Ми часто хочемо зробити щось значуще для Царства Божого. Наприклад, поглибити віру, більше любити Бога і ближніх, чи долучитися до поширення Доброї Новини.
Усе це дуже гарні наміри, але їх не досить, якщо ми не служимо з любов’ю тим, кому пощастило менше, аніж нам. Ані відомі мудреці, ні красномовні проповідники, ані люди при владі, ні щедрі добродійники – ніхто не є направду великим в очах Божих, якщо не має духу любови служити іншим. Усі наші добрі вчинки мають бути на шальках терезів у рівновазі з любов’ю.
Що ж воно таке, та «любов», яка спонукає нас до служіння іншим? Жодне наукове дослідження не може її означити. І водночас, це прекрасний досвід, доступний усім. Тільки коли любимо, ми пізнаємо любов.
Господь Ісус учив нас, що жоден слуга не більший за свого пана. Оскільки Він прийшов до нас лагідним і сумирним, щоб служити людству заради вічного спасення, ми також зобов’язані, як Він і наголошував, служити одне одному і тим, хто в потребі.
Наші мотиви мають бути зосереджені більше на потребах інших, аніж на власних, бо радість від щастя інших є небесною радістю. Це правда, що ми маємо вроджену потребу шукати значності, і Христос, через Якого все постало, знає нас і вчить нас, як здобути ту значність. Кожен, хто любить і служить, має значення в очах Бога. Любов без діл не є гідною довір’я.
Така мотивація і такі дії не завжди даються легко. Природно, що ми хочемо сприяти власному життю і щастю, якими б відданими не були Божим справам. Зрозуміло, що прагнення до щастя є частиною Божого плану. Бог дав нам спрагу душі, щоб ми намагалися знайти того Єдиного й Благословенного, хто здатен її втамувати. Він хоче, аби ми шукали справжнє щастя на землі і вічне блаженство на небесах із Ним, його Джерелом. Саме тому Він дав нам іскру Свого безсмертного духа, – щоб ми могли розпізнати мету Його творення.
Христова заповідь служити іншим має явний вічний вимір. Ми звітуватимемо останнього дня перед прославленим Спасителем і Суддею, чи виконували наші обов’язки і служили ближнім. Важливість цієї Христової заповіді підтверджується тим, що Він сам уособлює: те, що ми зробили для братів найменших – для Нього зробили, і чого не зробили для них – не зробили для Нього.
Господь живе на нашій вулиці в особі літнього пана, в особі нашого сусіда, який саме лежить у лікарні, в обтяжених життєвими труднощами. Послідовник Христа не може бути звільненим від обов’язку допомагати та служити іншим. Любов без діл не є гідною довір’я.
Не слід думати, що служіння є нижчим чиєїсь гідности. Христос важко працював, щоб підвести нас до Царства Небесного. Він йшов пильним шляхом Святої Землі, не мав «гнізда» (Мт. 8:20), чи власної домівки, і мив ноги апостолам.
Господь Бог кличе нас продовжувати Його Царство на землі. Для цього треба підійти до фонтану Його любови і ділитися цією життєдайною водою, можна сказати, виливати її на інших. Так ми будемо збагачуватися в дусі і відчуємо справжнє щастя, бо ж Христос навчав: «Блаженніше давати, ніж брати!» (Дії 20:35). Коли ми замикаємо нашу любов у турботі про себе чи ховаємо її в земних клопотах, то опускаємо дуже важливу частину життя. «Бо хто хоче душу свою зберегти, той погубить її, а хто ради Мене згубить душу свою, той її збереже» (Лк. 9:24). Служіння в ім’я Христа є видимим вираженням нашої любови. Кожен, хто служить з любов’ю, стає гідним Царства любови.
* *
Одного дня забракло декого з близько двадцяти п’яти волонтерів, які щодня допомагають розвозити їжу в рамках програми Червоного Хреста в Торонто. Один пан висловив думку, що якби волонтери отримували хоча б символічну платню, їх би вистачало. Інший чоловік, менеджер на пенсії, відповів: «Ніякі гроші не зрівняються з тим задоволенням, яке я отримую від допомоги потребуючим. Найкраще нашу службу несуть добровольці».