Напевно не мушу нікому пояснювати, що таке тюрма. Знаємо, що це місце, в якому люди проводять час, визначений рішенням суду за скоєний злочин. Існування в’язниць підтверджує правду, що найбільша кара для людини – це втрата свободи. Засуджений мусить звузити своє життя до визначеного простору та обмеженого поля інтересів. Забрати свободу людини – це, мабуть, найважча кара.
Існують, однак, також інші в’язниці, де свободу втрачаємо нашим особистим рішенням. Можемо бути ззовні свобідні, але всередині ми – немов в’язні. Ця наша внутрішня несвобода є великою перепоною в духовному зростанні.
У чому полягає це внутрішнє ув’язнення? Причин дуже багато. Спробуймо однак торкнутися найважливіших.
Те, що робить нас несвобідними, – це якесь боягузтво при здійснюванні своїх уяв. Причиною є чуття безпеки в місці і стані свого життя. Йти за сповненням своїх уяв, сну чи діяльности, яка нам видається доброю, означає ризикувати, що можемо щось втратити. А цього боїмося, хоч знаємо, що багато можемо й здобути. Таким чином ми ув’язненні, ми самі себе засудили.
Інша причина внутрішньої несвободи – та, коли зосередимось тільки на одній діяльності. Адже знаємо людей, для яких праця або якесь захоплення стали усім. Такі люди ув’язнили себе своєю діяльністю, і для них перестала існувати родина, друзі… вони не бажають пізнавати щось нове.
Розчарування також може вести до такого ув’язнення. Якщо в комусь розчаруємося, якщо нас хтось болісно зрадить, можемо ув’язнитись самі в собі тим, що перестанемо людям довіряти, не будемо хотіти будувати нових відносин. Будемо ув’язнені, хоч насправді вільні, у безпеці, але нещасні.
Мабуть остання причина, а, може, й перша, нашого внутрішнього ув’язнення – це гріх, який має дуже багато різновидів. Погляньте лише на того, хто піддався алкоголю. Такий чоловік вже не думає ні про що, ані не хоче нічого іншого – тільки алкоголь. Щасливий лише тоді, коли спожиє свій наркотик. Та чи дійсно він щасливий?!
* * *
Це внутрішнє ув’язнення, однак, має одну вигоду перед в’язницею для засуджених. Ключ від дверей – із внутрішньої сторони, і ми можемо, коли захочемо, звільнитися з цього ув’язнення. Скажете, що це не так просто. Так, але це може бути просто за умови, що будемо чуйні на дотики Божої благодати.
Якщо заглянемо до Святого Письма, знайдемо там приклади багатьох людей, які були внутрішньо ув’язнені. Таким був Закхей, оскільки дозволив путам зв’язати своє життя, а все ж таки, коли Христос напросився до його дому, зумів зі свого ув’язнення звільнитися.
Або, скажімо, апостол Матвій. Він, подібно до Закхея, був митником. Але коли його Христос покликав за Собою, зумів вийти з в’язниці, до якої сам себе засудив.
Або добрий розбійник на хресті. Погляд на терпіння Праведного дав йому силу уникнути кайданів гріха, які сам на себе наклав.
Христос дає нам багато нагод, щоб ми взяли ключ від дверей власного ув’язнення і звільнилися.
Погляньте на життєвий досвід християнського письменника, священика, монаха Ігнатія Леппу. Ще зовсім молодим вступив до комуністичної партії Франції і довгі роки в ній інтенсивно працював. Чимало терпких досвідів привело його до критичного обговорення філософських принципів комунізму. Зрозумів, що помилився. У душі його запанувала порожнеча. Одного вечора почав з нудьги читати якийсь роман, який його так захопив, що читав цілу ніч, поки його не дочитав до кінця. Цей роман називався “Куди йдеш, Господи” і написав його польський письменник Генрік Сенкевич. Це був той дотик Божої благодати, який Ігнатієві вказав новий шлях. Ігнатій почав студіювати все, що стосувалося християнства. Швидко і похапцем. Але тільки коли зустрівся з єзуїтським священиком, який присвятив йому свій час і протягом багатьох тижнів провадив його до Бога, щойно тоді дозрів цілком у вірі.
Є багато можливостей, як можна вибратися з внутрішнього ув’язнення, яке обмежує нашу свободу й коло нашої діяльности. Спробуймо в таких хвилинах бути уважними і чуйними на дотик Божої благодати, яка дасть нам сили для усунення усього, що обмежує нашу свободу. Якщо звільнимося з Божою поміччю, будемо спроможні зростати в духовному житті, зростати для Нього. Амінь.