До цього часу в наших викладах – проповідях на тему «Єство Живого Бога і атрибути Його характеру» ми розглядали атрибути Живого Бога, тобто прикмети якості, які характеризують Його істоту. Ці атрибути не є вибрані Богом.
Бог – вічний, і Він не створив для Себе такої властивости, як: Бог у трьох Особах, Вічний, Всюдиприсутній, Всезнаючий, Всемогутній. Але Бог, як Особа, має також моральні атрибути, як, наприклад: любов, святість, вірність, справедливість та інші.
Любов – як моральний атрибут Бога
Бог є особою і тому має моральні атрибути Свого досконалого, святого характеру. Але перед тим, як розглядати моральні атрибути Бога, вияснимо, що значить бути моральним. Наприклад, як людина може бути моральною і що вона потребує для цього?
По-перше, людина мусить мати можливість думати, тобто мати розумові здібності.
По-друге, особа має почуття.
По-третє, особа має волю, з допомогою якої рішає, при чому її рішення має бути вільне, а не примусове.
У країнах, де немає свободи, а панує диктаторська система правління, нищиться особовість людини, бо там людина не має права вибору, там змушують людину до тих норм, які накинені правлячою диктаторською верхівкою. А коли особа думає, розуміє і хоче зробити рішення згідно з своїм переконанням, таку особу в такій системі правління інкримінують і дуже часто стараються знищити. Отож, моральну силу людини може формувати вплив, але ніколи якась примусова зовнішня сила.
Щоб бути моральним, треба вміти розпізнавати й розрізняти, що є добро, і що є зло. Святе Письмо цей критерій називає «світлом». Мати світло Боже, це значить знати, що є добро, і що є зло; що є правда і що є гріх.
Бог у Своїм Слові об’являє людині це світло. Хто його приймає, таку особу Бог освітлює, зокрема її розум, почуття і волю.
Перше, ніж розглядати любов, як моральний атрибут Божого характеру, потрібно підкреслити, що Бог є Особа. Що Бог є Особою, ми вже говорили в попередніх лекціях і особливо в лекції на тему: «Бог в трьох Особах». Але для повторення підкреслимо ще раз, що Бог Особа.
Бог каже людям: «Прийдіть, і будемо правуватися» (тобто розмовляти) (Ісаї 1:18). Як Особа, Бог думає, міркує, розмовляє. Не було б сенсу, коли б Ісус Христос помер за якусь мурашку. Він страждав і помер за спасіння людей, бож людина створена за Божою подобою, тобто між Богом і людиною є споріднення.
Бог має почуття. У Книзі пророка Захарії (1:15) читаємо: «І гнівом великим Я гніваюся на ті спокійні народи, на яких Я мало гнівався, а вони допомогли злому». З цього місця Святого Письма бачимо, що Бог може гніватися, так само як Він може й радіти. У Книзі пророка Софонії (3:17) написано: «Він (тобто Бог) у радості буде втішатись тобою, обновить любов Свою, зо співом втішатися буде тобою!».
Ми є споріднені з Богом тому, що Він є Особа і кожний з нас є особою. Тому Він може взаємнитися з нами, розмовляти. Це – властиво основа Євангелії. Великий, Всемогутній Бог, що створив і держить всесвіт, може прийти до нас особисто і розмовляти з нами. Він є Дух, і тому може безпосередньо говорити зі мною, бо я є особою, яка має дух.
Можна було б ще багато навести прикладів властивостей, які характеризують Бога, як Особу, але перейдемо тепер до теми лекції.
Отож, любов є одним із головних моральних атрибутів Божого характеру. Любов – це моральна властивість Бога. Бог свідомий того, що Він любить, і це Він робить добровільно. У 1-му Посланні апостола Івана (4:8 і 16) читаємо, що «Бог є любов». Це властиво фундаментальний атрибут Божого характеру.
Бог є любов – це є Його ціль, Його мотив, Його доброзичливість. Божа любов є добровільною любов’ю. Бог Сам її вибрав. Він бажає керуватися та діяти нею і наполегливо бажає перебувати в цій любові. Любов добровільно бажає виконувати всі обов’язки, які ми розуміємо. Любов є безпартійна, всебічна. Божа любов – це бажання бути розумним і жити згідно з тим, що є добре і правдиве. Мати Божу любов, це значить, що Бог у нашому житті стоїть на першому місці, що ми повинні любити ближнього як самого себе.
Бог Сам додержується тих принципів, які подає нам, – так навчає Боже Слово. Прочитаймо Послання до Ефесян (5:1,2): «Отже, будьте наслідувачами Богові, як улюблені діти, і поводьтеся в любові, як і Христос полюбив вас, і видав за нас Самого Себе, як дар і жертву Богові на приємні пахощі». Так, що Бог Свої дії мотивує любов’ю.
В Євангелії від Івана (3:16) читаємо про ці чудові слова вияву Божої любови до людини. Цей вірш повинен знати напам’ять кожен віруючий: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого, щоб кожен, хто вірує в Нього, не згинув, але мав життя вічне».
Бог Сам полюбив людину. Все, що існує є виявом Божої любови, тому й ми Його любимо і величаємо. Цар Давид у Псалмі 86:5 викликує: «Ти, Господи, добрий і вибачливий, і многомилостивий для всіх, хто кличе до Тебе!». У Книзі Виходу (34:6) написано: «Господь, Господь, Бог милосердний, і милостивий, довготерпеливий, і многомилостивий та правдивий…»
А чи згадується в Біблії, що Божий Син, Ісус Христос, так само як Бог Отець, є любов, а також, чи має цей атрибут любови Святий Дух?
