Бог дав батькам, дідусям і бабусям, молодіжним лідерам та вчителям неймовірний привілей і величезну відповідальність. Він зробив батьків Своїми співробітниками в справі заселення вічного Царства. Він дозволяє нам надавати життя істотам, здатним вічно носити в собі Божу славу з великою радістю.
Це маля, що мирно смокче пальчик, лежачи в колисці, може згодом перетворитися на бунтівного підлітка в лахмітті, чиї мізки настроєні на чужу нам хвилю. Але він чи вона також має здатність стати чудовою істотою, рівною Адамові та Єві у своїй красі та досконалості. Проблема в тому, що ця доля не вирішується автоматично. Наші діти народжені за нашим образом, а повинні змінитися в образ Божий. Як Бог виліпив Адама з глини, так Він покладається і на нас, розраховуючи, що ми візьмемо участь у ліпленні образу Божого з наших дітей. Наша співпраця з Богом з народженням маляти тільки починається. Діти даються нам для того, щоб ми повернули їх Богові. Ваша дитина повинна стати Його дитиною. Сини Ізраїля за наказами Мойсея серйозно ставилися до батьківських обов’язків. Бог звелів їм присвятити себе Його заповідям та дуже ретельно передавати їх дітям. Він наказував: „Повторюй їх знов і знов своїм дітям. Говори про них, коли ти вдома, і коли ти в дорозі, коли лягаєш спати, і коли прокидаєшся” (Повторення Закону 6:7, НЖП). Бог казав цим батькам, що є тільки один надійний спосіб зберегти для дітей живою реальність Бога – це постійно насичувати їхній розум знанням про Бога. Вони протистояли негативному зовнішньому впливу тим, що робили знання про Бога такою ж невід’ємною частиною повсякденного існування своїх дітей, як їжа або дихання.
Не тільки батьки, але й кожен із нас, хто працює з дітьми та молоддю, відіграє важливу роль у донесенні до сьогоднішніх дітей знання про Бога, що приведе їх до мети. Більше того, у ці дні, коли навколо є чимало зруйнованих родин, спустошених одиноких матерів, наша відповідальність стає ще вищою. Обов’язок усіх нас, хто має справу з дітьми, – донести до їхньої свідомості сутність Божого плану щодо людства, показати їм, що Бог реально існує і хоче спілкуватися з ними, що Він надасть сенс їхньому життю й огорне їх любов’ю. Щоб здійснити це, недостатньо їм просто говорити про це, завантажуючи в них вказівки, відомості, настанови, твердження про правду. Як Мойсей із синами Ізраїля, нам треба підтримувати з ними близькі стосунки, щоб показати їм на досвіді, що Бог існує і хоче спілкування. Єдиний ефективний метод передати естафету полягає в тому, щоб дозволити Його стосункам з вами переливатися в їхнє життя.
Підкреслюючи важливість спілкування, ми не заперечуємо важливість викладення фактів. Як ми сказали в першому розділі, життєво важливо, щоб наша молодь знала, що християнська віра базується на фактах. Без знання про те, що Христос справді приходив до нас на землю з небес, претензія на те, що Бог хоче спілкуватися з нами, віддаляється в царину міфів та фантазій. Віра повинна базуватися на раціональних фактах.
Але ми переживаємо Божу радість аж ніяк не через пізнання фактів. Розум знає, але не може відчувати. Ми переживаємо радість саме завдяки почуттям, і це робить наше існування вартим того. Як сказав Паскаль, „Бога ми переживаємо саме серцем”. Так, раціональний розум повинен знайти підтвердження фактам, перш ніж серце почне впевнено діяти. Але більшість людей прислуховується дужче до серця, аніж до розуму. Факти потрібні, але саме жива демонстрація правди веде додому.
Наші діти шукають не знання, а досвіду. Вони втинають усілякі дурниці, заради поваги однолітків пробують наркотики та секс, об’єднуються в „бригади” не задля пізнання фактів, а задля відчайдушного пошуку власного досвіду, щоб задовольнити жагучу потребу в спілкуванні. Бажання любові, розуміння, прийняття, жадання стабільних стосунків, яких багато молодих людей шукає не в тих місцях, насправді закладені Богом. Бог помістив ці бажання в серце людини, щоб вабити нас до Себе. Все, чого ми бажаємо і потребуємо, може бути задоволено в стосунках з Богом.
