Як дисциплінувати
Церковне дисциплінування має здійснюватись колегіально через лідерів (старійшин) місцевої церкви. Це вбереже від упередженого ставлення до вчинків чи необачних рішень, які не базуються на біблійних способах дисциплінування (Євр. 13:17).
Дисциплінування має базуватися на фактичній інформації. Плітки, чутки і тому подібне не є підставою для дисциплінування. Дисциплінарні дії без абсолютної істини можуть зашкодити місцевому зібранню (2Кор. 13:1).
Дисциплінарні міри повинні бути оголошені усій церкві, особливо коли когось слід уникати. Докоряти потрібно при людях, щоб Божий страх був у всіх. Треба пильнувати, щоб не докоряти перед усіма передчасно, тим самим відсікаючи людині шлях до відновлення (1Тим. 5:20).
Звинувачення проти лідера повинно прийматися лише за наявності беззаперечних фактів, щоб воно не зашкодило несправедливо його служінню (1Тим. 5:19).
Причини для церковного дисциплінування
Люди не завжди знають як поводитись у церкві. Церковне дисциплінування укріпляє церкву і допомагає її членам зростати в Господі (1Тим. 3:15).
Чистота або святість людей надзвичайно важлива для Бога. Його заклик бути святими, остерігатися гріха і жити так, щоб через наше праведне життя люди прославляли Бога, – все це вимагає дисциплінованого життя (Мт. 5:16; 1Пет. 1:16; 2Пет. 3:11-14)
Слід усунути шкідливий вплив непослуху, безладу, непокірності, поділення, щоб церква функціонувала в тих чеснотах і тій силі, які Бог передбачив для неї (1Кор. 5:6-7).
Історичне нехтування дисципліною не має змушувати нас відкидати цю сферу церковного життя. У дійсності, церковне дисциплінування має бути відновлене, якщо церква хоче функціонувати в призначеній для неї силі. Суд починається з дому Божого і церква має взяти на себе цю свою відповідальність (1Пет. 4:17).
Відлучення від церкви ніколи не має здійснюватись за перший скоєний гріх. Відлучення від церкви має відбуватись лише тоді, коли людина відмовляється покаятись і, врешті, постає проти влади, – безпосередньої Божої влади та влади, яка делегована Богом (1Сам. 15:23).
Сила церковного дисциплінування
Церковне дисциплінування – це рішуча дія, призначена для використання всією християнською общиною. Тому її ніколи не можна сприймати легковажно (Гал. 6:1). Коли особа відкидає церковне дисциплінування і відмовляється виправлятись, вона бунтує. Церква зобов’язана вжити відповідні заходи для відновлення особи і подолання бунту (1Кор. 5:6-8).
Церква, як єдине спільне тіло, є храмом Божим. І, звичайно, Бог вживає заходів проти тих, хто відмовляється шанувати Його Храм (1Кор. 3:16-17).
Дисциплінарна міра – це обмеження спілкування, але ні в якому разі не розрив стосунків людини з Ісусом. Церква відповідальна за спілкування, а Господь відповідальний за стосунки. Навіть відлучення від церкви не руйнує стосунків людини з Богом. Коли людину обмежують у спілкуванні чи то частково (уникання), чи то повністю (відлучення), Господь продовжує діяти в житті цієї людини Своїм Духом (Фил. 1:6).
Питання спасіння людини не вирішується церковним дисциплінуванням. Церква не має ні права, ні відповідальності, щоб судити про стосунки людини з Богом. Це питання є лише між Богом і людиною на основі пролитої крові Ісуса Христа. Обов’язком церкви є підтримувати людей, які є присвячені процесу відновлення (Євр. 6:4-6).
ВИСНОВОК
Дисциплінування є необхідною частиною християнського життя. Воно формує силу і благочестя. Воно має бути особистим через послух Ісусу Христу. Воно також має бути спільним, що буде вести Церкву до чистоти і святості перед Богом.
Коли люди не відповідають послухом Ісусу, Господь карає чи виправляє їхню поведінку. Однак у випадках, де люди не можуть чи відмовляються пристосуватися до Божого порядку, церква має дисциплінувати. Коли місцева церква не робить цього, вона стає співучасником того гріха, який вона не виправляє.
Бог бажає, щоб Його Церква була чистою. Коли певна особа коїть гріх, Церква повинна бути готова відновити цю людину до побожного стану. Але це не має бути свавілля.
Церковна дисципліна повинна впроваджуватись з лагідним духом і щирою любов’ю до людини. Якщо цього немає, то неминучі шкода і поділення.
Історичне нехтування питанням дисципліни не є оправданням для того, щоб відмовлятися від дисциплінування в церкві.
Більше того, саме це грубе нехтування зі сторони історичної церкви спричинило до того, що церковне дисциплінування опинилося в такому плачевному стані. Треба звернути пильну увагу на цю сферу церковного життя в процесі відновлення того, що Господь задумав для чистоти і сили Його народу.
КІНЕЦЬ