8) Євхаристія – місце близької зустрічі з Ісусом

«Як вони ж споживали, Ісус узяв хліб, і поблагословив, поламав, і давав Своїм учням, і сказав: Прийміть, споживайте, це тіло Моє. А взявши чашу, і подяку вчинивши, Він подав їм і сказав: Пийте з неї всі, бо це кров Моя Нового Заповіту, що за багатьох проливається на відпущення гріхів!» (Мт. 26:26-28).

Ісус – найкращий лікар

Які ж іноді неєвангельські, а через це нелюдські наші уявлення про те, як ми повинні провадити духовне життя, молитися, приступати до Святих Таїнств, зустрічатися з Ісусом, сповнювати Божу волю. Нам здається, що ми повинні бути здоровими, досконалими, бездоганними, щоб могти зустрітися з Ісусом. Помилкове застосування психології не раз сіє серед нас відчуття провини через те, що ми нелогічні, непослідовні, а тому погані християни, недобрі батьки, священики чи монахи.

Коли ми переживаємо слабкість, гріх, то почуваємося негідними, аби зустрітися з Ісусом лицем у лице. Іноді відчуваємо спротив до молитви, адже нам здається, що Ісус незадоволений нами. Нагадування про наші рани – давні, з минулого, і свіжі – повинно стати місцем близької зустрічі з Ісусом. Покажімо їх Ісусові, відкриймо їх перед Ним, дозвольмо, щоб Він їх перев’язав як добрий самарянин, поливаючи вином і оливою, щоб полегшив наше страждання, біль, щоб нас вилікував.

Наші рани гниють роками, адже вони не очищені, у них повно бактерій: хворобливого сорому, побоювання за себе, зарозумілости, фальшивої гордости. Своєю пихою ми прикриваємо свої рани, зменшуємо їхнє значення у своїй свідомості, у взаєминах з іншими, щоб себе не дискредитувати.

Адже богів ніхто не може зранити, боги не хворіють, не помирають. У радянські часи в Кремлі завжди приховували хвороби генеральних секретарів партії. Вони були як боги, а боги ж не хворіють, не страждають, не вмирають.

Євгенія Гінзбурґ, яка чимало років провела в сибірських таборах, у своїй книжці «Крутий маршрут» пише, що коли Сталін помер, людей наче паралізувало, вони були шоковані. Запитували, як таке може бути. Ніхто не смів нічого сказати. По радіо передавали тільки духовну музику – твори Баха. «Упродовж тридцяти років мільйони людей помирали за наказом Сталіна. А за чиїм наказом помер тепер сам Сталін?» – іронічно запитує Євгенія Гінзбурґ.

Але ніхто з нас не бог, і тому хвороби, рани, образи, гріхи, смерть поневолюють наше життя. Просімо про довіру до Ісуса як до Лікаря. Ми відкриваємо рани тільки перед тим, у кому впевнені, що він зуміє їх полікувати. Ісус – найкращий лікар.

Наші рани – це місце зустрічі з Ісусом

Ревна молитва дозволяє докладніше пізнати себе, але те, що ми пізнаємо, вдивляючись у наше життя, може бути важким. Захоплення собою в площині духовного життя завжди підозріле. У духовному житті, особливо на його початках, пізнаючи себе, ми зазвичай переживаємо розчарування, і то болюче.

Але саме це розчарування може допомогти будувати близькі взаємини з Ісусом. Якщо ми допустимо Його до себе, Він заповнить Своєю Божою любов’ю нашу порожнечу серця і наше розчарування собою. Наші гріхи й немочі Ісус хоче зробити болісною нагодою для побудови наших близьких взаємин із Ним.

Коли в задушевних справах ми відкриваємося ближнім, то це завжди пов’язане з ризиком, адже наражаємося на нерозуміння, брак співчуття, байдужість, одним словом, на додаткові зранення. Ніщо так не болить, як зрада друга, зрада батька, матері, яким ми довірилися.

Зрада людини, яку ми любимо, полягає у використанні проти нас всього того, що ми довірили їй у дружній довірі. Юда так глибоко зранив Учителя саме тому, що близькі взаємини, які побудував з ним Господь, він використав проти Нього. Скільки болю в словах Ісуса: «Чи оце поцілунком ти, Юдо, видаєш Сина Людського?» (Лк. 22:48).

