Поводження Ісуса зі збирачем податків є визначним, бо воно показує нам, що Він відділяв людину Закхея від гріхів, які він вчинив. Він приймав людину, але не поведінку людини. Зверніть увагу на те, що натовп, який дивився на Ісуса та Закхея, не зрозумів цього розрізнення. Лука говорить нам про те, що натовп був незадоволений. Вони вигукували: „Він до грішного мужа в гостину зайшов!” (від Луки 19:7, Ог.). В їхніх очах поведінка Закхея була гідна презирства, а отже, Закхей був гідний презирства.
Подібні зразки ми зустрічаємо і сьогодні. Прийнятий культурою спосіб мислення змушує нас думати, що напрямок думок людини, її цінності, поведінка та спосіб життя визначає, ким він чи вона є. Але замість того, щоб відкидати людину через те, що її дії є неприйнятними, сучасна тенденція спрямовує всі помилки людини на її голову і наполягає на тому, що ми приймаємо всі варіанти вибору людини та її поведінки, байдуже наскільки сильно ті ображають абсолютну мораль. Як і в дні Закхея, сучасна мудрість прив’язує цінність людини до її поведінки. Вона говорить про те, що відкидати вибір людини означає відкидати людину. Для того щоб не затаврувати нікого неприйняттям, ми поспішаємо схвалити будь-який спосіб життя та стиль поведінки. Для того, щоб не ранити людей, засуджуючи їх погану поведінку, ми пересуваємо шкалу оцінки цінностей, щоб нікого не назвати неправим і бути толерантним до будь-якої поведінки. Я в порядку, ти в порядку, неважливо, що кожен із нас робить чи думає. Якщо судити поверхово, наявність такої толерантності здається проявом любові. Вона не допускає осуду та підсилює сприйняття для всіх.
Але така поведінка далека від любові. Як я вказав у своїй книзі „Нова толерантність” (у співавторстві з Бобом Гохтетлером), справжньою протилежністю любові є не ненависть, а байдужість. Сучасний наголос, який робиться на толерантності до будь-якого вибору та способу життя, є просто проявом байдужості, який полегшує поводження з людьми. Це відсутність контролю. Це прояв егоїзму та відсутності турботи, тому що це здається необхідним. „Я не настільки турбуюсь про тебе, щоб дати втягти себе в суперечку, намагаючись дати лад твоїй поведінці, яка руйнує тебе”. Якщо ви любите людину, ви не станете приймати її залежність від наркотиків чи гомосексуалізм як прийнятний життєвий вибір. Якщо ви любите людину, ви не будете сприймати її деструктивну сексуальну поведінку зі словами „така вже вона вдалася”.
Таке сприйняття під назвою толерантності є справжньою байдужістю. Це приховане відкидання людей, тому що воно говорить їм про те, що вони не мають достатньої цінності, щоб вступати з ними в суперечку. Прийняття, спричинене таким способом мислення, каже нам: „Якщо ви приймаєте мене, ви маєте схвалювати те, що я роблю або думаю”. Але любов повинна відповісти: „Ні, я повинен діяти суворіше: я повинен просити тебе змінити свою поведінку чи спосіб життя, тому що я думаю, що ти вартий цих зусиль”.
Саме так приймав людей Ісус. Він приймав їх беззастережно, тому що він дивився на них окремо від їхньої поведінки і вважав, що вони мають величезну вартість. Оскільки їхня цінність величезна, Він відмовлявся бути толерантним до їхньої поведінки, яка, як Він знав, руйнує їхнє життя і може призвести до втрати зв’язку з Ним. Апостол Іван розповідає нам про випадок у Самарії, коли Ісус був сам біля міського колодязя і чекав на Своїх учнів, коли по воду прийшла одна жінка. „Дай напитись Мені”, – звернувся до неї Ісус. Жінка заклякла, вражена Його проханням. Вона була вражена двічі: по-перше, у тодішньому суспільстві не було прийнято публічно говорити чоловікам і жінкам, по-друге, євреї настільки зневажали самарян, що взагалі не говорили до них. А тут був єврей, який сприймав її просто як особистість, незалежно від її расової чи статевої приналежності.
Здивована жінка відповіла: „Як же Ти, юдеянин бувши, та просиш напитись від мене, самарянки?” А Ісус відповів їй: „Коли б знала ти Божий дар, і Хто той, Хто говорить тобі: „Дай напитись мені”, – ти б у Нього просила, і Він тобі дав би живої води” (від Івана 4:9-10, Ог.). Звичайно, спершу жінка не зрозуміла Його. Але скоро вона збагнула, що Він говорив про воду в переносному значенні і що та жива вода, яку Він пропонував, – це вічна блаженна любов у постійному спілкуванні, якого вона ніколи не знала. Коли вона відчула глибоку спрагу до того, що пропонував їй Ісус, Він наказав їй привести її чоловіка.
Жінка відповіла: „Чоловіка не маю”. Тоді Ісус сказав їй: „Ти добре сказала: Чоловіка не маю. Бо п’ятьох чоловіків ти мала, а той, кого маєш тепер, – не муж він тобі. Це ти правду сказала” (від Івана 4:17-18, Ог.). Ісус знав, що ця жінка потребує чогось більшого, ніж просто води з колодязя. У неї були більш глибокі потреби любові та прийняття, цього їй страшенно не вистачало. Відторгнення – ось історія її життя. П’ятеро чоловіків залишили її, і навіть зараз мала зв’язок з чоловіком, не обтяженим зобов’язаннями щодо неї. Без сумніву, вона прийшла до колодязя опівдні, щоб уникнути осуду з боку інших жінок, які брали воду вранці. Вона не була прийнята у своєму колі, бо вибрала спосіб життя, який виштовхнув її з її власного народу. Ісус бачив не лише її цінність – Він також бачив її потребу в прийнятті. Перш ніж робити щось інше, Він прийняв її беззастережно. Він ставився до неї просто як до цінної особистості, без дослідження чи зауважень. Він знав її гріх, але Він дивився всередину цієї жінки і любив її. Він підтвердив її вартість, сприймаючи її за те, ким вона є, де вона є, не зважаючи на її спосіб життя, і дав їй обіцянку стосунків, які настільки задовольнять її, що вона ніколи не буде відчувати спраги любові, якої вона так розпачливо шукала.
Але Ісус не зупинився на цьому. Він дав цій жінці-самарянці зрозуміти, що гріх, присутній в її житті, стоїть між нею та радістю. Він знав, що в неї був зв’язок з кимось, хто відділяв її від любові, якої вона так прагнула. Це не було б проявом любові з Його боку, якби Він розглядав її спосіб життя як її власний законний вибір і дав би їй скотитися в прірву. Вона мала величезну цінність у Його очах Він любив її, тому Він зробив усе можливе для того, щоб відділити її від гріха, який міг назавжди зруйнувати її життя.