Не буду приховувати, що запитання з вашого останнього листа мене дещо стурбувало: «Коли нічого не робиш у молитві, то як можна визначити, що це добре, що Господь цього бажає?» Я відповім вам: воля Божа ніколи не є такою, щоб ми нічого не робили в молитві, бо кожна справжня молитва є головним чином активною. Але, оскільки ви зазвичай не ставите непродуманих запитань, я поміркував над тим, яким міг би бути точний зміст вашого запитання. Скажете мені, чи я правильно зрозумів.
Трапляється так, що ми перебуваємо в молитві, не будучи там. Через кілька хвилин з подивом помічаємо, що стоїмо навколішки, що діяльність духа в нас не переривалася. Внутрішній фільм продовжував «крутитись». Иншим разом, після гарного початку, дивуємось, що думаємо про що завгодно, тільки не про молитву, тоді як дух витає в солодкій летаргії. Чи на такий стан душі ви натякали? Якщо так (хоча я не думаю), тоді очевидно, що потрібно зібратися, привести свій дух до Бога, пошукати думку про віру, щоб зафіксуватися в ній, вправлятися в тому, щоб любити.
Гадаю радше, що ваше запитання виявляє ті моменти, коли в молитві відсутнім стає намір роздумувати на визначену тему або ж провести чіткий акт поклоніння, прослави, любови; коли охоче задовольняємось непорушністю і внутрішньою тишею, до яких почуваємось схильними. Але занепокоєння заважає зосередитись на цьому без останку: чи це є справжня молитва?
Ось моя порада: якщо маєте враження, що внутрішня тиша є «справжніша», реальніша, глибше заторкує вас, аніж слова, тоді без вагань обирайте тишу. І передусім відкиньте спокусу вважати себе через це неактивним: у найбільшій глибині вашого єства йде тонка, ретельна діяльність, дуже чиста, непомітна – бо дуже духовна.
Це спрямування до Бога вашого глибинного єства, діяльність значно реальніша і правдивіша, аніж кипіння чутливости чи уяви, аніж найпіднесеніші думки чи почуття. Вона є божественна, народжена у вас Господнім Духом. Ці моменти наповненої тиші (бо буває ще тиша порожня) – найкращі моменти молитви.
Але – увага! – не намагайтесь їх викликати. Не вам належить вводити в цей стан свою душу чи утримувати її там. Це справа благодаті. Також, якщо ви не знаходите в собі цієї схильности до тиші, то просто поверніться до своєї колишньої форми молитви: думайте про Бога, розмовляйте з Ним, любіть Його, приносіть себе в дар. Але будьте готові полишити всю цю діяльність, щойно Святий Дух запросить вас знову до тиші.