Якою б негативною не була ситуація з родиною Чедвіків, ми не можемо винити батьків за те, що їхні намагання підкреслювати важливість Біблії та спонукати до її читання зазнали невдачі. Джон та Елен глибоко переконані в тому, що Біблія – це Слово Боже. Вони читають її, вірять їй та намагаються їй слідувати. Вони навіть вірять, що та навчає їх тому, що є справжньою „єдиною річчю”. Але що ж вони роблять не так? Чому їхня відданість Біблії не спрацьовує в їхній родині? – А все через те, що, незважаючи на їхню відданість Біблії, вони досі не знайшли справжню „єдину річ”.
Біблія не змінює життя родини Чедвіків тому, що вони не побачили її справжньої мети. Вони роблять фатальну помилку, якої припускається сьогодні більшість християн. Яку таку „єдину річ” пропонує нам Біблія? Опитування показують, що в будь-якій віковій групі християн на першому місці виявляється відповідь: „Біблія – це книга правил хорошої поведінки”. Вони вважають, що те „єдине”, що дає нам Біблія, – це набір правил життя для покращення його якості.
Безумовно, Біблія викладає нам чимало найпрекрасніших правил. Вона дає багато корисних настанов щодо того, як правильно жити та уникати пасток. „Кожен уривок зі Святого Письма, оскільки воно надихане Богом, – корисний для навчання істини,… для виправлення помилок і для виховання в праведності, щоб кожна Божа людина була здатна й готова виконати будь-яку добру справу” (2-е до Тимофія 3:16, НЗСМ). Але скільки б настанов та добрих порад ми не вишукували в Біблії, встановлення правил аж ніяк не є головною метою цієї книги.
Для багатьох інших християн єдина мета Біблії – бути „дороговказом до неба”. Найголовнішу мету релігії, сенс життя християнина вони бачать у тому, щоб потрапити на небеса, до раю. Авжеж, Біблія вказує шлях до неба. Як сказав Ісусові Петро, „Ти маєш слова, що приносять вічне життя” (від Івана 6:68, НЗСМ). Біблія доносить до нас слова Ісуса, які вказують нам шлях до неба. Але оскільки Біблія справді є керівництвом до доброго життя й надійно спрямовує нас до неба, жодна з цих функцій не є тим „єдиним”, що визначає її справжню мету.
Я, Джош, відкрив для себе справжню мету Святого Письма, коли вступив до університету, щоб заперечити християнську віру. Я мав намір підірвати довіру до Біблії шляхом спростування її історичної достовірності. Я розмірковував, що, якщо документ, який містить відомості про Христа, буде розвінчано як історично неточний, це спростує заяви Христа і зруйнує самі підвалини християнської віри.
Я, безумовно, зазнав невдачі в цій справі, адже свідчення переконали мене, що Біблія історично достовірний документ, і це неможливо поставити під сумнів. Утім, моя невдача змусила мене пережити дещо більше, ніж я розраховував. Я зіткнувся віч-на-віч з великою істиною – тією самою „єдиною річчю”, яку відкриває Біблія.
Я зрозумів, що Біблія дає нам більше ніж набір правил або дорожню карту – вона відкриває нам Особу. Через Святе Письмо Бог Сам відкриває нам Себе. Через Біблію ми можемо дізнатись, хто такий Бог, які наміри Він має щодо нас, чого Він від нас чекає, як сильно Він нас любить. Головна її мета, всеосяжна її тема – відкрити нам особу Бога. Саме це є тою „єдиною річчю”, яку показує нам Біблія.
Бог відкрив нам, що прагне, щоб ми знали Його особисто, коли сказав пророкові Осії: „Я бажаю, щоб ти знав Мене”. Сам Ісус підтвердив це, коли сказав: „Вічне життя в тому, щоб вони могли знати Тебе, Єдиного Істинного Бога, й Ісуса Христа, посланця Твого” (від Івана 17:3, НЗСМ).
