Саул і дух Самуїла
Спіритизм, тобто викликання духів та налагодження з ними контактів, був суворо засуджений ще в перших книгах Старого Завіту.
«Нехай не знайдеться між тобою такий,… хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке» (Втор. 18:10-12).
«А чоловік або жінка, коли будуть вони викликати духа мерців або ворожити, будуть конче забиті» (Лев. 20:27).
Так було й за часів Саула, першого царя в Ізраїлі. «А Саул повиганяв із Краю ворожбитів та віщунів» (1 Сам. 28:3). Однак у певний момент сам переступив цю заборону. Це було перед вирішальною битвою із філістимлянами. Побачивши філістимлянський табір, Саул злякався і хотів просити поради в Господа. «Та не відповів йому Господь… І сказав Саул до своїх рабів: Пошукайте мені жінку ворожку, і я піду до неї, і запитаю її» (1 Сам. 28:6,7). Таку жінку знайшли в Ен-Дорі.
Саул перевдягнувся, щоб його не впізнали, і з двома супровідниками пішов до чарівниці. Спочатку вона відмовлялася. Проте, побоявшись покарання, погодилася викликати дух Самуїла. Перебіг цього сеансу відомий зі слів тієї жінки та слуг Саула, бо він незабаром загинув. Тому маємо право сумніватися в його правдивості. Коли жінка сказала, що бачить Самуїла в постаті старця, загорнутого в довгу одежу, відбувся діялог між ним і царем. Саул не бачив Самуїла, можливо тому, що посередником діялогу була жінка, (пор. 1 Сам. 28:8-19).
Устами жінки пророк віщує Саулові поразку і смерть. І справді, під час битви з філістимлянами Саул та його троє синів загинули. Святе Письмо засудило Саула «через Господнє слово, якого не тримався, а також через те, що питався віщого духа, щоб вивідати» (1 Хр. 10:13).
Спіритуалізм у наш час
Стукіт – це один із способів налагодження контакту з духами. У Гайдесвіллі, що неподалік Нью-Йорка, 31 березня 1848 року сестри Маргарет і Катя Фокс почули стукіт у стіну їхнього будинку. Підозрюючи, що це дух, з допомогою стукоту нав’язали з ним контакт. Виявилося, що це був дух Чарльза Росна, чоловіка, якого колись вбили у цьому будинку, а труп спалили в підвалі. Міжнародний конгрес спіритуалістів 1927 року збудував пам’ятник у Гайдесвіллі, щоб увіковічнити цю подію.
На думку деяких людей, загадкове стукотіння і щось, що нагадує ходу невидимих постатей, відбувається досить часто. Християни шукають природне пояснення таких випадків, тому що згідно з нашою вірою дух не має рук, щоб стукати, ні ніг, щоб ходити.
Намагаючись налагодити контакт з духами, спіритуалісти використовують різні засоби, наприклад, літаючі столи. Однак зазвичай у цьому бере участь якийсь особливо обдарований посередник, чоловік або жінка.
Професор Н. Бендер з університету у Фрайбурзі на підставі свого досвіду психолога і психотерапевта пише: «Тисячі людей опирають свою надію на хибних твердженнях тих, що практикують спіритуалізм, і, як наслідок, стають залежними від порад. У мене є багато пацієнтів, що потерпають від серйозних психічних розладів, спричинених подібними порадами».
Натомість учений Бонавентура Кльоппенбурґ із Бразилії, де процвітає спіритуалізм, 1957 року (після 40-річних спостережень спіритуалістичних сеансів) на лекції у Ґригоріянському університеті ствердив, що спіритуалізм – це лише хибне пояснення рідкісних природних явищ. Під час лекції він відтворив декілька таємничих явищ.
Церква багаторазово забороняла спіритуалізм.