Ісус не відповів зрадою на зраду. Він намагається підтримати атмосферу близькости у взаєминах з Юдою попри його зраду. Він каже йому: друже (див. Мт. 26:50). Те, що є нашою кривдою, раною, упокоренням, нікому невідомим гріхом, ми можемо вчинити «місцем» зустрічі з Другом, з Ісусом.

Завдяки Ісусові можемо подолати наші побоювання за себе, за наш внутрішній сором, за наше упокорення, відчуття провини і образи. Ісус лікує, зцілює, скріплює, розраджує. Він примиряє нас із Собою та з ближніми, дарує мир. Завдяки Ісусові внутрішній сором через наші гріхи перестає нас принижувати. Ми повинні соромитися гріхів, а не свого життя. Ми повинні соромитися моральної деградації, але не самих себе, не Ісуса і Його Божої любови.

Не тільки переживання власної слабкости й немочі може стати місцем переживання близьких взаємин з Господом. Також гріхи і страждання наших близьких ми можемо «використати» як болісну нагоду, аби будувати з Ісусом ще тісніший і ближчий зв’язок. Нас торкається і болить не лише наша духовна вбогість і пониження, але й духовна вбогість та страждання інших людей. Саме цей біль ми можемо жертвувати Ісусові. Поділ і розкол Церкви, скандали і зганьблення духовних осіб – це глибокі рани на Містичному Тілі Христа, яким є Церква. Ісус прагне, щоб вони стали для нас нагодою будувати близькі відносини з Ним.

Прийміть, споживайте, це тіло Моє

У Євхаристії Ісус запрошує до таких близьких відносин, які Він нав’язав зі Своїми апостолами: Петром, Іваном, Яковом, Хомою та іншими. І нам дозволяє вкласти палець у рани Його рук і ніг, а також цілу руку – у рану в Його боці.

Мало того, Він запрошує нас споживати Його Тіло й пити Його Кров. Даючи нам Своє Тіло під видом хліба як поживу, а Свою Кров під видом вина як пиття, Ісус творить атмосферу близькости, яка можлива тільки між Богом і людиною. Адже тільки втілений Бог може сказати: «Прийміть, споживайте, це тіло Моє» (Мт. 26:26).

Дякуймо Ісусові за запрошення до тісних, близьких, приятельських взаємин із Ним. Просімо, аби ми могли усвідомити, що така атмосфера близькости можлива вже тепер. Ми не мусимо робити якусь революцію в нашому житті, щоб ця близька зустріч з Христом стала можливою. Достатньо вже тепер, сьогодні цілковито довіритися Йому. А якщо ми постійно будемо вірні Ісусові, то наше життя поступово змінюватиметься. Біля Божого Серця учитимемося більшої терплячости до себе і до ближніх, співчуття, розуміння.

Аби побудувати тісні взаємини з Ісусом, достатньо щирим і розкаяним серцем відповісти нашою відкритістю на Його відкритість, нашою довірою на Його довіру, нашою жертовністю на Його жертовність.

У нашій теперішній молитві прагнімо великодушним серцем довіритися Ісусові, відмовляючи Молитву особистої посвяти Найсвятішому Серцю Ісуса разом з французькою містичкою Маргаритою Марією Алякок:

«Віддаю і посвячую Твоєму Найсвятішому Серцю мою особу і все моє життя, аби відтепер вшановувати, прославляти і любити Твоє Серце, заради нас проколоте списом на Хресті.

Рішуче постановляю цілковито належати Тобі і робити все з любови до Тебе, відрікаючись від Того, що Тобі в мені не подобається.

Боже Серце Ісуса, будь моєю любов’ю і дорогою мого життя. […] Серце, сповнене милосердя, рятуй мене від нападу злих сил, від моєї гріховности і слабкости, бо на Твою нескінченну доброту я покладаю усю мою довіру і надію на святість.

Серце, сповнене любови, пригорни мене до себе і вчини так, щоб я пізнав Отця. Нехай Твоя любов – щедрий дар Святого Духа – так глибоко проникне в моє серце, щоб я завжди пам’ятав про Тебе і вірно наслідував Тебе».

Попередній запис

7) Близькі відносини з Ісусом

Наступний запис

9) Однодушно перебували на молитві