Йосип – людина, яка зрозуміла, що Бог не помиляється
Після такого переконливого зізнання Юди Йосип уже не міг стримуватися. Він велів усім єгиптянам вийти з кімнати, щоб відкритися братам наодинці. Йосип плакав так голосно, що ці ридання прощення та примирення було чути навіть у домі фараона. «Я – Йосип… Чи живий ще мій батько?… І не могли його браття йому відповісти, бо вони налякались його…» (Буття 45:3).
Ще раз повторивши, хто він, Йосип попросив братів підійти ближче. За мить він уже був в обіймах Веніяміна, а потім взявся обіймати Рувима та, звісно ж, Юду. Почувши, що Йосип заговорив із ними їхньою мовою, брати згадали минуле. Важко передати, наскільки емоційною була ця сцена.
Зрозуміло, брати прийшли в захват, але також і злякалися. У руках Йосипа була величезна влада, і він вочевидь не забув, що вони з ним зробили. Йосип зрозумів, що повинен розсіяти їхні страхи. «А тепер не сумуйте, і нехай не буде жалю в ваших очах, що ви продали мене сюди, бо то Бог послав мене перед вами для виживлення» (вірш 5).
Тут ми бачимо прекрасний прообраз того, як це буде, коли Христос явить Себе Своїм братам-євреям у прийдешньому дні відновлення. Події другого пришестя Христа описує пророк Захарія: «А на Давидів дім та на єрусалимського мешканця Я виллю Духа милости та молитви. І будуть дивитись на Мене, Кого прокололи, і будуть за Ним голосити, як голоситься за одинцем, і гірко заплачуть за Ним, як плачуть за первенцем» (Захарія 12:10).
Ми можемо уявити собі, що Христос скаже: «Я ваш Брат Ісус, Якого ви розіп’яли. Але не картайте себе, бо Бог послав Мене перед вами».
Тепер Йосип міг побачити загальну картину. Його сон збувся в точній відповідності з тим, як показав Бог. Господь був з Йосипом як в ямі, так і в палаці. Він підтримував його як у приниженні, так і в піднесенні.
Якби ми могли запитати в Йосипа, чого навчили його минулі двадцять два роки, то він сказав би нам, що Божі мрії не завжди легко прийняти. Кожен, хто думає, що Божа воля комфортна, не розуміє божественного промислу. Посеред Божої волі, у самому центрі Його задуму на нас можуть чекати скорботи та конфлікти.
Йосип дізнався, що Божа мрія нерідко передбачає багато сліз. Відкидання, насильство, самотність і неправдиві звинувачення завдають глибоких ран. І ось Йосип знову плакав – і не тільки від радості примирення, а й також через похмурі спогади, що швидко спливли на поверхню, коли він дивився в обличчя братів. У Божій волі часи спокою перемежовуються з часами плачу. Щоб наша мрія викристалізувалася та здійснилася, потрібно й те й інше.
Ще Йосип дізнався, що маленька мрія може привести до величезного благословення. Він навіть не здогадувався, що його сон матиме такі наслідки. Як ми побачимо в наступному розділі, сон Йосипа вплинув на весь світ того часу. Всю значущість однієї маленької мрії не може побачити ніхто, крім Бога.
Усі ми опинялися в обставинах, які в той момент здавалися нам малозначущими, але згодом призвели до масштабних наслідків. Ми не передбачаємо ті величезні проблеми, які може створити лише один гріх. Точно так само ми не бачимо ті великі благословення, які здатний принести єдиний праведний вчинок.
Можливо, ви думаєте, що Бог привів вас на планету Земля, щоб ви стали лікарем, медсестрою або місіонером. Хоча Він справді міг обрати для вас ту чи іншу професію, вона не обов’язково буде тією справою, плоди якої виявляться найбільш довготривалими. З Божого погляду, найважливішим моментом вашого життя може стати якийсь холодний вечір четверга, коли ви поділитеся Євангелієм із самотньою молодою матір’ю, яка вже зневірилася отримати допомогу для своєї сім’ї. Завдяки вашій любові та свідченню вона увірує в Христа, а її діти врешті-решт отримають спасіння, і один з них стане видатним місіонером.
З цієї причини жоден християнин не повинен думати, що живе даремно. Жодна чашка холодної води, подана в ім’я Господнє, не залишиться непоміченою. Вірність у малому дуже важлива для Бога. Одна маленька мрія може сколихнути цілу країну, бо тільки Богу відомо, як переплітаються події в людській історії, створюючи ефект доміно.
Ось чому ніхто, крім Нього, не знає, хто з людей насправді є успішним. Лише Бог може розпізнати натхненників та ініціаторів змін, оскільки лише Йому відомо, як взаємопов’язані події. «Блаженні ті мертві, хто з цього часу вмирає в Господі! Так, каже Дух, вони від праць своїх заспокояться, бо їхні діла йдуть за ними слідом.» (Об’явлення 14:13). Ці діла йдуть за ними не просто в могилу, а у вічність.
Більшість із нас помре, не побачивши наслідків своєї вірності, виявленої в справах. Навіть Йосип не міг передбачити, як перебування його сім’ї в Єгипті вплине на історію спасіння людства. Його мрія виявилася куди більшою, ніж він собі уявляв, а в майбутньому вона стала ще масштабнішою. Нам потрібно змиритися з тим, що всі ми помремо у вірі, так і не побачивши загальної картини.
Напевно, саме тому ми постанемо на судилище Христове не в момент смерті, а після Його Другого пришестя. Можливо, причина в тому, що наслідки нашого життя відразу після його закінчення ще не отримали шансу відкритися. Вплив благочестивої людини триває в прийдешніх поколіннях і, зрештою, у вічності.
Одна маленька мрія в руках великого Бога надовго переживе себе.