Чи пригадуєте ту сторінку з Біблії, де Мойсей стереже вівці на гірських схилах Хориву і раптом завмирає перед неопалимою купиною. Його охоплює трепет від священного страху. Він робить крок, щоб роздивитися дивовижне явище, але його зупиняє голос із полум’я: «Не зближайся сюди! Здійми взуття своє з ніг своїх, бо те місце, на якому стоїш ти, земля це свята!» (Вих. 3:5).
Молитва є святим місцем, святою землею, де живе Господь. Тут Він очікує на людину, тут Він розмовляє з нею, огортає її Своєю лагідною і могутньою любов’ю.
Молитва, яка більшою мірою є діяльністю Бога, аніж діяльністю людини, уникає будь-яких спроб дослідити її: вона є таємницею. Проте немає нічого поганого в тому, щоб прагнути краще її збагнути, саме тут є один із найвищих об’єктів, дарованих людському духові для пошуку; але щоб цього досягнути, потрібно, відмовившися від претензії вирвати в неї її найбільшу таємницю, віддатися провідництву Святого Духа і просуватися далі смиренно, «босоніж».
Я далекий від думки спробувати переконати вас в її важливості, оскільки ви, «закоренілий раціоналіст», визнаєте лише філософський підхід.
Але під час найближчої зустрічі я покажу вам портрет Бенуа Лябре[1], святого жебрака. Можливо, цей образ матиме більше сили переконання, аніж мої слова. Мене він завжди надзвичайно вражав: я знаходив його надзвичайно виразним. На ньому бачимо святого, що молиться: руки схрещені, голова трішки нахилена, повіки опущені. Він випромінює відчуття сильної зосереджености, відчувається, що він цілком чужий у світі, який його оточує, цілком заглиблений у себе, брама його почуттів ретельно зачинена. Що відбувається в цьому потаємному святилищі? Це, звісно ж, наш погляд вхопити не в змозі. Однак завдяки цьому невимовному ореолу лагідности та смирення, який огортає особу святого, завдяки його обличчю, яке немовби світиться зсередини, можна відчути таємницю. Оце людське серце, без сумніву, переживає щось дуже важливе, щось, чому можна лише позаздрити. Виникає сильне бажання схилити коліна перед святим, який молиться, оскільки є певність того, що Бог, Який живе в його душі, звертається до нього зі словами, що роблять його блаженним, словами, які дуже солодко слухати.
Цей портрет навчив мене про молитву більше, аніж багато з того, що я прочитав. Хтозна, може, він стане промовистим також і для вас…
[1] Лябре, Бенуа-Жозе (1748-1783) – французький святий. Не маючи змоги стати монахом, він провадив життя мандрівного жебрака-каяника