«Усе бо для вас, щоб благодать, розмножена через багатьох, збагатила подяку на Божу славу» 2 до коринтян 4:15.
Під час мандрівки мене підвели до будинку, який був схожий на величезний багаторівневий весільний торт. Нижній рівень, великий і округлий, був близько п’яти метрів заввишки. У ньому був вхід у вигляді величної освітленої арки, над яким виднілося ім’я. Я ввійшов усередину.
На стінах були зображені живі сцени духовного відродження. Тут були відтворені події, в яких мені доводилося брати участь упродовж мого життя від самого дитинства. Богові постійно возносилися прослава і любов, коли ці події з’являлися на стінах у ряді дивовижних картин.
Великими літерами там було написано:
“ХВАЛА, ЯКУ ОТРИМУЄ БОГ ЧЕРЕЗ ЖИТТЯ РІЧАРДА”
Були там також місця, які закарбували пам’ять про життя інших людей. Наприклад, у місці, яке зафіксувало сотника Корнилія, який згадується в десятому розділі Дій апостолів, людини щедрої та милосердної до вбогих і потребуючих, було багато дарів. Його пам’ятник був схожий на пам’ятник Джорджа Вашингтона, проте такий високий. На ньому було виписано діла милосердя, вчинені Корнилієм, про які оповідали ангели, які стояли поруч. Це було місце, де люди могли побачити те, що було описано у Святому Письмі. Я не бачив Корнилія, не знаю, отже, яким він був на вигляд, проте духовно я відчував, що він перебуває десь поряд. Розмовляє з людьми і возносить Богові хвалу.
Там було багато інших пам’ятників. Кожен з них відображав велику перемогу, здобуту котримсь із Божих дітей на землі. Вони розповідали про те, як якийсь великий грішник навертався до Ісуса. Розповідали про боротьбу і перемоги, отримані у великих битвах на славу Духа Божого. Пам’ятники представляли славу, яку отримав Бог, і вказували на велику кількість людей, зцілених і спасенних; вони були немов печатями, назавжди відбитими в Богові.
Пригадую місце, присвячене Смітові Віглсворзу. Я не міг з ним порозмовляти, бо він перебував далеко від мене. Проте він зауважив мене і дав мені знак рукою. Він і тут був лідером серед людей, розповідаючи їм, як сильно їх Бог любить і які чудові речі Він приготував для них у Небі.
Сміт Віглсворз займався в Небі тим же, що робив на землі, – допомагав людям. Оскільки ж у Небі хворих не було, він проводив бесіди з усіма новоприбулими, котрі знали його твори, чули його слова, хотіли з ним побалакати. Допомагаючи кожному, цей чоловік був дуже скромним і покірним.
«Хто між вами найбільший, хай слугою вам буде» Матвія 23:11.
Хто хоче бути найбільшим посеред вас, нехай стане всім слугою (пор. Мт. 20:27). Таким є один із базових принципів, які діють у Небі. Тут людина є слугою для кожного, до кожного приходиш із допомогою. Отож людина стає слугою Господа. Для того, щоб “рухатися вгору” з Богом, потрібне самозречення і вихід поза самого себе; потрібно зректися самого себе настільки, щоб більше нічого від тебе не залишилося. Смерть особистого “Я”, відречення від самого себе є надзвичайно цінним в очах Божих.
Ангели, які мене супроводжували, розповіли, що в Небі існують деякі речі, які тут вважають особливо цінними і за які Бог дає особливу нагороду. Так, велику нагороду отримує людина, яка є цілковито правдивою і чесною, яка молиться перед прийняттям кожного рішення, упевнюючись у тому, що її рішення відповідає волі Божій. Велику заслугу тут має людина, яка молиться і шукає Бога в усьому та в усьому є Йому слухняною. Послух Богові тут є на першому місці. Такими є принципи життя в Небі.
ТРОЯНДОВА ВУЛИЦЯ
Мене повели алеєю, що називалася Трояндовою. Якимсь способом я знав, що з цією вулицею пов’язані якісь дуже важливі й не нові події. Я попросив одного з ангелів пояснити причину того, чому я перебуваю саме тут. Він же відповів мені строгим та рішучим тоном: “Твоїм завданням є слухати, а не випитувати Бога про все на світі”. На алеї було декілька споруд, які ще будували. Над входом в одну з них уже були вирізьблені імена: “Пол і Джуді з родини Хегстромів”. Тоді я не знав, хто це, не мав також досить сміливості, щоб запитати про них у когось.
Я зауважив, що інші будинки були збудовані за таким самим проектом. Довкола кожного з них було прекрасне, поросле густою яскраво-зеленою травою подвір’я, на якому росли високі квітучі дерева на сотні метрів довкола. Спереду і ззаду ці будинки виглядали цілком однаково.
Кожен з будинків мав по три поверхи. Усередині було багато просторих кімнат, оздоблених деревом кольору троянди. Стояли чудові, зі смаком дібрані меблі. Усередині все виглядало так, немов би щойно перевезене просто з Букінгемського палацу в Лондоні. Подвір’я мало багато затишних місць для відпочинку. Садові меблі на ньому були викуті зі щирого золота, подушки сидінь – вишиті золотими нитками.
Відразу за цими будинками знаходилося велике озеро, на березі якого милували око прекрасні різьблені сцени подій, які відбуваються в Небі. У сценах були задіяні живі постаті, які рухалися і говорили, хоча самі були частиною цих мистецьких творів. Скульптури були зроблені з якогось матеріалу, схожого на дерево. Я не в змозі все це пояснити. Можу лише підтвердити, що я таке бачив. Закони природи, які діють на землі, не мають нічого спільного з тими, що панують у Небі.
Бібліотеки в цих будинках мали широкі полиці з книгами, оздобленими золотом. Це були небесні прообрази книжок – тих, які вже були написані, й тих, які ще будуть написані на землі.
У бібліотеці будинку Хегстромів Ісус сказав мені: “Ці книги були написані Моїм Духом на початку часів. Їх було переказано Полу Хегстрому для написання на землі, коли він там перебував. Ти зустрінешся з ним пізніше. Коли це відбудеться, скажи йому, що він має ще дуже багато зробити, тому йому не слід сповільнювати роботу”. Ісус додав: “Згодом Я тобі скажу більше”.
Кожен член цієї родини мав свій будинок. Дехто з неї вже перебував тут. Перед входом у дім Хегстрома стояв пам’ятник, який нагадував про ту славу, яку Бог отримав через надзвичайно плідне життя цього чоловіка. Тоді мені знову було дано розуміння, що я ще зустрінуся з ним, коли настане відповідний час. Я плакав від вдячності й молився, а ангели возносили Богові хвалу.
“ДЕ ТРОЯНДИ НІКОЛИ НЕ В’ЯНУТЬ”
Для вас ця подія має не таке важливе значення, яке вона мала для мене. Згадка про неї досі викликає в мене сильні емоції. Вона нагадує мені мого друга, який став мені немов батьком. Він часто наспівував мені слова пісеньки “Де троянди ніколи не в’януть”. Мені дотепер важко прийняти думку, що він так раптово покинув це життя.
Я почув, що наближається якась дуже особлива мить. Я розумів, що по моїй стежці до мене наближається хтось дуже важливий. Тоді-то я впізнав свого друга, який багато років тому загинув в автомобільній аварії. Я здивувався, побачивши його тут. Я не знав, що він навернувся. І тепер я оце знову не міг вичавити із себе жодного слова. Яке ж то прекрасне життя та зустрічі чекають нас у Небі!