9) Однодушно перебували на молитві

«Тоді вони повернулись до Єрусалиму з гори, що Оливною зветься, і що знаходиться поблизько Єрусалиму, на віддаль дороги суботнього дня. А прийшовши, увійшли вони в горницю, де й перебували: Петро та Іван, та Яків та Андрій, Пилип та Фома, Варфоломій та Матвій, Яків Алфеїв та Симон Зилот, та Юда Яковів. Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його» (Дії 1:12-14).

Учні Ісуса перебували разом на молитві

Хоч кожен з нас як у щоденній молитві, так і під час реколекцій перебуває з Богом сам «у глибині свого серця», індивідуально, однак ми живемо, працюємо, відпочиваємо в спільноті. На щодень ми поєднуємо дві реальності: особисте життя і життя в спільноті – сімейній, професійній, суспільній, священичій, чернечій. Ми поєднуємо «життя окремо» і «життя разом». Одне передбачає інше; одне підтримує інше.

Покликання до самотности в чернечому чи мирянському житті, як і винятково суворе й важке покликання пустельників, не є виявом байдужого відособлення себе від людей і світу, а навіть навпаки; людина, покликана до самотнього життя в Господі, віддає себе лише Йому, аби повніше й глибше бути в розпорядженні інших. Молитва заступництва і покути, яку ми підносимо на самоті перед Богом, це винятково важливий дар для Церкви і для всього світу. Містики часто наголошують, що світ рятує самотня молитва тих, які довіряють себе Господу і віддають себе винятково в Його руки.

Саме на самоті, на молитві ми робимо іспит совісти і питаємо, які наші стосунки з іншими.

  • Які ми будуємо з ними зв’язки?
  • Що насправді нас із ними єднає?
  • Що в наших відносинах є ознакою життя згідно з Євангелієм, а що йому суперечить?
  • Які труднощі й проблеми ми переживаємо в наших стосунках? Як долаємо їх?
  • Чи не відчуваємо ми образи на інших? Чи не маніпулюємо ними? Чи не використовуємо їх?
  • Чи не застосовуємо до них якусь, навіть найменшу, форму насильства, неповагу?

Наші «відверті» розмови з ближніми, з якими ми перебуваємо в конфлікті, бувають дуже ризиковані, якщо їм не передує щира розмова з Богом у самотності серця. Вони легко перетворюються на великий конфлікт, глибоке непорозуміння.

Наші спільноти руйнують взаємні звинувачення, суворі оцінки

Після Зіслання Святого Духа учні Ісуса проповідували Євангеліє і жили в спільноті. В Єрусалимі вони створили ідеальну спільноту, яка стане прототипом, взірцем для інших християнських спільнот. З першою спільнотою учнів Ісуса в Єрусалимі відтепер змагатимуться всі чергові спільноти в історії Церкви.

Просімо, аби наша щоденна молитва мала вирішальний вплив на наші відносини в спільноті, у сім’ї, у Церкві, у суспільстві. Нехай наші щоденні зустрічі з Ісусом ставлять перед нами питання:

  • Як ми допомагаємо один одному шукати Ісуса?
  • Чи даємо один одному свідчення?
  • Як підтримуємо один одного в моменти слабкости, пригнічення, невдачі?

Пізнання відносин у спільноті, у тій, в якій ми живемо, повинно відбуватися не так через аналіз, як через світло Святого Духа. Просімо, щоб сам Дух Правди утвердив і укріпив у нас все те, що добре і гарне є в сім’ї, спільноті, у наших дружніх стосунках, а водночас нехай нам вказує на труднощі і нез’ясовані моменти, які вимагають очищення, зцілення, пробачення.

Наші сімейні, священичі, чернечі спільноти часто руйнують взаємні звинувачення, взаємні суворі оцінки, осуд, марнослів’я, дрібні обмани, а іноді й невеликі наклепи. Просімо, щоб ми побачили спокусу суворого осуду, невпинного нарікання і невдоволення.

  • Кого я осуджую і з яких причин?
  • На кого невпинно нарікаю?
  • Щодо яких людей відчуваю відразу і ворожість?

Просімо, щоб ми пізнали, як сильно осудження ближніх закриває нас, як руйнує нашу взаємну любов. Однією з перших, але видимих і «відчутних» цілей нашої молитви повинні бути більш людські, а водночас більш євангельські взаємини з братами і сестрами.

Однодушно перебувати на молитві

«Вони всі однодушно були на невпинній молитві, із жінками, і з Марією, матір’ю Ісусовою, та з братами Його». Джерелом однодушности в спільноті учнів Ісуса є молитва, щоденне розважання над Божим Словом. Ми повинні побудувати хорошу спільноту учнів Ісуса на підвалинах молитви і розважання над Словом, а не тільки на основі спільних інтересів, природних потреб чи лише людських уподобань, симпатій та антипатій.

Боже Слово повинно бути базовою точкою відліку всіх наших людських зв’язків і взаємин. Воно запитує нас: якими повинні бути наші стосунки?

