Усе це зовсім не означає, що християнську віру можна довести від А до Я як математичну теорему. З нею є так само, як із дитиною, яка вилізла на мур, і яку батько просить стрибнути йому на руки: докази любови, які вона вже отримала, дають їй змогу бути певною, що батько її зловить, однак, важко довести це за допомогою суто логічного міркування. Дитина повинна також «стрибнути», а це ризик.
Так само і з тобою: якщо добре придивишся, то врешті-решт помітиш, що Господь дає тобі знаки Своєї присутности, щоб ти міг повірити в Нього. Проте твій остаточний «амінь» надалі залишається ризиком, тим стрибком, який треба здійснити, адже ти віддаєшся усім своїм життям, ти не можеш усе перевірити чи довести, а також не знаєш, якими шляхами Господь поведе тебе. Саме на такий ризик пішов Авраам, коли Господь попросив його усе залишити, щоб піти туди, куди Він його поведе.
Інакше кажучи,
Доки ти намагатимешся перевірити усе, що стосується віри, перед тим, як самому повірити, то це означатиме, що ще її не маєш; зрештою, якби тобі вдалося усе зрозуміти, то в чомусь все одно була б помилка: у будь-якому разі, тайна Бога та Його плану надто багата й надто глибока, щоб ти її повністю «перевірив».
Доки ти вважатимеш, що з’єднався із Христом, водночас приймаючи від Нього лише те, що тобі підходить (Ісуса, але не якесь Його слово; Євангеліє, але не Церкву; Церкву, але не якесь із її вчень тощо), не матимеш повноти віри: ти приймаєш Господа не таким, яким Він Себе дає, а таким, яким ти Його собі уявляєш, навіть таким, яким ти Його спотворюєш, щоб Він «влаштовував тебе». Ти опираєшся не на Нього і на Його дари, а надалі тільки на себе.
Тому в слові «Амінь» твоєї віри існує правдиве навернення твого розуму, ти приймаєш певні дані насамперед не тому, що ти їх перевірив чи зрозумів, але, навіть якщо ти іноді їх не розумієш, тому, що вони походять від Ісуса, Якому ти усього себе дав раз і назавжди. Будучи далеко неабсурдною й дитинною, така поведінка ґрунтується на тому, що Ісус, через те, що Він є і що робить у тобі й навколо тебе, виявляє Себе особисто гідним віри, навіть у найбільшій темряві.
Цілком природно розпочинати пошук віри із намагання перевірити за допомогою власного судження, чи Христові і Його Церкві можна вірити. Але настає час, коли вже не може бути безконечних перевірок: той, хто хотів би перевірити усе, що стосується його коханої перед тим, як узяти її за дружину, витратить на це все своє життя і ніколи не відчує радости від дару довіряти самому собі. Отож, настає момент, коли ти повинен запитати себе: «Чи я зроблю стрибок, чи ні? Чи наполегливо опиратимусь тільки на власне судження, чи промовлю «Амінь», який віддасть мене слову правди і живої Любови Господа?»
Той, хто відмовляється піти на ризик, щоб із довірою віддатися Господу, без сумніву, вважає, що живе в більшій безпеці; насправді він іде на незмірно більший ризик, замикаючись у тісноті своїх поглядів, свого серця і незадовільних моментів щастя, які з цього випливають. Ідучи на ризик повноти слова «Амінь», яке ти говориш Господу, ти віддаєш Йому все, що маєш у житті: свій розум, свою здатність любити, своє щастя; але робиш це для того, щоб вони наповнилися самим Господом у міру Його власної мудрости, Його серця, Його нескінченної радости. Це – наповнення, яке Господь невидимо здійснив у тобі в момент хрещення, численні плоди якого ти можеш відчути вже в цьому житті, а неймовірну велич якого відкриєш, коли твої очі з любов’ю споглядатимуть Його у вічності.
І наостанок, не забувай, що якщо тобі ще належить зробити цей стрибок віри, то ти не робитимеш його сам: яким би це не було способом, саме Господь приведе тебе до нього (див. Ів. 6:44), або раптово, або поступово й лагідно, або через твій розум, приведений назустріч правді, або через твоє серце, якого Він діткнеться Своєю любов’ю.