Навчатися відпускати – це процес, що триватиме все життя. Про це свідчать тексти, які описують життя Марії, матері Ісуса. З моменту Благовіщення про народження її Сина, вона усвідомлювала, що матиме справу з особливою дитиною. «Він же буде Великий, і Сином Всевишнього званий» (Лк. 1:32).
Те, про що сказав їй пророк Семен, коли вона принесла Ісуса до храму, Марія особисто пережила і збагнула лише протягом спільного життя зі своїм Сином. Йдеться про вміння відпускати. «Ось призначений Цей багатьом на падіння й уставання в Ізраїлі… і меч душу прошиє самій же тобі» (Лк. 2:34-35, виділення автора).
Уже в дванадцятирічному віці Ісус дивує Своїх батьків особливою поведінкою (Лк. 2:41-51). Під час паломництва до Єрусалиму Він непомітно відійшов від Своєї сім’ї та подався до храму, де, сівши серед учителів Ізраїлю, слухав та розпитував їх. Увесь день батьки шукали Його і нарешті знайшли. «Дитино, чому так Ти зробив нам? Ось Твій батько та я із журбою шукали Тебе…». Ісус пояснює Свою поведінку словами: «Чого ж ви шукали Мене? Хіба ви не знали, що повинно Мені бути в тому, що належить Моєму Отцеві?». Мабуть, батьки не зрозуміли того, що Він їм сказав.
У Кані, містечку в Галілеї, відбувалося весілля (Ів. 2:1-10), на яке було запрошено Його матір. Також запросили Ісуса та Його учнів. Коли гості випили все вино, мати сказала до свого Сина: «Не мають вина!». Ісус відповів їй: «Що тобі, жоно, до Мене? [У німецькому перекладі Біблії: Чого ти Мене квапиш?] Не прийшла ще година Моя!». Можна тільки уявити, як Марія пишалася тим, що її Син, уже так відомий людям, супроводжував її на цьому святі. Однак її радість затьмарило Його зауваження, яким Він відхилив її прохання. Все ж вона бажала тільки доброго – їй було шкода гостей та самого господаря, який потрапив у важку ситуацію.
Звісно, її вислів «Не мають вина!» – це не просто констатування факту, а прихована вимога, звернена до її Сина. А відповідь Ісуса свідчить про Його свободу та самостійність у відношенні до Своєї матері. Тепер вона усвідомила, що мусить відпустити Сина. Вона вже не наполягала, тільки звернулася до слуг: «Зробіть усе те, що Він вам скаже!». Ісус відчув, що Його мати внутрішньо подарувала Йому свободу. І тепер Він діє з огляду на її прохання.
* *
Згадаймо інший випадок: Марія з братами Ісуса хотіли Його провідати, коли Він проповідував неподалік (Мт. 12:46-50). Здалека вони побачили, що будинок, в якому Він промовляв до натовпу, був безнадійно заповнений. Вони змушені були залишатися надворі, пославши когось, щоб сказав Йому: «Ото мати Твоя й Твої браття стоять онде осторонь, і говорити з Тобою бажають».
Тут вони пережили болісне розчарування. Вони очікували, що Ісус звернеться до них, чи хоча б привітає їх. Натомість прозвучали Його слова: «Хто мати Моя? І хто браття Мої?». Тоді глянув на той натовп, що уважно прислухався до Його слів, і додав: «Ото Моя мати та браття Мої! Бо хто волю Мого Отця, що на небі, чинитиме, той Мені брат, і сестра, і мати!».
Уявляю собі, що думала і відчувала Марія: «То я вже ніхто? Ми подолали такий шлях і з такою радістю очікували нарешті знову зустріти свого Сина і Брата. А тут таке!». Ми не дізнаємося, чи сім’я й надалі намагалася організувати цю коротку зустріч з Ісусом. Я лише припускаю, що тієї миті Марія згадала собі слова Семена: «І меч душу прошиє самій же тобі».
Ось Марія стоїть з кількома жінками та апостолом Іваном під хрестом Сина, що помирає в неї на очах (Ів. 19:25-27). Почалися найтемніші години її життя. Водночас вона переживає утішливий досвід. Ісус звертається до своєї матері: «Оце, жоно, твій син!», – а до свого учня: «Оце мати твоя!». А далі Біблія говорить: «І з тієї години той учень узяв її до себе». У прощанні зі своїм Сином Марія гостро відчуває, як «меч прошиває її душу». Однак також вона відчуває, що Ісус в останні хвилини Свого життя турбується про неї, довіряючи її улюбленому учневі. Для неї це не лише підтримка в мить печалі, але й практична турбота про її життя в старості.
* *
Марія, у болісному процесі відпускання свого Сина, пережила такий самий досвід, як і багато людей після неї, що зважилися відпустити своє багатство, вплив чи людей: Хто відпускає – отримає, хто міцно тримає – втратить! Це насамперед стосується нас, батьків. Коли ми готові відпустити і перетерпіти біль, якого нам завдасть цей процес, то обов’язково отримаємо щось взамін. Можливо, ми навіть відкриємо, що те, що ми отримали згодом, набагато вагоміше за ті втрати, яких зазнали, відпускаючи.