  • Як ми повинні розпізнавати і розв’язувати конфлікти і проблеми, що існують в сім’ї?
  • Як пробачити образи? Як примиритися з іншими?
  • Що зробити для людей, які потребують нашої допомоги, для убогих і хворих?

Без щоденного розважання над Божим Словом ми не відкриємося на інших, не побудуємо правдивої спільноти, сім’ї, духовенства, чернечого життя.

Члени спільноти Ісусових учнів повинні долати відмінності характерів, суто природних уподобань, національної, релігійної, політичної приналежности. Як люди віруючі, а тим більше як священики і богопосвячені особи, ми найгірше свідчимо про себе, коли вступаємо в конфлікти з політичних, національних, расових та інших причин. Усі проблеми у відносинах між людьми можна розв’язати шляхом зіставлення з Божим Словом.

Коли в наших розмовах і зустрічах бракує віри в Бога як Отця, Який любить усіх дітей однаковою любов’ю, тоді легко виникають взаємні непорозуміння, конфлікти, сварки, злість, ворожість, взаємне відігравання один на одному. Діялог у спільноті має шанс на успіх, якщо всі її члени звертаються до спільної площини: до заповіді любити Бога і ближнього та до розважання над Божим Словом.

Запитаймо себе: чи докладаємо ми зусилля, щоб просвітити словом Ісуса наше ставлення до братів і сестер, яких сам Бог ставить на дорозі нашого сімейного, священичого, чернечого чи суспільного життя?

Бог дарує благодать вірности усім Своїм учням

Кризи сім’ї, чернечого і священичого життя, без сумніву, пов’язані з суб’єктивізмом, індивідуалізмом, егоїзмом і спрямуванням життя на себе, з нехтуванням Бога та Його заповідей. Даруючи нам покликання до життя в сім’ї, у самотності, у чернечому чи священичому покликанні, Бог дає нам водночас благодать вірности і витривалости. Ми зобов’язані приймати її і втілювати в щоденне життя.

«І щоденно до Церкви Господь додавав тих, що спасалися» (Дії 2:47), – пише євангелист Лука. Хіба сьогодні Господь припинив дарувати покликання, примножувати учнів у Церкві, у священичій, чернечій спільноті? Адже це неможливо.

У всій Церкві підтверджується правда: зрілі сімейні, чернечі, священичі спільноти, живі, жертовні, творчі, великодушні, просякнуті духом Євхаристії, незважаючи на кризу, невпинно народжують нові покликання до сімейного, місіонерського, священичого і чернечого життя.

А ті сімейні, чернечі і священичі спільноти, які живуть конфліктами, в яких панує злість, малодушність, турботи про комфорт щоденного життя, не розвиваються, бо не притягують до себе нових членів. Бог безупинно кличе нових робітників на Свої жнива, але спільноти повинні до них відкритися, привабити їх правдивістю євангельського життя.

Як я молюся за ближніх

Видимим результатом нашої щоденної молитви повинна бути наша більша відкритість на ближніх: намагання їх зрозуміти, повага, допомога, співчуття, прощення, делікатність, самопосвята, милосердя, поступливість.

Прагнімо в нашій щоденній молитві часто дякувати за наших ближніх. Це Ісус збирає нас у наших сімейних, сусідських, суспільних, церковних, священичих спільнотах. Ми живемо поруч з близькими нам людьми з Його волі. Наші ближні – це Його дар.

Часто запитуймо себе: Чи я щодня молюся за своїх батьків, дітей, дружину, чоловіка, друзів, сусідів, священиків, парафіян, політиків… Чи підтримую своєю молитвою тих, яким прямо не можу надати допомогу – переслідуваних за віру, пригнічених воєнними конфліктами, убогістю, нещастям, принижених через расову, релігійну, національну, політичну приналежність?

Просімо, щоб завдяки щоденній молитві ми будували в наших сім’ях і спільнотах тісні міжлюдські відносини. Те, що справді людське, завдяки тайні втілення, завжди носить Божественний вимір, адже Бог став Людиною.

Споглядаймо Ісуса і розважаймо над Його молитвою за всіх Своїх учнів. Нехай вона буде прикладом нашої молитви за наших ближніх:

«Я благаю за них. Не за світ Я благаю, а за тих, кого дав Ти Мені, Твої бо вони! […]Святий Отче, заховай в Ім’я Своє їх, яких дав Ти Мені, щоб як Ми, єдине були! Коли з ними на світі Я був, Я беріг їх у Ймення Твоє, тих, що дав Ти Мені, і зберіг, і ніхто з них не згинув, крім призначеного на загибіль, щоб збулося Писання […] Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу. Не благаю, щоб Ти їх зо світу забрав, але щоб зберіг їх від злого. Не від світу вони, як і Я не від світу […] Як на світ Ти послав Мене, так і Я на світ послав їх. А за них Я посвячую в жертву Самого Себе, щоб освячені правдою стали й вони. Та не тільки за них Я благаю, а й за тих, що ради їхнього слова ввірують у Мене» (Ів. 17:9,11-12,14-16,18-20).

Попередній запис

8) Євхаристія – місце близької зустрічі з Ісусом

Наступний запис

10) Внутрішня свобода