Що мав на увазі Ісус, коли сказав, що вічне життя полягає в тому, щоб знати Бога? Очевидно, пізнання Бога – це не просто визнання розумом того, що Він існує. Сатана та його лихі ангели знають, що Він існує, і це знання лякає їх. Коли Ісус каже, що вічне життя в тому, щоб знати Бога, під словом „знати” Він має на увазі близькі особисті стосунки, єднання з Богом. „Нехай будуть усі єдино, – сказав Ісус, – як Ти, Отче, в Мені, і Я в Тобі. Щоб і вони були одно в Нас, щоб світ увірував, що Ти послав Мене” (від Івана 17:21, Дерк.). Знати Бога особисто настільки близько, щоб бути єдиним з Ним, – це життя, вічне життя, саме це визначає сенс і зміст нашого буття.
Щоб ввести нас до цих близьких особистих стосунків, Бог створив кожну людину такою, що непереборно прагне їх мати. Ми всі це відчуваємо: напружене жадання з’єднатися на глибоко емоційному рівні, прагнення комусь належати, бажання мати когось, хто відкриє в нас справжню особистість, хто захоче спілкуватися з нами, піклуватиметься про нас, цінуватиме нас такими, які ми є. За фасадом своєї бунтівної поведінки це прагнення ховають навіть діти родини Чедвіків. Це те, чого насправді хоче кожна людина в світі: дитина, юнак, дорослий. Ми всі маємо вбудовану відразу до самотності. Зв’язок з „тією самою” людиною приносить зміст та наповнення в людське серце.
Потяг до задоволення цієї потреби в близьких стосунках лежить в основі того, що спонукає нас робити більшість наших вчинків, хоч ми нерідко не визнаємо справжньої потреби, що стоїть за цим спонуканням. Родини, подібні до сім’ї Чедвіків, потрапляють у халепу через дітей, а частенько й через самих батьків, що купилися на ту саму брехню, що й Мітч Робінс. Ця брехня їм каже, що вони можуть знайти відповідь на найголовнішу людську потребу на власних умовах. Замість того, щоб визнати потребу в спілкуванні з Христом та одне з одним, родина Чедвіків намагається знайти рішення власними зусиллями. Джон занурюється в роботу та бізнесові стосунки. Елен намагається знайти сенс життя в тому, щоб бути добропорядною, виконуючи біблійні правила та підтримуючи взаємини в церковному середовищі. Гантер блукає у світі примарних стосунків зі своїм комп’ютером та музикою. Ешлі відгородилася від сім’ї та шукає взаємин з однолітками.
Але люди не можуть знайти відповідь на потребу стосунків, спілкуючись з іншими на власних умовах, бо цю потребу помістив у наші серця Сам Бог, і зробив Він це з однією-єдиною метою: щоб залучити нас до близьких стосунків з Собою, які дадуть нам змогу відображати Його природу та характер. Він створив нас за власною подобою (Буття 1:26-27), і тільки в постійних стосунках з Ним ми зможемо відображати цю подобу та виконувати наше призначення. Ось чому саме наші близькі взаємини з Богом визначають сутність того, ким ми є.
Святе Письмо – це знаряддя, яке Бог обрав для знайомства з нами, для попереднього розкриття нам Себе так, щоб ми змогли увійти в ці близькі стосунки. Від першої й до останньої сторінки Біблія відкриває нам Бога, який прагне близького спілкування, який „говорив… до Мойсея лице в лице, як говорить хто до друга свого” (Вихід 33:11, Ог.). Він „Бог, що пристрасно ставиться до стосунків з тобою” (Вихід 34:14, НЖП). Святе Письмо повідомляє нам, що Його звуть „любов” (1 Івана 4:7).
Від книги Буття до книги Об’явлення Біблія відкриває нам любляче серце Бога, який хоче мати з нами стосунки, щоб ми могли насолоджуватися всім, що нам пропонує Його любов. Так, Біблія містить правила, авжеж, вона є дороговказом. Але правила й дороговкази не є найголовнішою, „єдиною річчю”, про яку каже Біблія. Єдина мета цих правил і дороговказів – ввести нас у стосунки з Богом. Ці взаємини з Ним і є тією „єдиною річчю”.