Випадки одержимости частіше спостерігаються в чоловіків чи жінок? В осіб похилого віку чи в молоді?
Ми, екзорцисти, частіше благословляємо жінок, аніж чоловіків. Це зумовлено зокрема тим, що жінки відкритіші на благословення священика. Але я думаю, що цього недостатньо для виправдання різниці. Також причини не можна шукати в тому, що кількість жінок переважає кількість чоловіків з точки зору статистики. Я переконаний, що саме жінки відкритіші на діяльність диявола, оскільки останній вважає, що таким чином зможе загнати у свою пастку й чоловіків. Так як це було у випадку Єви. Навіть, якщо мені бракує впевнености щодо причин, я переконаний у тому, що жінки частіше вражені злим духом, ніж чоловіки.
Щодо другого запитання, сумнівів і бути не може: частіше диявол вражає молодь. Достатньо перечитати те, що було сказано про свідомі причини, щоб зрозуміти те, що серед молоді жертв набагато більше, ніж серед зрілих осіб.
Чи одержимість заразна? Чи під час допомоги одержимому можна зазнати, наприклад, помсти диявола?
Одержимість злим духом – це не заразна хвороба, але вона може вразити одразу ж усю родину або досить численну групу, як уже було сказано вище. Коли вражено одну особу, то ні чоловік (дружина), ні діти, ні тим паче сторонні особи не зазнають прямого впливу сатани.
Допомагати таким особам дуже важливо, як і важливо допомагати будь-яким потребуючим особам. Може йтися про постійну підтримку через молитву, сакраментальне і повсякденне життя. Той, хто допомагає екзорцисту під час обряду, може надати конкретну допомогу: тримати біснуватого або ж омивати його в разі потреби. Мушу наголосити, особливо для священиків, які бояться помсти диявола, коли присвячуються цьому служінню, що сатана і так уже робить все зло, яке тільки можливе. Абсурдно було б вважати, що він дасть вам спокій, якщо ми його не рухатимемо. Безглузда й думка про те, що він більше мститься тим, хто бореться із ним. Подивіться на святих: зазвичай ми бачимо, що їхня боротьба з дияволом приводить до того, що він їх починає боятися. Це стосується більшости випадків. Святі, які зазнали тілесних мук, як наприклад, Жан Марія Віянней, є винятками і в більшості випадків вони не були екзорцистами.
Моє життя нагадує один безперервний ланцюг невдач. 65 разів я лягала в кардіологічну лікарню, а життя моїх рідних також сповнене стражданнями…
Цей приклад, про який йшлося в прямому ефірі Радіо Марія, аж ніяк не поодиноке явище. Всі екзорцисти знають про такі сумні випадки, коли здається, що вже нічого й ніколи не йтиме так, як треба: здоров’я, праця, неймовірні аварії на дорозі, несподівані втрати близьких осіб… Та коли розпочинається попередній екзорцизм, складається враження, що ніяких злих духів та їхнього впливу і бути не може. Неначе диявол насилає страждання на родину ззовні, не вселяючись ні в кого з її членів.
У таких випадках будь-який священик може відіграти важливу роль щодо підтримання такої родини завдяки молитві. Цілком можливо, що невдачі не припиняться, але завжди можливо вберегти людей від відчаю та пояснити їм глибокий сенс страждань. І зовсім неважливо, чи причиною негараздів є диявол, чи неймовірний збіг обставин. Набагато важливіше підтримати таких людей і втішити їх. Не має жодних сумнівів, що біль – найбільше випробування нашої віри, яка або загартовується, або втрачається. Ось чому подібні випадки, які лише у світлі віри набувають свого сенсу, є безцінним полем праці для священиків і всіх осіб доброї волі.
Я часто зауважував в осіб, в яких не спостерігалося жодних ознак якогось психічного розладу, певні симптоми, яких неможливо позбутися завдяки лікуванню: втома, підвищена сонливість, різка зміна температури тіла тощо. Чи ви, екзорцисти, звертаєте увагу на такі симптоми?
Це запитання мені поставив у прямому ефірі Радіо Марія один із тих психіятрів, з якими готовий співпрацювати будь-який екзорцист. Так, ми також звертаємо увагу на подібні речі, які останнім часом часто спостерігаються серед молоді. До цього переліку я б додав втрату віри, прагнення постійно сидіти вдома, неспроможність вчитися чи виконувати якусь кропітку роботу і своєрідне блокування роботи головного мозку. Деколи до цих симптомів додається втрата апетиту та комплекс неповноцінности, що призводить до того, що особа впадає в глибокий відчай і не хоче ні з ким спілкуватися. З чимось подібним я зіштовхнувся в римській лікарні «Джемеллі» і екзорцизм дав чудові наслідки. Я ніколи не втомлюся повторювати, що в таких випадках необхідна співпраця екзорциста та психіятра.