Як виглядає сатана? Яким його собі уявляти? Чому його прийнято зображати з хвостом та рогами? І чи він справді тхне сіркою?
Сатана – чистий дух. Це ми надаємо йому фізичний вигляд, щоб якось уявляти його. Яким би страшним ми його не зобразили, він набагато страшніший. Йдеться не про фізичний вигляд, а про його гординю та віддаленість від Бога, Який є максимальним благом та красою. Думаю, що зображення з рогами, хвостом та крилами кажана мало символізувати деградацію цього духовного створіння, яке було створене добрим та прекрасним, а стало злим та страшним. Таким чином, згідно з нашим способом мислення, ми зображуємо його як людину, понижену в ранзі до тварини (роги, хвіст, крила…). Але йдеться лише про нашу уяву. Коли демон прагне стати видимим, він набуває чутливої форми, яка, попри свою невідповідність, дає змогу його побачити: це може бути страшна тварина, жахлива особа або ж, навпаки, елегантний чоловік. Цей вигляд залежить від того, яке враження він хоче справити: налякати чи викликати захоплення.
Щодо запаху (сірка, дим тощо) йдеться про явища, які диявол може спричинити аналогічно до того, як він провокує певні фізичні феномени або ж фізичні недуги. Він може діяти і на нашу психіку через сни, думки, мрії; а також може передати нам свої почуття: ненависть і відчай. Усі ці явища спостерігаються в осіб, вражених злим духом, особливо у випадках одержимости. Але все найстрашніше й найгірше в цій духовній формі буття неможливо ані описати, ані уявити.
Злий дух вселяється в якусь конкретну частину тіла? І чи він може співжити зі Святим Духом?
Будучи чистим духом, диявол не вселяється в конкретне місце чи в конкретну людину, навіть якщо складається таке враження. Насправді йдеться не про місцеперебування, а про вплив і дію. Ця присутність не може описуватися так, ніби хтось іде в когось жити, чи вселяється, як душа в тіло. Це сила, яка може впливати на розум, на тіло чи якусь його частину. Саме тому і в нас, екзорцистів, деколи складається враження, що демон (хоча ми надаємо перевагу термінові «зло») перебуває в якомусь конкретному органі, наприклад, у шлунку. Але йдеться лише про духовну силу, яка діє в тому ж шлунку.
Таким чином неправильно вважати, що в людському тілі можуть жити Святий Дух і демон, як двоє людей живуть в одній кімнаті. Це духовні сили, які можуть діяти одночасно в тій самій особі. Наприклад, святий, який переживає певну диявольську одержимість: його тіло безсумнівно є храмом Святого Духа, у тому значенні, що його душа і дух повністю возз’єднані з Богом і слідують настановам Святого Духа. Якби ми уявляли цю єдність, як щось фізичне, то навіть хвороби були б несумісними із присутністю Святого Духа, Який освячує душу та скеровує думки й діяльність людини. Ось чому присутність Святого Духа може співіснувати з болем і стражданнями, зумовленими хворобою або ж демонічним впливом.
Чи міг би Бог зупинити діяльність диявола? Чи Він не міг би завадити діяльності ворожбитів та чаклунів?
Бог цього не робить, оскільки, створивши ангелів та людей вільними, Він дозволив їм діяти згідно з їхньою свобідною розумною природою. Згодом, на Страшному суді, Бог підсумує їхню діяльність і дасть кожному те, що він заслужив. Я вважаю, що в цьому контексті дуже актуальною є притча про добре зерно і кукіль: коли слуги пропонують виполоти кукіль, господар відмовляється від цієї пропозиції, кажучи, що треба дочекатися жнив. Бог не відмовляється від своїх створінь, навіть якщо вони поводяться зле; у протилежному випадку, якби Він завадив їм, суд уже б відбувся ще до того, як створіння отримало б можливість проявити себе вповні. Ми – дочасні створіння; наш земний час обмежений, саме тому нас не влаштовує Боже терпіння: ми б хотіли вже бачити покаране зло і винагороджене добро. Бог чекає, даючи людині час для навернення, допускаючи навіть діяльність злих духів, щоб людина могла засвідчити вірність своєму Господеві.
Багато людей не вірять у диявола, оскільки видужали завдяки психологічному або психоаналітичному методові лікування.
Очевидно, що в цих випадках не йшлося про дію злих духів і, тим паче, про диявольську одержимість. Але цього й непотрібно для того, щоб повірити в існування диявола. Святе Письмо на цю тематику говорить чітко й однозначно. І досить чіткою є реакція сил зла, яку можемо зауважити в житті людини і на індивідуальному, і на суспільному рівнях.
Екзорцисти ставлять запитання злим духам й отримують на них відповідь. Але якщо диявол є «батьком неправди», яка користь із цих відповідей?
Справді, ці відповіді необхідно правильно аналізувати. Однак деколи Бог наказує демонам говорити правду, щоб засвідчити, що Ісус Христос подолав диявола, який змушений слухатися послідовників Христа, які діють у Його ім’я. Часто зло саме стверджує, що воно вимушене говорити, роблячи все для того, щоб цього уникнути. Коли, наприклад, демон змушений назвати своє ім’я, для нього це найбільше упокорення і знак поразки. Та горе тому екзорцистові, який проявить надмірну зацікавленість (що категорично заборонено требником) або ж віддасть ініціятиву демонові! Власне завдяки тому, що він є експертом із брехні, найбільшого упокорення сатана зазнає тоді, коли Бог змушує його говорити правду.
Відомо, що диявол ненавидить Бога. Чи можна сказати, що Бог ненавидить диявола за його віроломство? Чи існує діялог між Богом та дияволом?
Як пише Іван Богослов: «Бог є любов» (1Ів. 4:8). Бог може висловити невдоволення поведінкою, але в жодному разі не ненависть: «Ти любиш усе, що існує, і не бридишся нічим з того, що сотворив» (Мудр. 11:23). Ненависть – це біль, можливо, найбільший з усіх можливих, і в Бозі вона просто неможлива. Щодо діялогу, лише створіння можуть припинити діялог із Творцем, а не навпаки. Книга Йова, розмови Христа з біснуватими, твердження із книги Об’явлення, наприклад: «Скинений той, хто братів наших скаржив, хто перед нашим Богом оскаржував їх день і ніч!» (Об. 12:10), дають змогу припустити, що Бог не закривається від Своїх створінь, якими б деградованими вони не були.
Пресвята Богородиця в Меджугор’є часто говорить про диявола[1]. Чи можна стверджувати, що він тепер сильніший, аніж був у минулому?
Я абсолютно в цьому переконаний. Завжди існували історичні епохи, гірші за інші, хоча добро і зло присутні завжди та скрізь. Наприклад, якщо розглянути ситуацію в Римській імперії в часи її занепаду, то безсумнівно можна говорити про загальну деградацію, якої не було за часів Республіки. Ісус Христос переміг сатану, і там, де Він царює, сатана відступає. Саме тому в народів із певними різновидами ідолопоклонства спостерігається набагато більша активність диявола, аніж серед християнських народів. Я, наприклад, досліджував цей феномен у певних регіонах Африки. Тепер диявол набагато сильніший у старій католицькій Європі (Італія, Іспанія, Франція, Австрія), оскільки в цих націях спостерігається жахливий занепад віри, а неймовірна кількість людей захопилася марновірством, про що ми вже говорили на сторінках цієї книжки.
[1] Йдеться про приватні об’явлення в Меджугор’ї (Боснія і Герцеговина), автентичність яких Церква не підтвердила (Прим. ред.).