Переконувати молодь у тому, що Христос є реальною історичною постаттю, звичайно, необхідно, але цього недостатньо, щоб вона прийняла Його до свого життя. Важко надати переконливості фактам та перекинути їх через провалля скептицизму і байдужості. Ось чому дорослим так важливо розвивати стосунки з молодими. Стосунки, спілкування будують надійні мости. Спілкуючись, ви викладаєте їм Божу істину просто тому, що у вашому власному житті живе Бог. Ви можете бути впевнені, що тоді вони сядуть і слухатимуть.
Коли вони побачать, як Христос проявляється у вашому житті, вони зможуть відчути Його через стосунки з вами. Ви будете не просто розповідати, ви будете демонструвати істинність заяв Христа на власному досвіді, що матиме безпосередній вплив на них. Ми спілкуємося з ними так, як Бог спілкується з нами. Ми стаємо провідниками Його любові, передаючи їм отримане від Нього так само, як глечик розливає по склянках налите в нього молоко. Стосунки „діти-дорослі” готують серця дітей до стосунків з Богом, дозволяючи їм пережити їх „з других рук” – через стосунки з нами. Вони досягають пізнання Бога через те, що ми відображаємо Божу природу. Ми для них граємо роль Бога.
Колишній молодіжний пастор, автор книги „Молодіжне служіння в постмодерну добу” Енді Гаррінгтон добре сказав про це в статті, яку він написав для журналу „Ютворкер Джорнал” („Молодіжний служитель”). Хоча він звертався безпосередньо до молодіжних пасторів, його поради можуть застосовувати й батьки, і дідусі з бабусями, і вчителі, і всі інші християни, що працюють з дітьми.
„Саме так молодь бачить істину. Вона бачить її в запальному житті оточуючих, до якого хочеться приєднатись. Таке собі всмоктування моделей стосунків властиве постмодерному мисленню. Підлітки відчайдушно потребують автентичних рольових моделей, які б кричали про Ісусову правду будь-де і будь-коли. Нехай їхні очі побачать істину у вашому житті. Знаходьте час для спілкування віч-на-віч, для гостювання, сімейних прогулянок, для побудови дружніх стосунків. Якщо вам від цього незручно, що ж, мені шкода. Але саме це робив Ісус. Це і є любов”.
* *
Я, Том, пережив справжнє благословення від того, що мій батько був для мене зразком такої любові. З перших днів мого життя татко в усьому був для мене Богом. Його ставлення до мене було наповнене любов’ю, його присутність у моєму житті задовольняла всі мої потреби. З часом я почав помічати іншу реальність, що стояла за моїм батьком. Я став розуміти, що він був „посередником” між Богом і мною. Я став бачити, що стосунки, які він мав зі мною, були віддзеркаленням тих стосунків, що він мав з Богом. Через його стосунки зі мною я вперше зміг побачити Бога. Мої очі простежили за променем, що відбивався від нього, і побачили джерело світла, яке осявало його життя.
Хто б ви не були: тато, мама, дідусь, бабуся, молодіжний лідер, вчитель, наставник, тренер шкільної команди – якщо ви задіяні в житті молодої людини, ви маєте можливість вплинути на її життя, і цей вплив матиме вічні наслідки. Ви можете змінити напрямок її руху, просто моделюючи Божу природу в стосунках з ними. В наступних розділах цієї книги ми викладемо план основних принципів та наповнимо їх багатьма прикладами, що дадуть вам настанови, як досягти цієї мети. Ми дамо вам міцні важелі, за допомогою яких ви зможете ідентифікувати та активувати стосунки з молоддю в чотирьох сферах, які ми вважаємо для них критично важливими. Ми впевнені, що теперішня молодь відчайдушно намагається задовольнити чотири основні потреби у своєму житті. Це:
- безумовне прийняття;
- близьке розуміння;
- жертовна любов;
- безперервне спілкування.
На щастя, ці чотири потреби – саме ті, які кожен з нас може задовольнити через спілкування з Богом. У наступній частині ми допоможемо вам ідентифікувати ці потреби молоді та привести її до спілкування з Богом, яке ці потреби задовольнить.