Якби ми могли створити свою власну істину й підтвердити її своєю вірою в неї, ми змогли б заповнити порожнечу в душі чим завгодно. Але, що б ми не пробували, цього виявляється недостатньо. Вона поглинає все, що ми даємо їй, і залишається такою ж ненаситною. Ми не можемо створити свою реальність, бо вже існує істинна реальність. І порожнє місце в нашому серці розраховано на цю істинну реальність. Це як з головоломкою: на незаповнене місце підійде тільки один елемент. Поки ви не знайшли саме його, картинка залишається неповною.
Французький філософ XVII ст. Блез Паскаль назвав цю порожнечу в людському серці «сформованим Богом вакуумом». Він дійшов висновку, що внутрішній голод не може бути вгамований, поки людина не звернеться до Бога як до того відсутнього елемента, що і має заповнити порожнечу. Бог – вищий абсолют, що надає усвідомлення життя кожній людині. Бог – наріжний камінь в її основі, що забезпечує її стійкість і цілісність.
У цій книзі ми говорили про те, як розум неминуче приводить людину до усвідомлення необхідності існування Бога. Ми пояснили, що на вірогідності цієї істини ґрунтується віра в Бога, Хто є вищий абсолют і джерело всього сущого. Тепер ми хочемо розповісти вам про цього Бога: хто Він, які Його властивості і які стосунки Він бажає мати з нами. Саме в близьких стосунках з Ним ми й знаходимо відповіді на питання про себе, своє призначення, свою подальшу долю. Пізнавши Його особисто, ми зможемо пізнати у відчуттях ту визначеність, що відкрилася розуму.
Багато з людей уявляють собі Бога якоюсь відстороненою істотою, що живе десь там далеко, але Біблія відкриває нам зовсім іншого Бога. Єдиний Абсолют, Він є Трійцею в Особах. У взаєминах усередині Божества здійснюється нескінченна любов. У відношеннях Трьох Особистостей до світу відкривається й безмежна Божа любов до творіння.
Як подружні пари хочуть мати дітей, так і три Особи Божества бажали поширення любові, властивої їхнім взаєминам. Тому за Своїм образом й подобою Бог створив людину – чоловіка й жінку, – кого любив би Він, і хто любив би Його. У перших людей Бог вдихнув Свій дух (Бут 2:7), став сутністю їхнього життя, наповнивши його сенсом і любов’ю. Маючи повноту життя, відповідно до Божого задуму, прабатьки жили в стані незмінної радості.
Біблійний опис взаємин Бога й людей дає нам уявлення, якими вони мали бути відповідно до Божого задуму. Бог виступає як батько, як брат, як коханий і як пастир, що піклується про своїх овець. У Біблії стосунки між Богом і Його народом часто описуються як шлюб. Ідея всіх цих метафор зрозуміла: Бог бажає мати зі створеною Ним людиною такі стосунки, для яких характерні були б радість і теплота.
За Його задумом любов мала бути рушійною силою всього творіння. Він створив людину, щоб та поширювала любов, яку Бог проливає на неї. Ми призначені для стосунків не тільки з Ним, але й один з одним. Ці стосунки можуть приймати найрізноманітніші вираження: сусідка позичає склянку цукру, приятелі змагаються на спортивній площадці, близький друг готовий вас вислухати, батьки дружать із дітьми, чоловік і жінка віддані й близькі одне одному… Ми буквально розцвітаємо в таких стосунках, бо людина була створена для них.
Така любов до Бога й інших людей надає сенсу людському життю. Поки перші люди підтримували близькість із Богом, Його любов наповнювала їх і давала можливість зберігати гармонійні стосунки один з одним і з усім створеним світом. Осмислене життя приносило їм повне задоволення, і люди не відчували недостачі ні в чому.
Зіпсовані стосунки
Безсумнівно, щось відбулося. Сучасна реальність далека від ідилічної картини світу, що купається в блаженній гармонії. Якщо Бог хотів, щоб між людьми були досконалі взаємини, то чому вони далекі від таких? Чому радість і повнота так недосяжні? Чому пошуки Бога відбуваються із такими труднощами? Відповідь на ці питання полягає в наступному: Божий план був змінений у результаті події, яку християни називають гріхопадінням.
Людина сама завдала собі смертельної рани, коли зловжила отриманою від Бога волею. Ми всі знаємо, що неможливо змусити любити. Щоб любов була справжньою, потрібно, щоб обидві сторони захотіли любити за власною волею. Бог створив людину, щоб та любила Його й була носієм Його образу, але не примусив її до цього. Чоловік і жінка мали можливість зробити вибір між Богом, радістю й повнотою, які дає Він, і собою й власним шляхом – шляхом болю, відчуженості, горя й смерті, які є наслідками відчуження від Бога.
Як це не сумно, але прийшов день, коли люди прислухалися до голосу, що спокусив їх діяти по-своєму. І Бог не перешкоджав їм: Він надав їм можливість самим шукати свій шлях.
І тоді люди виявили у своєму житті порожнечу. Без Бога їхнє життя втратило значимість. Пройшло всього кілька поколінь, і люди, що зосередилися на собі, практично забули про Бога. Вони вже не розуміли, що втратили, і не знали, як можна довідатися, хто вони й у чому їхнє призначення. Вони залишилися з порожнечею в душі й готовністю заповнити її чим завгодно, щоб послабити відчуття недостачі.
Позбавившись своєї основи – міцних і життєво важливих стосунків з Богом, всі людські взаємини виявилися в розладі. І тепер люди схожі на спиці поламаного велосипедного колеса, які поки тримаються на обідку, але вже відчеплені від втулки. Вони розхитані, бо не скріплені із центральним елементом. Так само й люди, не маючи зв’язку з Богом, втратили основу взаємин один з одним. Кожна людина сама стала для себе богом й абсолютом і стурбована лише захистом своїх власних інтересів.
Природно, ці приватні інтереси погано стикуються один з одним. Коли кожен індивід сам визначає межі території, яку вважає своєю, і захищає їх, між людьми немає близькості. Зосередженість на собі стимулює гординю, егоїзм, відчуженість, гнів і ненависть, які характерні для людства протягом всієї його історії.