«Ніколи не слід виділяти однієї дитини з-поміж інших» (ТАЛМУД)
Батькові належить особлива роль гаранта однакового й справедливого трактування всіх дітей. Виділення однієї дитини – це завжди кривда для всіх: і для того, кого виділяють, бо його підлабузницька любов батьків зазвичай псує; і для його братів та сестер, яким здається, що до них ставляться несправедливо чи навіть позбавляють їх любови.
Діти дуже чутливі до несправедливості, а тому уважно стежать за тим, чи батьки однаково й справедливо ставляться до них. Якщо помічають найменші ознаки нерівності, неоднакового трактування, сприймають це як особисту кривду й дуже болісно переживають. «Ніколи не слід виділяти однієї дитини з-поміж інших, – радить нам Талмуд. – Яків дав Йосипові на два лікті матерії на шати більше, ніж іншим синам, а це викликало в них заздрість, і справа поточилася так, як поточилася, а наші батьки пішли до Єгипту».
Наслідки неоднакового ставлення батьків зазвичай переслідують дітей упродовж усього життя. Чимало уже дорослих чоловіків і жінок не можуть налагодити щирих, відкритих і приязних стосунків з братами й сестрами, бо не здатні забути про їх неоднакове, а отже, несправедливе трактування батьками в дитинстві. Старі образи на тих, до кого ставилися ліпше, немов незагоєні, кровоточиві рани, постійно нагадують про себе.
Перша дитина, яка звикла, що все життя родини крутиться лише навколо неї, народження молодшого приятеля нерідко сприймає як певну загрозу. Деяким дітям така ситуація взагалі завдає травми. Перша дитина поступово мусить погодитися з фактом, що відтепер ділитиме любов, зацікавлення, ніжність матері й батька з молодшим братиком чи сестричкою. Коли мама піклується про молодшу дитину, бо вона вимагає особливої уваги, батько має шанс налагодити тісніший зв’язок зі своїм первістком – сином чи донькою. Разом також можуть спробувати зблизитися з меншою дитинкою, дбаючи та піклуючись про неї. У такий спосіб діти з раннього віку вчитимуться ділитися зі слабшими від себе тим, що самі дістають як дар.