Про вияв любови Бога Отця ми наводили приклад із Євангелії від Івана (3:16), де написано: «Так бо Бог полюбив світ, що дав Сина Свого Однородженого». У цій самій Євангелії від Івана (15:9) написано про вияв любови Божого Сина Ісуса Христа: «Як Отець полюбив Мене, так і Я полюбив вас. Перебувайте в любові Моїй!»
Читаючи чотири Євангелії, на кожному місці зауважуємо велику любов Ісуса Христа до людини. Як часто осуджували фарисеї Ісуса Христа за Його любов і увагу до грішників, до загублених, неморальних людей. Христос бачив не тільки зовнішній вигляд і обставини, в яких живе людина, Він бачив також її серце і бажання, що глибоко були заховані в людині.
Сама по собі людина не могла тоді, як не може й тепер, піднятися з болота гріха, і тому Христос допомагає їй. Візьміть приклад із притчі про «Отця і марнотратного сина». Хіба ж це не приклад великої Божої любови? І, власне, Христос каже, що так само, як Отець Небесний любить Його, такою ж любов’ю і Христос полюбив нас.
Дух Святий також любить – це головний моральний атрибут третьої Особи Святої Трійці. У Посланні до Римлян (15:30) читаємо: «Благаю ж вас, браття, Господом нашим Ісусом Христом і любов’ю Духа, помагайте мені в молитвах за мене до Бога». Тут бачимо, що апостол благає любов’ю Духа. Дух Святий виконує труд любови.
Із усього сказаного про Божу любов можна зробити висновок, що Божа любов є не тільки почуттям, а й дією, яка виявляється в учинках.
Чи написано в Біблії, що Бог і тепер любить нас і доказує нам Свою любов? У Посланні до Римлян (5:8) написано: «А Бог доводить Свою любов до нас тим, що Христос умер за нас, коли ми були ще грішниками». Чи не зауважили ви тут, що дієслово «доводить» ужито в теперішньому часі? Бог тепер спасає людей через жертву Ісуса Христа, Бог і тепер прощає, відновлює життя, зціляє хворих, наповнює Духом Святим і виконує Свою працю на землі. А проповідь Божого Слова усім народам, поширення Доброї Новини спасіння це виключно праця Божої любови.
У 1-му Посланні апостола Івана (4:16) читаємо: «Ми познали й увірували в ту любов, що Бог її має до нас». Зауважте, тут написано, що Бог її має тепер, не тільки колись її мав. Читаємо далі: «…Бог є любов, і хто пробуває в любові, пробуває той в Бозі, і в нім Бог пробуває!». Інакше кажучи, неможливо стати дитиною Божою без любови, бо хто не любить, той ще не пізнав Бога.
Чи виділяє Біблія якісь спеціяльні об’єкти Божої любови, що їх саме Бог любить?
По-перше, Бог любить Свого Сина. Ісус Христос є об’єктом вічної Божої любови.
В Євангелії від Матвія (3:17) написано, як Бог з неба проговорив під час охрещення Ісуса Христа в Йордані: «Це Син Мій Улюблений, що Його Я вподобав!». А ще цей голос проговорив ці самі слова під час переображення Ісуса Христа на горі. Також про любов Бога Отця до Свого Сина свідчить Сам Ісус Христос у молитві до Отця, кажучи «…бо Ти полюбив Мене перше закладин світу» (Ів. 17:24).
По-друге, Бог любить тих, хто є з’єднаний з Його Сином вірою й любов’ю. Про це читаємо в Євангелії від Івана 16:27.
Христос каже: «…бо Отець любить Сам вас за те, що ви полюбили Мене та й увірували, що Я вийшов від Бога».
По-третє, Бог любить цей світ і всіх грішників. Бог не любить гріха, але грішників любить і бажає їх спасти. Вже два рази згадували ми в цій лекції слова, записані в Євангелії від Івана 3:16, що Бог так полюбив цей світ, що віддав Свого Однородженого Сина. Віддав для чого? Щоб спасти тих, хто увірує в Нього.
У 1-му Посланні до Тимофія (2:3,4) читаємо: «Бо це добре й приємне Спасителеві нашому Богові, що хоче, щоб усі люди спаслися, і прийшли до пізнання правди». А в 2-му Посланні апостола Петра (3:9) читаємо: Бог «вам довготерпить, бо не хоче, щоб хто загинув, але щоб усі навернулися до каяття».
Христос не раз говорив у Своїх притчах про Божу любов до грішників. Христос вживав прикладів із щоденного життя, щоб показати ясно і щоб кожний міг зрозуміти Божий характер і Його бажання. Отож, в одній із притч про загублену вівцю (Луки 15) Христос каже: «На небі радітимуть більш за одного грішника, що кається, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох праведників, що не потребують покаяння!…»
Любі приятелі, коли ви ще не оцінили Божої любови до вас, коли ще не усвідомили, що є грішниками перед святим, люблячим Богом, то Слово Боже до вас каже: «Любов Божа до нас з’явилася тим, що Бог Сина Свого Однородженого послав у світ, щоб ми через Нього жили. Не в тому любов, що ми полюбили Бога, а що Він полюбив нас, і послав Свого Сина вблаганням за наші гріхи» (1Ів.4:9-10).
Коли ви знехтуєте, не приймете цієї любови – спасіння, звершеного для вас Спасителем, то залишитеся відповідальні, бо це ваш вибір. Нехай Господь допоможе вам вибрати найкраще.