Джейсон сидів на ліжку і тупо дивився на підлогу. Він не міг повірити в те, що сталося. Трой був його найкращим другом. Принаймні він раніше так думав. Вони дружили ще зі школи. Разом тусувалися, часто залишалися ночувати один в одного, грали в комп’ютерні ігри, балакали про проблеми, про мрії і, певна річ, про дівчат. Трой завжди цікавився футболом, але гравець він був так собі. Але коли знайшлась вакантна посада технічного менеджера в команді коледжу, він подав заяву і був прийнятий. З того часу все почало мінятись. Трой покинув тусовку, щоб відвідувати матчі. Це означало, що вони з Джейсоном стали проводити менше часу разом. Але їхня дружба залишилася міцною. Принаймні так здавалось Джейсонові.
Але сьогодні за обідом щось сталося. Трой і Джейсон завжди сиділи за одним столом в їдальні, а популярні футболісти сідали разом з дівчатами з групи підтримки за столом навпроти. Джейсон і Трой несли таці до свого звичного стола, коли Барт, веснянкуватий хлопчина розміром із самоскид, гукнув: „Агов, Трою, сідай до нас!”
„Авжеж, хлопці! Дякую!” Не сказавши Джейсонові жодного слова, Трой розвернувся і сів за стіл футболістів, залишивши Джейсона обідати на самоті.
Джейсон намагався не розсердитися на нього. Зрештою, це ж тільки один раз. І Трой не його власність. Його друг має право час від часу сидіти з іншими. Але все одно було прикро. Але найгірше було ще попереду. На перерві між четвертою і п’ятою парою двоє друзів зустрілися в роздягальні біля своїх розташованих по сусідству шафок.
„Не забудь, – нагадав Троєві Джейсон, – ти приходиш до мене сьогодні ввечері. Пограємо на пару на комп’ютері”.
У цей самий момент гігантська постать Барта виринула ніби нізвідки. Він обхопив Троя своєю м’ясистою лапою і сказав: „У нас з друзякою інші плани на цей вечір, правда ж, Трою? Ми вибираємося на велику вечірку до Шеріл. Її батьків не буде вдома. Второпав, що це значить?” Він з натяком підморгнув. „Здається мені, у цього хлопця більше нема часу на дитячі забавки. Чи не так, друзяко?”
„Так!” – сказав Трой і вдарив по руках з цією потворою, що згодом тихо зникла в темряві коридору.
Джейсон прийшов додому рано і сказав матері, щоб та не накривала на Троя сьогодні за вечерею. Коли та спитала чому, Джейсон вивалив на неї всю історію. Як завжди, вона відповіла віршем зі Святого Письма: „Дружба зі світом – то ворожнеча супроти Бога”. Якщо Трой такий друг, то тобі краще буде без нього. У церкві на молодіжній групі є чимало добрих хлопців, я завжди дивувалася, чому ти не хочеш дружити ні з ким з них”. Мама просто не розуміла. Друзів не можна міняти як батарейки в плеєрі. Вона уяви не мала, наскільки прикро йому було.
* *
Завершуючи урок у недільній школі для підлітків, Вілсон помітив, що Крістін за весь час не промовила жодного слова. Вона мала вигляд, ніби от-от розплачеться. Вілсон знав, що з нею щось негаразд. Як правило, вона була такою жвавою і життєрадісною, часто відповідала на запитання з глибиною, не властивою молодим. Відпустивши дітей, він підійшов до неї і сів на стілець поруч.
„Крістін, я не хочу сунути свого носа в чужі справи, але не можу впоратися з відчуттям, що в тебе щось негаразд. Я можу чимось допомогти?” – сказав він.
„Престон мене кинув, – відповіла вона. – Він закохався в іншу”. Вона закрила обличчя долонями і затряслася в риданнях.
„Заспокойся, все не так страшно, – сказав він. – У твоєму віці це тільки перша закоханість. Я теж був підлітком і закохувався по десять разів на місяць. Ти молода і ще не знаєш, що таке справжнє кохання. Тобі не зашкодить трохи позустрічатися з іншими хлопцями. Не варто сприймати це всерйоз, тобі ж треба спочатку здобути освіту. А оскільки Престон невіруючий, тобі взагалі краще триматися від нього подалі. У нас у церкві є стільки хороших хлопців, з якими можна зустрічатись. Вони тобі краще підійдуть, ніж він”.
Крістін плакала дедалі дужче. Чому дорослі завжди так реагують? Невже вони ніколи не були молодими? Невже вони не розуміють, як прикро, коли тебе кидають, міняють на когось іншого?
* *
Старшокласник Тревор черговий раз отримав сімку з тригонометрії, і його батько знову влаштував скандал. Тревор старався як міг, але математика йому відверто не давалась. Він відмінно займався з англійської, особливо з літератури. Цей предмет йому дуже подобався. Він хотів бути письменником, але батько знов і знов починав йому читати лекції про те, що письменницькою працею багато грошей не заробиш. Він наполіг, щоб син з предметів на вибір узяв тригонометрію, бо тоді його атестат мав би серйозніший вигляд при вступі до університету. Якби Тревор отримував добрі оцінки, він міг би вступити до того вузу, що закінчив батько, отримати диплом юриста, вступити на службу до батьківської компанії, за кілька років стати його партнером. У нього було б забезпечене життя. Весь час батько тільки й торочив про те, що Тревор мусить кинути цю безглузду ідею стати письменником. Такі, як Коельо або Джоан Роулінг, – рідкісний виняток. Більшість письменників не заробляють достатньо навіть на те, щоб своєчасно платити орендну плату за однокімнатну квартиру. Але батько просто не розумів. Сама думка про те, що треба буде цілий день сидіти в офісі, скніючи над вивченням нових урядових постанов або длубаючись у деталях нудних контрактів, навіювала на Тревора страшну нудоту. Він не хотів бути юристом, як його батько. Чому тато не може цього зрозуміти?