому світі, але люди виходять за рамки Його контролю. Доктрина «свободи волі» призвела до розуміння, що Божі мрії для нас із вами завмирають, якщо якийсь упертий чоловік не хоче співпрацювати з Богом.
Нам усім відомі приклади, коли двом закоханим важко прийняти той факт, що батьки категорично проти їхніх заручин. Вони впевнені, що їхній шлюб – це Божа воля, але одна з батьківських пар (або обидві) відмовляються благословити його. Або, наприклад, невіруючі батьки рішуче відкидають бажання своєї дитини стати місіонером або служити Богу в якійсь іншій сфері діяльності.
Замисліться, скільки дітей виросли в сім’ях, де на догоду батькам змушені були стати лікарем або юристом, тоді як їхні уподобання та бажання перебували в зовсім іншій площині. Багато впертих батьків руйнують мрію своєї дитини.
Може настати момент, коли такій дитині доведеться обирати професію або подружжя без згоди батьків. Зрештою, вона сама несе повну відповідальність за власні рішення. Але навіть у тих випадках, коли чужі помилкові судження прирікають людину на життя в розчаруванні, у Бога все одно є мрія для неї. Блаженний той, хто здатен прийняти ці трагедії та визнати, що інколи Бог здійснює найбільшу роботу в нашому серці саме тоді, коли ми вимушено перебуваємо в становищі, яке самі не обирали (згадайте Мойсея в пустелі).
Вчинки порочних людей не створюють перешкод для Бога. Він здатен переформувати наші мрії відповідно до обставин. Якщо Бог захоче, то може здійснити роботу навіть у серцях лиходіїв, щоб ті ухвалювали рішення, які узгоджуються з Його волею для нас. Бог долає їхній опір, як Йому завгодно. «Водні потоки – цареве це серце в Господній руці: куди тільки захоче, його Він скеровує» (Приповістей 21:1).
У ситуації Йосипа найрізноманітніші люди мали зайняти свої місця, немов фігури на шаховій дошці. Веніямінові належало приєднатися до своїх братів в Єгипті біля ніг Йосипа, а старому Якову – переселитися туди разом із сім’єю. Божий план мав здійснитися.
Отже, до того моменту Йосип уже з’ясував, що його батько ще не помер, Веніямін, як і раніше, живе вдома, а брати усвідомили, що згрішили проти Йосипа. Але він не заспокоївся, поки не зазирнув глибше в їхні серця, щоб побачити, які зміни відбулися там за минулі роки.
У виконанні мрії Йосипа взяло участь безліч людей, але ми поговоримо лише про трьох із них, які зіграли ключові ролі в цій історії.
Яків – людина, яка завжди вчилася надто повільно
Незважаючи на багато років ходіння з Богом, у серці старого Якова все ще залишалися слабкості. Звичайно, немає жодних підстав вважати, що він так само був шахраєм, як у молодості, але він не відмовився від фаворитизму. Коли Якову сказали, що Йосип помер, той переніс подвійну порцію прихильності на Веніяміна – другого сина його коханої дружини Рахілі. Помилки минулого так нічого його й не навчили. Незважаючи на ревнощі інших синів, Яків продовжував ставитися до своїх дітей по-різному.
Крім того, він, як і раніше, був пасивним батьком, реагуючи на обставини з песимізмом, що доводило слабку віру в Бога. Коли його діти повернулися із зерном та розповіли, що з ними трапилося в Єгипті, Яків кинув Рувиму: «Усе те на мене!» (Буття 42:36). Йосип був мертвий (як він думав), Симеон залишився заручником в Єгипті, а тепер хотіли забрати ще й Веніяміна. Яків не намагався замислюватися над тим, що відбувалося навколо.
Засліплений скорботою та особистими проблемами, він відмовлявся приймати, що, можливо, у його життєвих негараздах діє Бог, проводячи його через заключні випробування в житті. Чи міг він довіряти своїм синам? Але, що важливіше, чи міг він довіряти Богові?
Яків навідріз відмовився відпускати Веніяміна та дорікнув синам за те, що ті взагалі розповіли грізному правителю Єгипту про брата, який залишився вдома. Рішення Якова здавалося остаточним: «Не зійде з вами мій син, бо брат його вмер, а він сам позостався… А трапиться йому нещастя в дорозі, якою підете, то в смутку зведете мою сивину до шеолу!…» (вірш 38).
Але голод був невблаганний. Припаси, здобуті в Єгипті, швидко вичерпалися, і Якову самому довелося торкнутися неприємної теми: «Верніться, купіть нам трохи їжі!» (43:2).
Цього разу вперед виступив Юда, заперечивши батькові: «Рішуче освідчив нам той муж, кажучи: Не побачите лиця мого без вашого брата з вами!» (вірш 3). Старому оголосили ультиматум: або Веніямін іде до Єгипту, або вони голодуватимуть.
У результаті Якову довелося довіритися Богові. Так, його сини справді не заслуговували на довіру (може, він підозрював, що Йосип загинув не від нещасного випадку?), але треба було прийняти рішення. Юда дав батькові особисту поруку: «Я поручуся за нього, з моєї руки будеш його ти жадати! Коли я не приведу його до тебе, і не поставлю перед лицем твоїм, то буду винним перед тобою по всі дні!» (вірш 9).
Загнаний у кут, Яків дозволив їм узяти із собою Веніяміна. Подобалося йому чи ні, його улюблений син вирушив разом зі своїми грубими, неприборканими і часом жорстокими зведеними братами. Юда дав особисті гарантії безпеки Веніяміна.
Іноді ми змушені покладатися на інших людей, хоча цього і не бажаємо. Якщо ми не можемо довіряти їм, то все, що нам залишається, – це повністю віддати справу в Божі руки. Мені пригадується одна жінка, колишній чоловік якої викрав їхню спільну дитину після важкого судового процесу за право опікунства. Вона не знала, чи побачить ще колись свого дорогоцінного сина та наскільки жорстоко з ним поводитиметься батько. Для неї залишався єдиний розумний варіант дій – перевести погляд з колишнього чоловіка на Бога.
Ця історія мала щасливий кінець. Жінка зібрала своїх друзів, і вони протистояли в молитві силам сатани, які, судячи з усього, оволоділи її колишнім чоловіком. Кілька днів потому дитину знайшли та повернули матері. Блаженний той, хто вірить, що Бог може подбати про те, що є нашим, навіть якщо воно опинилося в чужих руках. Коли не можна довіряти іншим, ми, як і раніше, можемо довіряти Богові.
Яків, який у молоді роки часто вдавався до махінацій, покладаючись на свою спритність, тепер позбувся всіх точок опори. Його втиснули в обставини, де йому довелося робити те, що він відчайдушно ненавидів: сподіватися винятково на Бога в тому, що Той подбає про дорогоцінного Веніяміна. Як і більшість із нас, Яків тепер довіряв Богові лише тому, що був змушений!
Так Бог трудився в його серці, щоб виконати сон Йосипа. Сам того не знаючи, Яків діяв строго відповідно до Божого задуму. Веніямін мав стати одинадцятим братом, який схилиться перед Йосипом.